Каталог статей

Головна » Статті » Актуальне інтерв'ю

Про стереотипи на ринку праці, самодискримінацію, як виховати жінок-лідерів та чому чоловікам платять більше: інтерв’ю з соціологинею Тамарою Марценюк
 
Тамара Марценюк

Більшість з нас погоджується, що в нашому столітті можна було б уголос заявити, що ми досягли рівності у всіх сферах та на всіх рівнях суспільства. Та насправді все ще зустрічаються випадки, які є, на перший погляд, незначними повсякденними ситуаціями, які можна було б ігнорувати. Однак якщо ми вважаємо, що потрібно прагнути до справжньої рівності прав і можливостей, для них не повинно бути місця у нашому житті.

Редакція rabota.ua вирішила розібратися, якою ж є реальна ситуація з гендерною рівністю в Україні та світі: з якими викликами зустрічаються представники обох статей, які можливості пропонує їм ринок праці, як можна творити зміни власними силами та сприяти в цьому іншим. Ми запросили до інтерв’ю експертку з гендерних питань Тамару Марценюк – кандидатку соціологічних наук, доцентку кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Про нерівність та суспільні бар’єри

– Тамаро, ви проводите курси про гендерну рівність. Хто найчастіше є аудиторією та переважно цікавиться питаннями подолання сексизму? Чи змінюється ситуація в динаміці?

– Зазначу, що уже більше 10 років я викладаю в Києво-Могилянській академії на кафедрі соціології  різноманітні курси на гендерну тематику (якщо студентство їх обирає): «Вступ до гендерних студій», «Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух», «Ґендер і політика», «Маскулінність і чоловічі студії», «Ґендер і економіка».

Раніше викладала навіть такі курси як «Соціологія сексуальності», «Соціальні проблеми в Україні і світі»,, англомовні курси у Німеччині – наприклад, «Gender Politics in Ukraine: Challenges of Europeanisation», «Feminism in Eastern Europe: between Global and Local».

Із 1 жовтня минулого року протягом п’яти тижнів на онлайн-платформі Prometheus відбувався мій авторський курс «Жінки і чоловіки: гендер для всіх». Курс був розрахований на широку аудиторію: студентів, активісток громадянського суспільства, експерток аналітичних центрів, HR-фахівців, журналістів, на всіх хто прагне розібратися у гендерних питаннях. Основна мета,  яку ми переслідували, – якраз залучити широку аудиторію до гендерної тематики.

Станом на початок 2016 року було 4200 зареєстрованих користувачів курсу, 83,45% – жінки, 90% мали вищу освіту, середній вік слухачів – 28 років. Майже 13% отримали сертифікати. Зазвичай, цей показник становить 10%. Цікаво прослідкувати результат прослуховування курсу: із збільшенням віку слухачок і слухачів курсу (старше 50 років) збільшується відсоток тих, які орієнтовані на отримання сертифікату.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

– Які відкриття ви зробили для себе із досвіду проведення цих курсів?

– Найприємніші для мене відкриття після викладання гендерних курсів стосуються того, що слухачі починають критично сприймати суспільство і більше задумуватися про нерівності та дискримінації, гендерні та інші стереотипи. Завжди приємно, коли потім дехто більш активно залучається до боротьби за права людей, трудові права, за права жінок тощо.

Мені здається, що важливо мати курси, які піддають сумніву усталені уявлення про суспільство (наприклад, про те, що патріархатні гендерні ролі – це «нормально», «природньо» тощо) і які дають можливість шляхом, у тому числі проведення досліджень, переконуватися, що проблем більше, ніж нам здається на перший погляд.

– Все ж таки як змінилася ситуація з гендерною рівністю з роками? Які в українському суспільстві спостерігаються позитивні зміни в цьому напрямку?

