Каталог статей

Головна » Статті » Аналітика

Життєвий успіх: чоловіча і жіноча модель

Чому самореалізацію чоловіка, незалежно від рівня його обдарованості й таланту, суспільство сприймає як річ очевидну, тоді як питання професійного, творчого, особистісного розвитку жінки неминуче стає об’єктом дискусій, які зрештою зводяться до навішування ярликів про «грізних феміністок»? Хто визначає «основну місію жінки» і чому вона прив’язана виключно до дітонародження? Що означає феномен зникання жіночої обдарованості? А водночас — наскільки комфортно почуваються сьогодні і сучасні чоловіки, які змушені реалізовуватися у спрощених моделях «влади — грошей — сили»?

Ці складні питання, безперечно, потребують аналізу та осмислення як на рівні індивідуальному, так і суспільному. Проте навіть їх формулювання вже на старті викликає бурхливі й невиправдані емоції. Ґрунтовані на упередженні та стереотипах…

Про це ми спілкувалися з Тетяною БУРЕЙЧАК, доцентом кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету ім. І.Франка, кандидатом соціологічних наук, дослідницею ґендерних питань.

Куди зникають відмінниці?

— Пані Тетяно, які, на вашу думку, основні проблеми на шляху успішної самореалізації жінок у сфері бізнесу?

— Незважаючи на те, що ми живемо вже у ХХІ столітті, і жінки формально мають однакові можливості для професійної самореалізації у різних сферах, насправді шлях у великий бізнес для більшості жінок є вкрай тернистим, набагато складнішим за чоловічий. За недавніми підрахунками, в Україні близько 95% економічних ресурсів перебуває під контролем чоловіків. Чоло­віки переважають серед власників середніх і великих підприємств (співвідношення власників чоловічої та жіночої статі є від­повідно 21 і 14% та 17 і 12%). Чи­малою проблемою є те, що чоловіки, котрі домінують у сфері бізнесу, часто не сприймають жінок як рівноправних партнерів. Це ґрунтується на традиційних стереотипах, мовляв, робота для жінки — то завжди щось другорядне. Отже, аби довести свою компетентність, досвідченість та бути сприйнятою як рівнозначний, повноцінний гравець у сфері бізнесу, жінці потрібно докладати вдвічі більше зусиль. Крім того, бізнесова культура може передбачати вирішення багатьох ділових справ у неформальній обстановці, у суто чоловічому товаристві, де жінка-бізнес-партнер видається недоречною та почувається ніяково (на полюванні, у сауні, у розважальному закладі тощо). Що вже казати про силові прийоми розв’язання конфліктів, де не лише міцне слівце, але й міцний кулак бувають вирішальними аргументами. Вочевидь, у такому середовищі не кожна жінка (та й не кожен чоловік) здатна вижити й досягти успіху. Особ­ливо, коли з дитинства в ній плекали традиційну жіночність, а не наполегливість, психологічну стій­кість, готовність до жорст­кої конкуренції та інші «бійцівські» риси.

Не секрет, що загалом у сфері професійної зайнятості жінки постійно відчувають ґендерну дискримінацію — їм платять у середньому на чверть менше порівняно з чоловіками, їх неохоче просувають по кар’єрній драбині або й відмовляють у роботі через перспективи вагітності та материнські функції, їм часто доручають обов’язки, які є нижчими від рівня їхньої кваліфікації… Прикладів безліч. Отже, йдеться про певні соціальні та структурні перешкоди на такому шляху жінки. Окрім того, на бізнес-леді тиснуть різноманітні соціальні стереотипи, що підкреслюють її нібито неповноцінність.

— Які з них найпоширеніші?

— Скажімо, уявлення про те, що успішна в професійному відношенні жінка неодмінно нещаслива та нереалізована в особистому житті. Втім, на практиці успішними стають саме жінки, котрі мають розуміння та підтримку з боку партнера. В нашій країні бізнес (як і політика) часто сприймається як «брудна справа», невіддільна від традиційно «чоловічих» якостей — агресивності, авантюризму, здатності йти на ризик (зокрема й на порушення законів). То чи можуть жінки — ці «слабкі та безпомічні істоти», вижити у світі жорсткої ринкової (і неринкової) конкуренції? Парадоксально, але виживають! Багато хто вважає, що ризик втратити власну «жіночність» у цьому середовищі аж надто великий. Із цим стереотипом пов’язаний і такий — фінансова та професійна успішність жінок робить їх непривабливими для чоловіків: мовляв, якому чоловікові сподобається, коли його кохана зароблятиме більше? А тим часом нині в Україні вже понад половину домогосподарств очолюють жінки — у більш як 55% родин саме жіночий внесок у бюджет є визначальним. А за таких обставин під питанням виявляється і, здавалося б, непорушна істина — «хто в хаті голова і господар».

