ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ МЕДІА ДО ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ І ДНЯ ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ - 7 Травня 2016 - Gender Space

Головна » 2016 » Травень » 7 » ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ МЕДІА ДО ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ І ДНЯ ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ МЕДІА ДО ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ І ДНЯ ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
00:34

ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ МЕДІА

ДО ВІДЗНАЧЕННЯ ДНЯ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ І

ДНЯ ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

(8–9 ТРАВНЯ)

Мета проведення заходів

Ключові повідомлення пам’ятних заходів

Історична довідка

Інформаційно-просвітницька кампанія “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової”

Додаток 1. Довідка про маки пам’яті

Додаток 2. Довідка щодо можливості використання Прапора Перемоги під час меморіальних та урочистих заходів 8-9 травня

Додаток 3. Жіночі історії Другої світової

Додаток 4. Інтернет-публікації про жіночі історії

 

Український інститут національної пам’яті звертається до засобів масової інформації, органів державної влади і місцевого самоврядування з проханням гідно відзначити День пам’яті та примирення 8 травня,  і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 9 травня, встановлені  Законом України “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років”. З цією метою Інститут розробив інформаційні матеріали, які можна використовувати під час підготовки та висвітлення відповідних заходів на виконання Указу Президента України “Про відзначення у 2016 році Дня пам’яті та примирення і 71-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні” від 8 квітня 2016 року № 130 і розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 285-р “Про утворення Організаційного комітету та затвердження плану заходів з підготовки та відзначення у 2016 році Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні”.

Мета проведення заходів, присвячених Дню пам’яті та примирення і Дню перемоги над нацизмом, у ракурсі подій минувшини й сьогодення:

  • вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв війни, що стала найбільш кривавою в історії людства;
  • нагадати суспільству про внесок України у перемогу над нацизмом і ті втрати та жертви, яких зазнав український народ у роки Другої світової. Трагедія його полягала в тому, що на час початку тієї війни він був розділений між кількома державами, українці часом мусили стріляти в українців;
  • розкрити для широкого загалу сутність війни як складного суспільно-політичного процесу, протистояння між країнами, народами, людьми, завжди – як лиха, що дорого коштує кожному громадянину і державі, руйнує долі звичайних людей, економіку, культуру країн;
  • наголосити на злочинній природі війни через призму трагічних і героїчних доль жінок.

Зважаючи на те, що традиція відзначення в Україні Дня пам’яті та примирення лише зароджується, надзвичайно важливо в організації офіційних заходів звернути основну увагу на 8 травня. Тим паче, що на цей день 2016-го припадає Провідна неділя, яка є днем традиційного вшанування померлих.

 

Ключові повідомлення пам’ятних заходів

Рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (українців, євреїв  та ін), відмова від святкування на користь вшанування, перенесення акценту на історії конкретних людей – є основою переосмислення Другої світової війни та деконструкції радянських історичних міфів.

У Другій світовій війні Україні випала героїчна і разом з тим трагічна роль. Єднання суспільства навколо усвідомлення цієї істини й надалі сприятиме ефективному протистоянню зовнішнім викликам та загрозам.

Сьогодні Україна, як і у роки Другої світової війни є епіцентром протистояння агресору. Україна є важливим чинником європейської безпеки у протистоянні російській агресії.

Через призму трагічних і героїчних жіночих доль найкращим чином виявляється злочинна природа війни. З цією метою Інститут реалізовує інформаційно просвітницький проект “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової”. Трагедія цієї теми актуалізована і сучасним обставинами. Зокрема, незаконним викраденням і засудженням Російською Федерацією за вигаданим звинуваченням до 22 років колонії загального режиму українського пілота Надії Савченко. Крім того, цього року саме 8 травня, у другу неділю цього місяця, традиційно відзначається День матері.

Для заходів, приурочених до Дня пам’яті і примирення та Дня перемоги над нацизмом, пропонується гасло “1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо” та уже усталений символ “Мак пам’яті” – стилізоване зображення квітки червоного маку.