– Найбільш позитивна зміна, на мій погляд, це чимала увага громадськості, медіа, політикинь до питань гендерної рівності. Зокрема, активність громадян і громадянок, пов’язана із ЄвроМайданом 2013-2014, спричинила появу низки ініціатив, нових проектів, які привертають увагу до питань рівних прав і можливостей.

Жінки як група почали більш активно відстоювати свої права. Все частіше можна побачити громадські онлайн- та офлайн-ініціативи, за допомогою яких жінками здійснюються позитивні зміни як в окремій ситуації, так і в цілій сфері або явищі, на суспільному та державному рівні. Набувають популярності профеміністські групи та об’єднання, частіше ведуться пояснювальні дискусії з питань, які досі залишаються незрозумілими багатьом українцям.

Дуже активізувалася Facebook-спільнота, зокрема Фемінізм УА.

Важливо мати навчальні курси, які піддають сумніву усталені уявлення про суспільство. Наприклад, про те, що патріархатні гендерні ролі – це «нормально», «природньо» тощо.

– Які негативні тенденції все ще зберігаються і чому? Що підтримує їхнє існування в нашому суспільстві?

– Серед негативних тенденцій – це інколи непослідовність у розв’язанні проблеми гендерної нерівності. Приймається певне законодавство, але не пропрацьовуються механізми його дотримання. Зокрема, Україна ще у 2005 році прийняла Закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», де є чудова стаття 17 про трудові права жінок і чоловіків, про протидію гендерній дискримінації із боку роботодавців. Але, на жаль, стаття не виконується.

Інші проблеми – відсування гендерної тематики на задній план у зв’язку із війною в країні, тобто не завжди розуміння серйозності таких проблем як гендерно-обумовлене насильство, викликане збільшенням рівня агресії в країні, фемінізації бідності (одинокі матері, що становлять приблизно третину всіх українських матерів, та жінки-пенсіонерки у більшості випадків перебувають за межею бідності), малої кількості жінок у політиці на рівні прийняття рішень (досі лише 12% жінок у Верховній Раді).

Причина того, що ці тенденції все ще зберігаються комплексна. Наприклад, це декларативний характер відповідних нормативних актів, тому ситуація в кожному окремому випадку потребує самостійного відстоювання громадянами своїх прав. Про те, як це правильно робити, знають далеко не всі, як, власне, і про самі права.

Нестача правильної інформації в ЗМІ заміщується тією, що продовжує підтримувати застарілий, стереотипний світогляд та зміцнює його в свідомості. Держава витрачає значні кошти на освіту для жінок, проте в подальшому використовує їхній потенціал не повною мірою: багато освічених жінок вимушені працювати на низькокваліфікованій та малооплачуваній роботі.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

Про рівність, продуктивність та лідерство

– Які переваги гендерної рівності перед вже традиційним суспільним устроєм та які бар’єри не дають українському суспільству їх бачити?

– Рівні громадянські права жінок та їхня активна участь у професійній та політичній сферах є одним із соціальних переворотів, про який ми часто забуваємо. Залучення жінок до процесів прийняття рішень є не лише даниною справедливості, але й кроком до більш ефективної організації суспільства. Урахування жіночого досвіду в різних сферах у результаті виявляється корисним для всіх.

Українському суспільству притаманне масове залучення жінок на ринок праці. Згідно з даними Державного комітету статистики України за 2013 рік, на ринку праці зайняті приблизно 59% жінок і 71% чоловіків 15-70 років. Дводохідна сім’я – це реальність українського суспільства: обоє в родині працюють, аби прогодувати сім’ю. Жінки рідко можуть собі дозволити «сидіти» вдома з економічної точки зору, бо одного лише заробітку чоловіка недостатньо. Однак проблема полягає в тому, що жінки вимушені працювати на двох роботах, як оплачуваній, так і вдома.