— Але найстійкішим, напевно, є міф про те, що кар’єра жінки несумісна з материнством?

— Так. І тому бізнес-леді постійно відчувають психологічний тиск та докори сумління через те, що вони начебто не є повноцінними матерями та не приділяють своїм дітям достатньо часу та турботи. Хоча насправді психологами давно доведено: важлива не кількість часу, яку батьки проводять з дитиною, а насамперед якість цього часу — насиченість та глибина такого спілкування.

Після школи — до колиски

— Пані Тетяно, чим, на вашу думку, є феномен «зникання жіночої обдарованості»? І в чому його причини?

— Останніми роками в Україні і загалом у багатьох західних суспільствах спостерігається тенденція до зростання рівня освіти серед жінок та їх академічних досягнень порівняно з чоловіками. Починаючи зі шкільної освіти, помічаємо, що у кожному класі «відмінниць» чи не більше, ніж «відмінників». Дівчата на загал демонструють кращу успішність й під час навчання у вузах. В останні декілька років в Україні кількість дівчат, які здобувають освіту у вишах, на 10% перевищує кількість хлопців. Окрім цього, школярки та студентки нерідко виявляють лідерські здібності та організаторський хист. Однак на ринку праці усіх цих здібних дівчат навряд чи побачимо на провідних позиціях у відповідних галузях та професіях. У цьому і полягає феномен «зникання жіночої обдарованості». Чому обдаровані дівчата сходять з кар’єрної дистанції, залишаються в тіні, на другорядних ролях? Чому колишні розумниці не хочуть (чи не можуть) реалізувати свій потенціал, таланти, здібності у дорослому житті?

Основна причина криється в соціальних очікуваннях щодо того, якою є головна сфера та спосіб жіночої самореалізації: ними традиційно продовжують вважати сім’ю та материнство. Відповідно вибір іншої життєвої траєкторії, де перевага віддавалася б інтелектуальному, творчому, особистісному розвитку, все ще сприймається як девіація.

— Тобто ніхто відкрито не засуджує, але і не заохочує?

— Саме так. Шкільна програма не дає дівчатам достатньо прикладів професійної успішності жінок, не пропонує гідних наслідування зразків жіночих досягнень, а це підсвідомо формує уявлення про те, що фахово успішна жінка — це радше виняток, аномалія. Дівчаток рідко націлюють на розвиток власних здібностей та досягнення успіху у відповідній сфері. З огляду на це, вони у досить ранньому віці починають розглядати материнство та сімейне життя як свій головний життєвий пріоритет, для якого освіта є лише доповненням (що робить дівчину більш конкурентною на «ринку наречених»).

— Які чинники впливають на формування таких стереотипів?

— Найперше, відмінності у вихованні хлопчиків та дівчаток: у дівчат активно розвивають саме ті риси та якості, які важливі для майбутньої дружини та матері. Дівчинку повсякчас націлюють на розвиток її «головного жіночого таланту» — створен­ня затишку у домі та гармонійних сто­сунків у сім’ї. Перешкодою на шляху розвитку та втілен­ня власних здібностей може стати й страх успішності: жінка-лідерка, за поширеними уявленнями, може відлякувати чоловіків. Наразі ситуація така, що жінці часто доводиться робити вибір — або сім’я, або кар’єра. З цією складною дилемою мають справу безліч сучасних жінок, проте її конст­руктивне вирішення є неможливе доти, доки не будуть створені умови, за яких материнство не ставатиме перешкодою для професійного розвитку. Йдеться насамперед про створення системи соціальних захистів та активне, свідоме батьківство обох партнерів.

Не забуваймо, що традиційні так звані патріархальні стереотипи часто стають на перешкоді розвитку талантів та особистісної самореалізації не лише жінок. Традиційно приписана чоловікам роль сімейного годувальника, вимога фінансової успішності та уявлення про «гідну чоловічу роботу» нерідко змушують чоловіків у своїй кар’єрі робити вибір на користь добре оплачуваної чи «справді чоловічої» професії, а не тієї, яка їх реально приваблює і цікавить, відповідає їх здібностям та хисту.

Тернистий шлях «справжнього» чоловіка

— Часто створюється враження, що патріархальні відносини в суспільстві є вигідними для чоловіків. Чи це насправді так?