3–9 травня 2016 року пропонуємо продовжити акцію попередніх років “Маки пам'яті” з метою утвердження традиції застосування цього символу як знака пам’яті про тих, хто загинув в усіх війнах минулого. У рамках акції сприяти виготовленню квітів і поширенню їх використання як елемента одягу протягом цих днів.

 

Звертаємося до медіа із пропозицією поширювати тематичні ролики чи інформацію про виготовлення маків. А у пам’ятні дні 8-9 травня розмістити відповідну символіку в медіа.

Просимо державних службовців, журналістів та всіх небайдужих  доповнити свій одяг 3–9 травня маком пам’яті.

 

Зображення символіки та інші матеріали усі бажаючі можуть вільно і безперешкодно завантажити із сайту Українського інституту національної пам’яті за посиланням:

http://www.memory.gov.ua/page/8-9-travnya-materiali-dlya-zavantazhennya

Окремо наголошуємо на важливості неухильного дотримання норм Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» танеприпустимості використання комуністичної символіки під виглядом «прапора Перемоги», а також георгіївських стрічок.

 

Історична довідка

Друга світова війна (1939–1945) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Унаслідок бойових дій, репресій проти військовополонених і цивільного населення, а також голоду, хвороб та виснаження загинуло від 70 до 80 млн осіб, дві третини з яких – цивільні.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. З Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя.

Серед величезних втрат Українського народу в Другій світовій війні найтяжчими були демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Сукупні демографічні втрати українців і громадян Української РСР інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються від 8 до 10 млн осіб.

За твердженнями науковців, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР.

Інформаційно-просвітницька кампанія “Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світвої” (кінець квітня–9 травня 2016 року)

Закріплюючи меморіальний канон “не святкуємо, а вшановуємо” із акцентом на історії людей, під час цьогорічних заходів пропонуємо особливу уваги приділити долі жінок у війні. Кампанія спрямована на розкриття теми долі жінок у буремні воєнні часи – тих, хто боровся, чекав, опікувався родиною. У рамках цієї кампанії мають з’явитися публікації у ЗМІ, доцільно ролики і телевізійні програми. Важливо, щоб були представлені долі українських жінок різних національностей і сфер діяльності. У школах мають відбутися тематичні уроки з акцентом на долях жінок на війні. У краєзнавчих та історичних музеях бажано організувати тематичні екскурсії про жінок у війну із цієї місцевості.

 

Додаток 1

ДОВІДКА ПРО МАКИ ПАМ’ЯТІ

Квітка маку в українській традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. Ця квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: “Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає...”.У відомій пісні “Ой, ти, Морозенку, славний козаче”, мак згадується поруч зі смертю козака: “…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко в неволю попався…” Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

З народної творчості мак у такому символічному значенні перейшов у художню літературу. В Івана Франка: “Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе”. Легенду про мак обробив і Михайло Стельмах у творі “У долині мак цвіте”: “…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…” Одна із героїнь роману Олеся Гончара "Прапороносці" гине в долині червоних маків.

Мак – символ пам'яті у світі

Його появу пов'язують із віршами двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та представниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 році написав твір “На полях Фландрії”, що починався словами: “На полях Фландрії розквітли маки Між хрестами ряд за рядом”. Друга – 1918 року написала вірша “Ми збережемо віру”, в якому обіцяла носити червоний мак у пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл у листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 році Національний Американський легіон прийняв маки як офіційний символ, а в 1921-му червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11–18 травня 1944 року Другого корпусу генерала Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії.

Мак як уособлення пам'яті в Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України. Автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з другого – кривавий слід від кулі. Поруч із квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни - 1939-1945 - та гасло “Пам’ятаємо. Перемагаємо”.

Ми пам'ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об'єднані Нації. Пам'ятаємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.