Але збільшення доступного для приватного життя часу вигідне не лише окремим індивідам, але й суспільству загалом. Цей час можна витратити на самоосвіту, особистий розвиток, творчі практики – і зробити корисний винахід. Більше залучатися до виховання дітей чи догляду за тими, хто цього потребує – і робити суспільство щасливішим. Чи, наприклад, присвячувати час громадській роботі й політичній активності – приймати усвідомлені суспільно значущі рішення, розвивати людство.

Рівні громадянські права жінок та їхня активна участь у професійній та політичній сферах є одним із соціальних переворотів, про який ми часто забуваємо. Залучення жінок до процесів прийняття рішень є не лише даниною справедливості, але й кроком до більш ефективної організації суспільства.

– Як можуть проявляти себе жінки?

– У жінок інші економічні стратегії, які пояснюються іншим досвідом, ніж у чоловіків. Жінки більш орієнтовані на сталий розвиток, а не на миттєвий результат, адже знають, що перед ними неодноразово поставатимуть ті ж самі виклики. Більшість жінок змушені справлятися з подвійним навантаженням, тож їхній досвід ефективного управління часом може бути корисним у суспільних проектах.

Вважається, що слід мати хоча б 30% жінок у вищих органах влади. Це мінімальна необхідна кількість, яка допоможе зробити жінок видимими й надати їм можливість реалізувати свій соціально-політичний інтерес. Також жінки складають близько 60% випускників університетських програм у сфері бізнесу, тому ресурс їхніх знань варто використовувати ефективніше, нарівні з чоловіками.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

– На які ініціативи, як державні, так і приватні, можна орієнтуватися, щоб створити сприятливе середовище для виховання сильних лідерів обох статей?

– В Україні лідерок формують переважно за сприяння міжнародних проектів і громадських ініціатив. Наприклад, фундація «Національного розвитку та інновацій» (NDI) має проект політичного лобі жінок (зокрема, Всеукраїнський Форум «Жіночі обличчя лідерства», який відбувся у жовтні). Також існує школа дівчаток-лідерок, організована від Українського жіночого фонду.

Саме громадські організації, національні та міжнародні, зробили дуже багато, аби привернути увагу до гендерної проблематики в Україні. Наприклад, чого лише варті кампанії із протидії насильства у сімї, торгівлі людьми, які допомогли підняти рівень обізнаності громадянок і громадян про цю проблему, допомогти працювати із наслідками і також попередити гендерне насильство. Так само із іншою тематикою – трудовими правами (проекти Міжнародної організації з праці та ЄС тощо), доступом жінок до прийняття рішень (Національний демократичний інститут) тощо.

Шведи вже давно зрозуміли, що варто створювати дружнє до сім’ї середовище, аби працівники і працівниці меншою мірою перебували у стресі через неможливість ефективно поєднувати робочі та сімейні обов’язки.

Про Швецію як приклад

– Швеція вважається країною, яка досягла гендерної рівності. Які практики можна перейняти нашій країні?

– Для мене Швеція – це приклад залученого татівства, де держава підтримує та пропагує ідею чоловіків-татів, а не лише гаманців для своїх дітей. Це можна побачити на прикладі тато-шкіл, економічної підтримки: батькам у відпустці із догляду за дитиною 1,5 роки виплачується 80% заробітної платні.

Шведи вже давно зрозуміли, що доцільно перерозподіляти ресурси не лише у продуктивній праці, а й у репродуктивній. Тобто варто створювати дружнє до сім’ї середовище, аби працівники і працівниці меншою мірою перебували у стресі через неможливість ефективно поєднувати робочі та сімейні обов’язки. Щодо чоловіків у цій країні діє політика залучення до репродуктивної праці, а щодо жінок – покращення можливостей на ринку праці та рівномірний поділ обов’язків зі своїми партнерами.

В Україні теж поступово відбуваються такі зміни – наприклад, в 2016 році вийшла книга Артема Чапая «Тато в декреті», автор якої з власного досвіду описує, що в нашому суспільстві означає бути батьком, який перейняв основну частину обов’язків з догляду за дітьми. Наприклад, чому ця важка,  «повноденна» робота очікується від жінок як норма, проте чоловіки, що зайняті нею, викликають захоплення.

