Deutsche Welle: Що Вас підштовхнуло добровільно піти на фронт?

Марія Берлінська: Ситуація, що склалась у країні. Розуміння того, що йде не Антитерористична операція, а війна. І що це стосується кожної людини, зокрема і мене. Розумію, що там мої люди, мій народ, маю бути разом із ними. Війна - це не питання території Донбасу, це питання української державності. Прекрасно усвідомлюю, що це ризик для життя. Туди треба їхати, лише маючи чітке усвідомлення, що ціною поїздки до зони бойових дій може стати власне життя.

Чим Ви раніше займались? Чи можна сказати, що Ви є патріоткою?

Є студенткою магістратури Києво-Могилянської академії, історик. Чи це вплинуло? Можливо, треба розуміти історичні закономірності, закономірності загарбницької політики імперії, Росії. Щодо патріотизму скажу: для мене батьківщина - не територія, а люди.

Чи багато ще жінок були поруч із Вами? Чим вони займаються на фронті?

Жінок мало, за моїм спостереженням, відсотків п’ять від усіх. Займаються дуже різним - від канцелярської роботи до медицини, є жінки-штурмовики, які беруть штурмом міста і блокпости. Я зустрічала саме жінок-доброволиць.

Як Ви готувалися до участі у війні?

Займаюсь аеророзвідкою, це стратегічно важливий напрям. Тому що розвідувальні дані дають можливість уберегти безліч людських життів. Проходила курси керування безпілотними летальними апаратами. І, безумовно, курси тактичної медицини і кількаденний військовий вишкіл - розуміння поводження зі зброєю.

Де саме довелось захищати Україну?

Була зараз на крайньому рубежі Луганської області. Це фронт, там ідуть бойові дії. Якщо назвати населений пункт - місто Щастя Луганської області.

Як до Вас ставились чоловіки у батальйоні?

Абсолютно спокійно почувалась як жінка. Ніхто особливо поруч не акцентується на статі. Головне - професійні якості бійця і вміння адекватно виконувати поставлені завдання.

Ви служили із колегами відомої льотчиці Надії Савченко? Як про неї згадують?

Так, вона служила у моєму батальйоні. Про неї завжди пам’ятають, Надію часто згадують як дуже сміливого, відповідального, самовідданого бійця. Усі сподіваються, що вона буде на свободі у своїй рідній країні, що вона сюди повернеться. А про політику якось не йдеться, про це не говорять. Бійці там дуже мало довіряють політикам. Деяким - зовсім трохи, а більшості взагалі не довіряють.

Правозахисні організації, як-от Amnesty International, офіс Уповноваженого Верховної Ради із прав людини, стверджують, що права людини на Донбасі порушують і українські військові, зокрема є скарги на добровольчий батальйон "Айдар". Як Ви це прокоментуєте?

Зрозуміла річ, що під час війни дуже важко уникнути порушення прав людини, тому такі факти подекуди мають місце. Водночас ми намагаємось максимально відслідковувати ці факти - як-от тортури над полоненими чи факти мародерства - і застосовувати до тих, хто дозволяє собі таке, суворе покарання. Адже такі поодинокі факти дискредитують весь батальйон, у якому служать дуже багато порядних і благородних людей.

Ви й під час Майдану у Києві викладали самозахист на тренуваннях для жінок. Чи потрібні такі курси зараз по всій країні, як Ви вважаєте?

Зараз усім потрібно освоювати основи цивільної оборони. Адже очевидно, що стоїть питання державності України і "російський ведмідь" не припинить агресію. Сьогодні це Донбас і Крим, завтра це інші частини України, а післязавтра, можливо, інші країни Східної Європи. З огляду на те, що цей "ведмідь" просто залякав європейський політикум вищого ешелону - українська громада має зрозуміти, що зараз ми наодинці зі своєю проблемою. Нічого серйознішого, ніж санкції, не очікуємо, тому маємо повномасштабно готуватися захищати себе.

Яким є Ваш статус? Чи є Ви учасницею бойових дій?

Ні. Я не є офіційно оформленою, і не матиму статусу. Хоча наш батальйон підпорядковується міністерству оборони. Більшість добровольців не є офіційно оформленими. На даному етапі із цим проблеми немає, адже люди пішли не за статусом чи зарплатнею, а захищати свою батьківщину, свій народ.

Що плануєте робити далі? Якось змінилися Ваші погляди, цінності?

Планую через деякий час повертатися до зони бойових дій, на фронт, і працювати там. Для мене моментом переоцінки цінностей був Майдан. Зараз нічого не змінилось. Я побачила все, до чого була готова.