 

Додаток 2

ДОВІДКА ЩОДО МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПРАПОРА ПЕРЕМОГИ

ПІД ЧАС МЕМОРІАЛЬНИХ ТА УРОЧИСТИХ ЗАХОДІВ 8-9 ТРАВНЯ

Увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні передбачено Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років». Відповідно до статей 1-2 зазначеного Закону, основними формами увічнення перемоги над нацизмом є, зокрема, відзначення Дня пам’яті та примирення (8 травня), Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (Дня перемоги) (9 травня), покладання квітів, вінків до пам’ятників та меморіалів, присвячених увічненню перемоги над нацизмом та вшануванню пам’яті жертв Другої світової війни. Використання у будь-якій формі зображень так званого прапора Перемоги під час таких меморіальних та урочистих заходів Законом не передбачено.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прапори, символи, зображення або інша атрибутика, в яких відтворюється поєднання серпа та молота, серпа, молота та п’ятикутної зірки, плуга (рала), молота та п’ятикутної зірки, є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 зазначеного Закону поширення, а також публічне використання продукції, яка містить символіку комуністичного режиму, є пропагандою комуністичного тоталітарного режиму.

Частиною першою статті 3 цього Закону пропаганда комуністичного тоталітарного режиму визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму та заборонена законом. Відповідно до частини першої статті 4 Закону поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму заборонено.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 4 Закону заборона не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму на оригіналах бойових знамен.

Прапором Перемоги є штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова ІІ ступенюІдрицької стрілецької дивізії, який має червоний колір, містить зображення поєднаних серпа і молота та п’ятикутної зірки, а також напис російською мовою «150 стр. ордена Кутузова ІІ ст. Идрицк. див. 79 с.к. 3 у.а. 1 Б. ф». Оригінал зазначеного прапора перебуває на вічному зберіганні у Музеї Збройних сил Російської Федерації у Москві.

Таким чином, прапор Перемоги містить зображення поєднаних серпа і молота та п’ятикутної зірки, що є символікою комуністичного тоталітарного режиму. З огляду на це, поширення і публічне використання, у тому числі під час відзначення будь-яких державних свят, будь-яких зображень, копій, включно з офіційними копіями прапора Перемоги, а також елементами зазначеної символіки комуністичного тоталітарного режиму у костюмах артистів є пропагандою комуністичного тоталітарного режиму та заборонено законом. Разом з тим, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону під час відзначення Дня пам’яті та примирення (8 травня), Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня) ветерани Другої світової війни можуть носити державні нагороди, ювілейні медалі та інші відзнаки, якими вони були нагороджені до 1991 року та протягом 1991-2015 років у зв’язку з річницями подій періоду Другої світової війни.

 

Додаток 3

ВІЙНА НЕ РОБИТЬ ВИНЯТКІВ. ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ

Правда про долі жінок у війні у часи СРСР була під забороною – її або замовчували, або спотворювали. Тема мала вписуватися у радянську схему героїчного наративу. З метою комуністичної пропаганди жінку на війні завжди розглядали з позицій уславлення бойового і трудового подвигу, засудження зради, оплакування жертви. Тим часом доля інших залишалася поза науковим, мистецьким, громадським інтересом. І нині питання ролі та місця жіноцтва у Другій світовій війні недостатньо вивчене істориками і переосмислене суспільством Жіночі біографії розкривають різні іпостасі представниць слабкої статі у те лихоліття. Вона – дружина, мати, медсестра-рятівниця, воїн, підпільниця, військовополонена, остарбайтер, свідок Голокосту, хранителька пам’яті і т.д. На фронті жінки оволоділи всіма воєнними спеціальностями: в авіації і на флоті, в піхоті й кавалерії, розвідці, зв’язку, медицині. Навіть виникла мовнапроблема, адже слова танкіст, піхотинець, автоматник доти не мали жіночого роду. Слід згадати також, що крім турботи про старих і малих на окупованих територіях, на жіночі плечі ліг тягар підпільної боротьби. Масово жінок використовували для праці в тилу на військових підприємствах, сільськогосподарських роботах, будівництві протитанкових ровів, окопів, бліндажів. Тисячі їх примусово вивезено у Німеччину для виснажливих робіт.
Розмірковування про феномен жінки у війні, вивчення та усвідомлення його учнями під час заходів у загальноосвітніх навчальних закладах дасть змогу інформаційно йемоційно розкрити злочинну природу війни. Тема трагічних і героїчних жіночих доль також допоможе актуалізувати питання участі наших співвітчизниць у протистоянні сучасній збройній агресії Росії проти України як військових, медиків, волонтерів. Тема стане також нагодою згадати про мужність і відвагу льотчиці Надії Савченко, незаконно викраденої та засудженої у Російській Федерації за вигаданим звинуваченням до 22 років колонії загального режиму.