Про український ринок праці та сексизм

– Як законодавство України обмежує можливості працевлаштування за гендерною ознакою? 

– В 1961 році в СРСР було ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці від 1935 року, у якій йдеться про неприпустимість примусу жінок до праці у шкідливих умовах. Пострадянські країни дотримуються її до сьогодні. Одначе загальну ідею Конвенції було трохи змінено: сьогодні вона звучить як заборона жінкам працювати в умовах, які визнано шкідливими.

В Україні для жінок заборонені законом понад 500 професій і спеціальностей. Жінки не можуть мати жодну з професій з «Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці», затвердженого Міністерством охорони здоров’я: це і водіння певних транспортних засобів (зокрема, залізничний транспорт і метрополітен), і сільське господарство тощо. Також були затверджені «Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками», з метою виконання Закону України «Про охорону праці». Зокрема, гранично-допустима вага вантажу для жінок, яка підіймається і переміщується постійно протягом робочої зміни – це 7 кг.

Ці заборони – прояв патерналістської, тобто опікунської, політики держави щодо жінок, коли турбота й опіка про жінок виражена низкою заборон. Громадянки постають як несамостійні і нетямущі, тому потребують догляду, сприймаються, перш за все, як матері, та ігноруються їхня роль як працівниць. Проте чоловіче репродуктивне здоров’я нехтується. Таким чином транслюються гендерні стереотипи: чоловіки постають як невразливі, а жінки – як надмір вразливі, які повинні народжувати дітей.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

– Чи змінилося гендерне співвідношення в різних сферах за останні роки? Які сфери при цьому більш за все звертають на себе увагу?

– Є чимало прикладів «фемінізації» певних видів занять, які перед тим були «чоловічими» – наприклад, вчительська, лікарська, адвокатська, кравецька та інші професії. Це не дивно, адже статус і заробітки в традиційно «чоловічих» професіях − вищі. Чоловіки ж приходять у типово «жіночі» професії рідше.

Найчастіше жінки в Україні працюють у сферах освіти, охорони здоров’я, обслуговування, зв’язку та торгівлі. Якщо вони мають власний бізнес, то, найімовірніше, це малий або середній бізнес, зосереджений у тих самих сферах. Українські чоловіки найчастіше працюють будівельниками, водіями різних транспортних засобів, інженерами, програмістами, організовують середній і великий бізнес, займаються політикою, охороняють державу та правопорядок.

Зазвичай зміни відбуваються, коли у сфері представниці дискримінованої групи починають відстоювати свої права.

Останнім часом суттєві зміни відбуваються у політиці. Дуже активізувалося МФО «Рівні можливості». Було нарешті прийнято гендерну квоту – 30% для місцевих виборів. Раніше тематика гендерних квот була досить ігнорована. Активніше береться до уваги та аналізується гендерна політика ЄС: законодавчі ініціативи, інформаційно-просвітницькі кампанії, фінансові програми, метою яких є саме розв’язання конкретних проблем, таких як різниця в оплаті праці або менша кількість представниць у різних сферах.

Також чималу увагу звертає військова сфера, силові структури. Рік тому ми зробили соціологічний проект «Невидимий батальйон» про становище жінок в АТО, трудові права військових жінок. І уже бачимо певні позитивні наслідки, серед яких – дозвіл на бойові посади для жінок: Наказом Міністерства оборони України № 292 від 3 червня 2016 року внесено зміни до Тимчасового переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу. Відтепер суттєво розширено перелік бойових посад для військовослужбовців-жінок, які проходять військову службу за контрактом.

Натомість доволі сексистською залишається, наприклад, сфера ІТ.

– Чи можна виділити певні галузі, в яких вже перестає домінувати чисельність представників певної статі? Під впливом яких факторів це відбувається?