— Загалом у традиційних суспільствах відтворюється система, яка гарантує легший доступ до влади та ресурсів для чоловіків. Водночас соціальні норми й очікування стосовно поведінки та сценаріїв успішності чоловіків у патріархальних суспільствах є занадто обмеженими, що робить традиційні ідеали маску­лінності недосяжними для більшості чоловіків. Це, у свою чергу, підсилює чоловічі тривоги в разі невідповідності таким ідеалам та соціальне засудження «неуспішних», «несправжніх» чоловіків. Серед основних норм чоловічої успішності традиційно визначають три — норму статусу, норму твердості (інтелектуальної, емоційної й фізичної) та норми антижіночності.

— В чому конкретно виявляються ці соціальні очікування щодо справжньої мужності і наскільки вони відповідають дійсності?

— Норма статусу передбачає вимірювання успіху чоловіка величиною його заробітку, кар’єр­ного успіху та задоволенням матеріальних потреб своєї сім’ї. Та­кі традиційні уявлення про основ­ну роль чоловіка, виявляються в тому, що в ситуації, коли чоловік не заробляє грошей, він не вважа­тиметься справжнім чоловіком. Традиційне уявлення про мужність формується довкола багатст­ва, влади та становища у суспільстві. Проте насправді дуже небагато чоловіків мають доволі грошей, влади та поваги, аби почуватися впевнено. Норма твердості реалізується у трьох формах — фізичній, інтелектуальній та емоційній. Фізична твердість — це очікування сили, витривалості та стійкості. Така вимога може виявляти себе, з одного боку, в бажанні частини чоловіків підкреслити свою маскулінність, через, наприклад, нарощення мускульної ваги, захоплення бойовими мистецтвами та силовими видами спорту. З другого боку, норма фізичної твердості сприяє перебільшенню чоловіками потенціалу своєї фізичної витривалості та спонукає їх до нехтування проблемами власного здоров’я, що загрожує серйозними особистими та соціальними наслідками. Норма розумової твердості передбачає те, що відповідно до усталених уявлень (стереотипів) від чоловіка завжди очікують компетентності — йому належить завжди знати, що робити, як поводитися. З огляду на це, багато чоловіків уникають питати порад чи звертатися по допомогу, що ускладнює пошук потрібної інформації. Також це може спричиняти конфлікти у міжособистісних стосунках, оскільки визнання власної помилки традиційно сприймається чоловіками як приниження їхньої чоловічої гідності. Норма емоційної твердості передбачає, що чоловік повинен вміти стримувати власні почуття, не виявляти їх та самостійно вирішувати свої емоційні проблеми. Це, на думку багатьох психологів і соціологів, збіднює міжособистісні стосунки чоловіків, знижує рівень їх емоційної чуйності та ускладнює подолання психологічних проблем. Традиційну поведінку чоловіків також обмежує норма антижіночності, яка спонукає їх уникати «жіночих» занять та моделей поведінки. Таким чином, традиційні відносини пропонують досить обмежений сценарій для самореалізації та вияву індивідуальності не лише для жінок, але й для чоловіків.

— Що в такому разі повинно визначати мужність чоловіка? Чи мають існувати якісь окремо накреслені «чоловічі» соціальні норми або моделі поведінки, які б допомагали йому у процесах самореалізації?

— Будь-які чітко визначені та однозначні бачення того, яким повинен бути «справжній чоловік», так само як і «справжня жінка», є обмежуючими, репресивними. Особистість не може повноцінно реалізуватися, якщо її з дитинства вкладати в прокрус­тове ложе, визначаючи, в чому саме вона мусить обмежувати себе через свою стать. Українське суспільство вже багато років однозначно декларує свій курс на демократію і має цілу низку законодавчо закріплених положень, що гарантують рівність прав та рівність можливостей їх реалізації для жінок та чоловіків. Тож будемо сподіватися, що питання культурної толерантності й поваги до соціального різноманіття, зокрема до різних сценаріїв жіночої та чоловічої самореалізації, поступово ставатимуть цінністю, яка буде не лише декларованою на папері, а такою, якою керуватимуться люди у своєму повсякденному житті.




Джерело: http://www.dt.ua/3000/3855/67077#comments
Категория: Аналітика | Додав: gender (05.09.2009) | Автор: Світлана ОДИНЕЦЬ (Львів)
Переглядів: 1618 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 1
1  
Добрий день,хороша стаття,хотіла поділитись -мені допомогли тут http://www.psychologinc.org.ua/

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Субота, 19.08.2017, 18:41
Вітаю Вас Гость

Категорії

Актуальне інтерв'ю [30]
Ґендерна журналістика [102]
Аналітика [47]
Дослідження [20]
про нас пишуть [27]
Жіночі історії [11]
Практичні поради [1]
Дискусійний клуб [30]
Коментарі [4]

Вхід

Пошук

Партнери


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0