Приклади жіночих історій Другої світової:

Бабінчук Марія (1924–1950/51, псевдо – Калина). Член Організації українських націоналістів, підпільниця.

З 1941 року Марія Бабінчук вступила до ОУН, організувала сітку юнацтва в рідному селі. Працювала у шпиталі м. Станіславова, допомагала медикаментами українським повстанцям. Перед поверненням більшовиків Марія пішла в підпілля. 28 серпня 1944 року брала участь у боях біля сіл Богрівки і Яблуньки Богородчанськогорайону. За шестирічний підпільний шлях вона виконала багато завдань; набула спеціальність радистки, добре володіла зброєю. У підпіллі вийшла заміж занадрайонного провідника ОУН Надвірнянщини Вацебу Григорія Васильовича. 28 серпня 1950-го у важких умовах у них народилася донечка, яку назвали Мотрею. Батьки змушені були віддати маля на виховання чужим людям. Дитину на четвертий день після народження батько відніс в село Яблуницю Косівського району. Виховала її Гафія Маланюк, яка не побоялася в ті жорстокі часи взяти повстанську дитину та зберегла листи-заповіти матері і батька.

“Кохана дитино! Прийшовши на четвертому тижні Твого життя, сидячи настриху в сіні, при світлі крізь щілини, хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису. Кохана Мотренько, коли підростеш і добрі люди дотримають для Тебе цього листа, то прочитай його уважно і зрозумій мамині наболілі серце і душу.Мотренько! В яких тяжких умовах я Тебе носила... то описати годі. Коли ти виростеш і будеш читати історію нашої боротьби з найжорстокішим ворогом українського народу, ти не в одній статті знайдеш подібне. Тоді подумай, що і Твоя матуся разом з Тобою так ішла...”

Баташева Геня (1924–1999). Єврейка, що врятувалася під час розстрілів у Бабиному Яру, після війни працювала бухгалтером.

На час початку розстрілів у Бабиному Яру Гені Баташевій було 17 років. Усіх її рідних розстріляли, а вона, разом із іншою 14-річною єврейською дівчинкою Марією Пальті, переконала німців, що вони не єврейки. Дівчата місяць переховувалися у подруги Гені – Ольги Лущеєвої. Згодом підпільники з групи Володимира Кудряшова переправили їх до лінії фронту. У тилу дівчата працювали на різних, часом складних, роботах. Після закінчення війни батько Гені Баташевої повернувся з фронту до Києва, згодом сюди ж приїхала й сама Геня. Вона стала одним із небагатьох свідків злочинів нацистів - розстрілів у Бабиному Яру, героїнею фільмів “Бабин Яр – уроки історії” (1981), “Шолом, мир вам!” (1990), “Дорога довжиною в півстоліття” (1991). У середині 1990-х Геня Яківна Баташева виїхала до Ізраїлю.

Вітер Олена (1904–1988, відома під іменем ігумені Йосифи). Настоятелькагреко-католицького монастиря ордену студитів, член Організації українських націоналістів.

Заарештована НКВД в 1941 році й засуджена до смертної кари. Була однією з небагатьох, хто пережив масові розстріли в’язнів у тюрмі на Лонцького у Львові. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін та ін. Ігуменя і монахині не лише доглядали за дітьми, годували їх та одягали, а також навчали християнським молитвам і звичаям. 12 жовтня 1945 року сестра Йосифа арештована радянськими “органами”. У 1955 році вийшла на волю, але їй заборонили селитися у Львові. До самої смерті Олена Вітер проживала у м. Скалат на Тернопільщині. 11 лютого 1976-го Яд Вашем присвоїв Олені Вітер (першій серед українців) звання “Праведник народів світу”.

Гулей Анастасія (1925 р.н.). Бранка нацистських концтаборів Аушвіц та Берген-Бельзен, голова Української організації борців антифашистського опору, нині мешкає у Києві.