– Зазвичай зміни відбуваються, коли у сфері представниці дискримінованої групи починають відстоювати свої права, як, наприклад, військові-жінки. В січні 2016 року в Києві активістки за рівні права та можливості жінок і чоловіків у Збройних силах пройшли «Маршем невидимого батальйону» до Міністерства оборони України. Організаторки назвали так цю акцію протесту через нові приклади дискримінації жінок у воєнній справі. Так, військовослужбовиць-жінок, які проходять службу за контрактом, не дозволяється призначати на посади автопілотника, ад’ютанта, бортового механіка та техніка, боцмана, водолаза, вогнеметника, водія, вожатого службових собак, головного старшини та багато інших.

Варто поборотися за свої трудові права. Слід вказувати роботодавцю про порушення законодавства, але робити це не агресивно, а радше у пізнавальному тоні. Агресія зазвичай викликає агресію.

– Як кандидату уникнути дискримінації на ринку праці? Як реагувати на особисті питання на співбесіді?

– Важливо не розгубитися і спокійно продемонструвати знання українського законодавства, щоб відстояти свої права. Ви посміхаєтеся і зазначаєте, що не можете відповісти на це запитання, адже як свідома громадянка демократичної держави не можете сприяти порушенню статті 17 «Закону України про рівні права і можливості жінок і чоловіків». У ній якраз йдеться про те, що «роботодавцям забороняється…. вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей». Так само роботодавець не може «в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі». Оголошення, наприклад, про те, що «на роботу потрібні продавці-консультанти (чоловіки)» є дискримінаційними щодо жінок, а пропонування секретарської роботи саме жінкам – щодо чоловіків.

Тому варто поборотися за свої трудові права. Слід вказати роботодавцю про порушення законодавства, але робити це не агресивно, а радше у пізнавальному тоні. Агресія зазвичай викликає агресію. Адекватні та законослухняні розуміють і змінюють оголошення. Якщо ж це не діє, то доцільно звернутися до певних відповідальних органів – Уповноваженої ВРУ, профспілок тощо.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

– Багато молодих жінок, особливо в тих галузях, де вочевидь більше чоловіків (наприклад, ІТ), часто скаржаться, що відчувають дискримінаційне ставлення до себе. Наприклад, в чоловічому колективі колега-жінка займається організацією кава-брейків. Що робити в таких ситуаціях, як правильно себе поводити?

– Раджу спокійно висловитися, чому це не подобається, пояснити, що це не входить у службові обов’язки. Не слід затягувати із претензіями, бо потім буде складніше пояснити. Тобто правило загальне – якщо щось не подобається, то кажіть «ні».

– У середньому жінкам платять менше, ніж чоловікам на тих самих посадах. Раніше це намагалися пояснити тим, що робота чоловіка традиційно вважається основною статтею доходу в бюджеті сім’ї. Зараз же ситуація інша.Чому ця тенденція з різницею фінансової винагороди досі зберігається?

– Стереотипно жінок роботодавці сприймають як таких, яким слід менше платити, ніж чоловікам, які вважаються основними годувальниками.

Вертикальна і горизонтальна гендерна сегрегація ринку зайнятості – це причини нерівності між жінками і чоловіками, які створюють різні кар’єрні перспективи і соціальні можливості. Ці два механізми структурують ринок праці так, що жінки й чоловіки займають у ньому різні поверхи і ніші, формуючи так звану гендерну піраміду.

Поділ ринку праці на так звані «жіночі» та «чоловічі» професії або спеціалізації, які оплачуються по-різному− це горизонтальна сегрегація. Найнижчий середній рівень зарплат засвідчують традиційно «жіночі» сфери зайнятості − освіта, охорона здоров’я, соціальний захист, а найвищий − ті, де зайняті переважно чоловіки, − фінансова діяльність та великий бізнес.