Перед війною закінчила 9 класів. Під час окупації. була примусово вивезена на роботу до Німеччини, двічі втікала, за що була у 1943 році відправлена до концтабору Аушвіц, потім – Берген-Бельзена. Нині, займається активною громадською діяльністю, написала кілька книжок про українських жертв нацизму.

Доліна Марія (1922–2010). Льотчиця, Герой Радянського Союзу.

Марія Доліна призвана до Червоної армії у 1941 році. На її рахунку з 1941-го по 1945-й – понад 200 бойових вильотів. За всю вiйну втратила лише одну бойову машину, а рейд, коли до цiлi тягнула на одному двигунi i скинула-таки на неї бомби,увiйшов до iсторiї як взiрець ведення повiтряного бою. Долiна брала участь у 15повiтряних боях, її екiпаж знищив 3 ворожих лiтаки. 15 разiв вона водила на виконання бойового завдання дев'ятки, 35 разiв – ланку, 22 рази була заступником ведучого групи, 10 разiв – ведучою. Загалом налітала 1700 годин. Останнiй бойовийвилiт – 8 травня 1945 року.

Завалій Євдокія (1924–2010). Єдина жінка – командир взводу морської піхоти в роки німецько-радянської війни 1941–1945 років, гвардії полковник.

Коли розпочалася німецько-радянська війна Євдокії було всього 17. 25 липня 1941 року розпочалися бої за її рідне місто Новий Буг. Під бомбардуванням дівчина перев’язувала поранених бійців і командирів. Коли ж 96-й кавалерійський полк, що захищав місто, став відступати, Євдокія вмовила командира, щоб забрав її з собою. Служила спочатку санітаркою. Під час переправи через Дніпро, в районі Хортиці, отримала поранення і була відправлена до Краснодара в шпиталь. Медики хотіли комісувати дівчину, але та відмовилася. Після лікування її направили в запасний полк, а згодом – сама попросилася на передову, служила в 6-й десантній бригаді. Після того, як Євдокія взяла в полон німецького офіцера, її направили у відділення розвідки, командиром якого згодом стала. В одному з боїв командир взводу, в якому служила Євдокія, був убитий і вона підняла бійців в атаку. В бою отримала поранення. На чолі взводу Євдокія Завалій брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору (за що була нагороджена орденом Вітчизняної війни I ступеня), Балаклаву, Керч та ін. Під час Будапештської наступальної операції Завалій зі своїм взводом, пробравшись завдяки кисневим подушкам через каналізацію, захопила бункер німецького командування. Серед полонених виявився німецький генерал. За цю операцію Євдокію нагородили орденом Червоного Прапора. Після закінчення війни дівчину хотіли направити на навчання у військове училище, але позначилися 4 поранення і 2 контузії, отримані в боях. У 1947 році Євдокія Завалій демобілізувалася, жила в Києві, працювала директором гастроному.

Клемм Євгенія (1898–1952/3). Викладач історії Одеського педінституту, жінка-військовополонена у концтаборі Равенсбрюк.

Під час оборони Севастополя потрапила в полон. Перебувала у Славутському, Рівненському таборах військовополонених. Цю групу жінок перевезли в Зоест, звідки хотіли направити на військові заводи Третього райху. Євгенія Клемм була ініціаторкою й організаторкою протесту. Підготувала листа німецькою мовою, в якому йшлося про порушення німцями Гаазької конвенції щодо військовополонених. За цей протест усіх жінок направили до концтабору Равенсбрюк. Після війни Євгенія Клеммповернулася в рідну Одесу, у 1952 (чи 1953) році повісилася, не витримавши переслідувань радянського режиму.

Лисенко Євдокія (1889–1963). Мати-героїня, що виростила 16 дітей.

У сiм'ї Євдокiї Данилiвни i Макара Нестеровича Лисенкiв народилося 11 синiв i 5 доньок. У 1933 році помер один із синів, у 1936-у – батько Макар Нестерович.Євдокiя Данилiвна залишилась одна з 15-ма дiтьми. Нiхто із них не закiнчив середньої школи чи вузу, бо жили дуже бiдно i важко працювали. У роки вiйни мати провела на фронт усіх десятьох синів, і всi десятеро Макаровичiв повернулися живими додому в с. Бровахи Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. 1946 року Євдокії Лисенко було присвоєно почесне звання “Мати-героїня”, 1984-го – вiдкрито пам'ятник. Нині у Бровахах біля підніжжя пам’ятника матері-героїні Євдокії Лисенко на обласному рівні відзначається День матері.