Вертикальна сегрегація − це коли жінки і чоловіки нерівномірно розподілені за посадами та статусами всередині певної галузі або установи, наслідком чого знову ж таки стає економічна нерівність. Згідно з українською державною статистикою, жінки сьогодні отримують у середньому на 22% менше, ніж чоловіки. За міжнародними підрахунками, цей самий показник, становить близько 40%.

Жінкам варто мати більше часу, який вони зможуть витратити, наприклад, на стажування, додаткову освіту або особистісний розвиток – це важливий чинник, що вплине на більш високу оплату часу жінки, витраченого на професійну діяльність.

Протягом ще кількох додаткових годин кожного дня люди виконують певні види «роботи після роботи» − неоплачувану, значну частку якої виконують жінки. На сьогодні не виявлено жодної країни, де б чоловіки в середньому витрачали більше часу на щоденну працю удома. В розвинених країнах кількість часу, що люди витрачають на неоплачувану роботу, загалом менша: що заможніша сім’я, то більшою мірою домашня праця може бути передоручена назовні родини.

Але в Україні значна кількість родин має невисокий рівень прибутків, тому кількість домашньої роботи зростає. Також за останні десятиліття відбулося різке скорочення системи дошкільних виховних закладів − а отже, все більше жінок вимушені витрачати багато часу на догляд за дітьми вдома, маючи менше можливостей для оплачуваної роботи. Виходить, що структура ринку праці і розподіл домашньої роботи в родині є взаємно узгодженими соціальними інститутами, що створюють жінок і чоловіків як людей із різними соціальними можливостями, різними статками й по-різному структурованими життєвими цінностями.

Окрім того, жінки очікують меншої зарплати, менше вірять у свої сили, менш впевнені у собі: зазвичай це пов’язано зі зворотнім зв’язком, мотивацією та зовнішньою підтримкою, які вони отримують значно рідше, ніж чоловіки, тож в результаті й самі знецінюють власні досягнення. Тобто це проблеми суспільного та індивідуального рівнів.

– Як це виправити?

– Подолання проблеми різниці в оплаті праці буде можливим, коли жінки матимуть більше доступу до сфер, які приносять більше матеріальної винагороди, і виконуватимуть той самий обсяг роботи, що потребує тієї ж кваліфікації і сплачуватиметься на однаковому з чоловіками рівні.

Також необхідною умовою є подолання «скляної стелі» – невидимого бар’єру, що заважає жінкам займати бажані посади і отримувати відповідну зарплатню із причин, які не пов’язані з їхніми професійними здобутками. Найчастіше це упередження, наприклад, що жінка не може бути надійним працівником, адже в перспективі може піти в декретну відпустку, або замість неї підвищення пропонуватиметься менш професійному колезі-чоловіку тощо.

Крім того, жінкам варто мати більше часу, який вони зможуть витратити, наприклад, на стажування, додаткову освіту або особистісний розвиток, замість того, щоб самостійно займатися піклуванням за членами родини – це також важливий чинник, що вплине на більш високу оплату часу жінки, витраченого на професійну діяльність.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

Про підтримку та самодискримінацію

– Що може зробити окрема людина та група людей, аби привертати увагу інших жінок та чоловіків, наприклад, в колективі, на проблему гендерної рівності та необхідність діяти, якщо вона порушується, при цьому не ускладнюючи ситуацію?

– Підтримка – це завжди добре! Для цього в робочих середовищах існують профспілки або інші організації (наприклад, Ліга професійних жінок). Подібні організації – це медіатори між працівницями і працівниками та роботодавцями. Діалог слід вести постійно, пояснювати, проводити відповідне навчання. Застосовувати не лише метод «кнута», тобто покарання, а й «пряника». Наприклад, дієвими є різні конкурси серед роботодавців стосовно забезпечення рівних прав і можливостей.

– Далеко не завжди проблеми дискримінації – у зовнішніх факторах. Нерідко самі жінки дискримінують себе, наприклад, відкидають кар’єрні можливості. Чому так відбувається, в чому корені самодискримінації?

– На мій погляд, корені – в соціалізації, вихованні, яке здійснюють як батьки (орієнтуючи дівчину, передусім, на заміжжя), так і школа (яка досить стереотипно виховує дівчат, з ухилом радше на гуманітарні дисципліни), і медіа (майже немає шоу із рольовими моделями позитивних упевнених у собі жінок). Саме тому задля зміни ситуації для жінок проводять так звані школи лідерства, аби навчити жінок вірити у свої сили, солідаризуватися, підтримувати одна одну.

Єдина сфера у якій українські чоловіки дискриміновані – це татівство. Для держави батьківство – це материнство. Відповідно, для держави і роботодавців чоловіки – це «гаманці», основні годувальники.

– Чому взаємна підтримка між жінок – явище більш рідкісне, аніж, навпаки, образи? Які надихаючі приклади можна згадати в цьому контексті?

– Для мене приклад солідарності та підтримки – флешмоб #янебоюсьсказати, адже сотні жінок доєдналися і підтримали ідею авторки флешмобу Насті Мельниченко.

Жінки не завжди підтримують одна одну, бо, на відміну від чоловіків, мають менше досвіду перебування у групах, командах. Наприклад, у чоловіків – це спорт, вуличні компанії тощо. Жінок вчать бути більш покірливими, а не висловлювати свою думку, заступатися за інших.

– Як українські жінки можуть самостійно вийти зі звичної та нав’язуваної ролі «слабкої статі»?

– Є певні громадські ініціативи стосовно менторства – від NDI, Українського жіночого фонду, проекту «Дівчата STEM». І це лишень початок. Ми бачимо, що за останні 3-4 роки інтерес до питання залучення і підтримки жінок зростає. Виникають не лише кампанії HeforShe, a SheforShe. «Громадське радіо» має низку чудових передач із гендерної тематики, у тому числі, підтримки жінок. Дуже активний ресурс – це кампанія проти сексизму у медіа «Повага» та ініціатива «Спитай експертку». Формується фахове середовище активних жінок, які підтримують одна одну і публічно говорять про проблеми гендерної дискримінації.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

Про роль чоловіків

– Чи можна говорити про дискримінацію чоловіків у сучасному світі, зокрема, в українському суспільстві? 

– Згідно із правозахисними звітами, єдина сфера у якій українські чоловіки дискриміновані – це татівство. Для держави батьківство – це материнство. І у цій ситуації жінки стикаються із вище згаданою проблемою патерналізму – наддогляду з боку держави, яка у жінках вбачає передусім, матерів, а не працівниць. Відповідно, для держави і роботодавців чоловіки – це «гаманці», основні годувальники. Хоча, як я вже казала, ми розуміємо, що українські реалії – інші. Жінки на рівні із чоловіками залучені до ринку праці та заробляють. Але вони ще повинні у нерівних умовах займатися доглядовою працею.

Ми бачимо, що є чоловіки, які намагаються власним прикладом подолати ці стереотипи. Але поки що чоловіки рідко коли об’єднуються у групи, аби боротися із цією дискримінацією. Адже татівство – не зовсім престижна річ, яка не може дати того, що вважається традиційно чоловічими рисами – владу, успіх, ресурси.

– Як світові приклади чоловічої підтримки жінок ви знаєте?

– Я прихильниця ідея залучення чоловіків до феміністичного руху, досліджувала подібні чоловічі організації в Нью-Йорку і викладаю про це на курсі «Маскулінність і чоловічі студії». Особливо мене надихають інціативи чоловіків, які боряться проти гендерного насильства.

Великий вплив на розвиток чоловічої активності в США мала «Кампанія білої стрічки» (White Ribbon Campaign), започаткована в Канаді у 1991 році, а наразі присутня в 60 країнах світу. Вона символізує намір чоловіків ніколи не чинити, не сприяти чи не залишатися байдужими до питання насильства проти жінок.