Теліга Олена (1906–1942). Українська поетеса, публіцистка, член Організації українських націоналістів.

У міжвоєнний період перебувала на еміграції. Після початку німецько-радянської війни разом із Уласом Самчуком перейшла кордон та дісталася до Києва. Тут очолила редколегію літературного додатку до газети “Українське слово” під назвою “Літаври”, де друкувалися українські патріотичні публікації. На початку 1942 року ґестапо арештувало Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом, 21 лютого цього ж року їх розстріляли у Бабиному Яру. З 1993-го у Києві є вулиця Олени Теліги неподалік Бабиного Яру, місця страти української поетеси.

Фоя Людмила (1923–1950, псевдо – Оксана, Марко Перелесник). Учасниця ОУН та УПА, співробітниця підпільної преси під псевдонімом “Марко Перелесник”, письменниця.

На початку 1942 року Людмила Фоя – студентка Київського медичного університету, приєдналася до підпілля ОУН. У цей час німці посилюють боротьбу з українським підпіллям. Їй довелося залишити навчання в медінституті, щоб продовжити діяльність в підпіллі – зв'язковою. Працює в пропагандистськійреферентурі, організовує в Києві збір медикаментів для вояків УПА. 24 січня 1944 року Людмилу заарештувало НКВД. Після кількох місяців допитів, енкаведисти вирішують використати молоду дівчину в боротьбі з українським визвольним рухом. Агент “Апрєльская” мала завдання від імені “київського проводу” налагодити зв'язок із підпіллям ОУН на Волині. Спочатку, операція відбувалася успішно для чекістів – під їхнім контролем створюються озброєні боївки на Київщині, в Сумській та Дніпропетровській областях. Однак у травні 1945 року Людмила Фоя розпочинає власну війну. Потрапивши до відділу УПА, відразу зізнається, що її завербовано НКВД. Служба безпеки ОУН вирішує завдати удар у відповідь. До Києва агент “Апрєльская” повертається як подвійний агент, звітує про свою діяльність в підпіллі. Завдяки Людмилі Фої СБ ОУН вдається викрити та ліквідувати низку агентів НКВД. 6 серпня 1946 року її оголошено у всесоюзний розшук МҐБ та МВС. Тим часом, Людмила під псевдонімом “Перелесник” працює у структурах пропаганди, зокрема як літературний редактор журналу “Молодий революціонер”, видає художні новели про визвольну боротьбу. 19 липня 1950 року чекісти, прочісуючи ліс у Межирічському районі на Рівненщині, виявили групу повстанців. Зав’язався бій, який для Людмили Фої став останнім.

Хорошунова Ірина (1913–1993). Художниця, журналістка, авторка щоденника про життя в Києві під час нацистської окупації.

Пiд час окупацiї Києва Iрина Хорошунова була господаркою конспiративноїквартири мiської пiдпiльної антинацистської групи пiд керiвництвом Миколи Матеюка. З жовтня 1941 року по вересень 1943-го працювала у Центральнiй бiблiотецi,вiдкритiй окупантами на базi бiблiотеки АН УРСР на бульварi Шевченка, 14. Разом зiншими спiвробiтниками намагалася врятувати книжковi фонди вiд остаточного пограбування та знищення. Із 25 червня 1941-го до квiтня 1944 року IринаХорошунова вела щоденник, в якому фіксувала свідчення про життя киян в окупованому мiстi як очевидець, а часто й учасник подій.

Храплива Анна – канадійка українського походження, що добровільно вступила на службу до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій Британії – з листопада 1942 року, та в Британській зоні окупації Німеччини. Отримала звання підхорунжого в жіночій армії. Нагороджена Медаллю Британської імперії. Була чи не першою з українок, що удостоєна цієї високої відзнаки. Активістка Союзу українських канадських вояків у Лондоні.