Наразі в США ситуація змінюється: чоловіки звертаються до інших чоловіків щодо глобальної проблеми насильства проти жінок. Подібних організацій, які проводять освітні тренінги, інформаційні кампанії, роботу в спільнотах в США багато: «Звернення до чоловіків» (A Call To Men), «Чоловіки можуть зупинити зґвалтування» (Men Can Stop Rape), «Залучення чоловіків» (Men Engage), «Чоловіки зупиняють насильство» (Men Stopping Violence) та інші. Важливим є так званий тип освіти «рівний рівному», коли саме чоловіки пояснюють іншим чоловікам, в чому проблема, і чоловіки можуть сісти і поговорити, чому вони є агресивними, сильними і неемоційними, чого від них очікує держава, суспільство та родина і т.д.

Жінки складають близько 60% випускників університетських програм у сфері бізнесу, тому ресурс їхніх знань варто використовувати ефективніше, нарівні з чоловіками.

Досвід залучення чоловіків до боротьби із насильством проти жінок набуває все більшого розповсюдження загалом у світі. Наприклад, Генеральний секретар ООН в 2009 р. заснував Міжнародну мережу чоловіків лідерів, які протистоять насильству проти жінок.

Україна не стала винятком щодо таких ініціатив. В 2009 році в рамках Національної кампанії «Стоп насильству!» створено Національну мережу чоловіків-лідерів проти насильства. До складу увійшли відомі українські політичні, культурні, громадські діячі, які беруть активну участь у суспільному житті країни. Центри «Чоловіки проти насильства» утворилися в ряді областей за підтримки Програми рівних можливостей ПРООН). У 2002 році на базі Школи рівних можливостей започатковано молодіжний рух «Юнаки проти насильства».

Звісно, також це ініціатива HeforShe, виступи публічних людей-феміністів в Україні, як, наприклад, директора видавництва «Смолоскип», літературознавця, критикаРостислава Семківа, письменника Артема Чапая та інших.

Тамара Марценюк

Фото: Татьяна Пастир

Про сучасних дітей 

– Як привчати сучасне покоління до сприйняття широкого вибору можливих майбутніх професій, можливостей, потенційно доступних для всіх?

– По-перше, потрібно активно залучати освітні заклади, де проводити виховання та навчання незалежно від статі: наприклад, в садочках – вчити однаково усіх дітей якоїсь діяльності (ліпити вареники, пришивати ґудзики тощо), змінити систему освіти і низку т.н. гендерно-сегрегованих предметів. Тут найбільш показним прикладом буде трудове навчання, але зазвичай в шкільній програмі присутні й інші дисципліни, які мають відмінності у навчанні хлопців та дівчат.

Також необхідно працювати із ЗМІ, які масово випускають стереотипні шоу («Холостяк», «Від пацанки до панянки» тощо), або публікують матеріали з підкресленою орієнтовністю на аудиторію певної статі. Зростаючи зі сприйняттям подібних відмінностей, людина ставить для себе відповідні обмеження, а знаючи, що для неї відкритий простір різних можливостей, вона вже сміливіше обиратиме свій подальший професійний шлях.




Джерело: http://blog.rabota.ua/pro-stereotypnyy-rynok-pratsi-samodyskrymnatsiyu-yak-vyhovaty-zhinok-lideriv-ta-chomu-cholovikam-p
Категория: Актуальне інтерв'ю | Додав: dvm (15.12.2016)
Переглядів: 578 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Середа, 23.08.2017, 12:13
Вітаю Вас Гость

Категорії

Актуальне інтерв'ю [30]
Ґендерна журналістика [102]
Аналітика [47]
Дослідження [20]
про нас пишуть [27]
Жіночі історії [11]
Практичні поради [1]
Дискусійний клуб [30]
Коментарі [4]

Вхід

Пошук

Партнери


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0