Шулежко Олександра (1903–1994). Вихователька, дружина православного священика, репресованого у 1937 році.

Під час німецької окупації в Черкасах організувала притулок для 70 безхатніх дітей. Із них 25 були євреями, яким пощастило вижити у роки “остаточного вирішення єврейського питання”. Приймала у притулок усіх, без винятку, записуючи їх українцями, греками, татарами залежно від зовнішності. Німецька поліція часто навідувалася до притулку. Завдяки доброму знанню німецької мови Олександрі Максимівні вдалося переконати місцевого гебітскомісара у тому, що підозри поліцаїв безпідставні. Врятувала вихованців від вивезення до Німеччини. Після повернення радянської влади була засуджена за співпрацю з окупантами. 11 червня 1996 року Олександрі Максимівні Шулежко присвоєно почесного звання “Праведник народів світу”.

 

Додаток 4

ІНТЕРНЕТ-ПУБЛІКАЦІЇ ПРО ЖІНОЧІ ІСТОРІЇ

1. Алексиевич С. У войны не женское лицо [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.alexievich.info/booksRu.html

2. Війна з жіночим обличчям [Електронний ресурс] // Режим доступу: Http://www.zhinka-online.com.ua/ukrajinska-zhinka/zhinka-v-armiji/252-viina-z-zhinochym-oblychchiam.html

3. В’ятрович В. Історія з грифом “Секретно”. Бочка для Мотрі, або Історія однієї зради Електронний ресурс] // Режим доступу: http://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-bochka-dlya-motri-abo-istoriya-odniyeyi-zradi.html

4. В’ятрович В. Історія з грифом “Секретно”. Перша леді підпілля [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-persha-ledi-pidpillya-nataliya-shuhevich.html

5. В’ятрович В. Людмила Фоя – агент “Апрельская”, повстанець “Перелесник” [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://tsn.ua/analitika/lyudmila-foya-agent-apryelskaya-povstanec-perelesnik-chastina-1.html

6. Жінки-воїни від Другої світової до сьогодення: “Тихі зорі на дорогах війни їм лише снилися” [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://na.mil.gov.ua/30679-tixi-zori-na-dorogax-vijni-%D1%97m-lishe-snilisya

7. Гавришко М. Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА 1940-1950-х рр. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://uamoderna.com/md/havryshko-de-facto-marriages-upa

8. На війні як на війні [Електронний ресурс] // Режим доступу: Http://www.zhinka-online.com.ua/ukrajinska-zhinka/zhinka-v-armiji/140-na-viini-iak-na-viini.html

9. Кобченко К. Нарівні з чоловіками у радянській армії воювали 800 тисяч жінок[Електронний ресурс] // Режим доступу:http://www.radiosvoboda.org/content/article/27002618.html

10. Панченко О. In memoriam.Ірина Козак- “Бистра”. Жінка-Легенда [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/11/22/148743/

11. Петренко О., Пастушенко Т. Народження ісмерть Анни Мюллер. Долі радянських жінок-військовополонених [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://historians.in.ua/index.php/en/zabuti-zertvy-viyny/1153-olena-petrenko-tania-pastushenko-narodzhennia-i-smert-anny-miuller-doli-radianskykh-zhinok-viiskovopolonenykh

12. Трохименко І. Лісова муза [Електронний ресурс] // Український тиждень. -21.10.2012.- Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/62087

13. Файзулін Я. У пошуках “своєї” України [Електронний ресурс] // Український тиждень. - 25.07.2011. - Режим доступу:

http://tyzhden.ua/History/27082


Переглядів: 632 | Додав: dvm | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Середа, 29.03.2017, 03:29
Вітаю Вас Гость

Категорії

Новини музею [60]
Акції та звернення [50]
16 днів проти насильства [17]
Всесвітня кампанія
100-річчя 8 березня [7]
Жіночі сторінки історії [10]
календар знаменних та пам’ятних дат
Новини Всеукраїнської мережі Центрів гендерної освіти ВНЗ [46]

Вхід

Календар новин

«  Травень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Пошук

Партнери


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0