В останні роки в Україні як на державному рівні, так і з боку громадських організацій активно впроваджуються ідеї ґендерної рівності. Оскільки зазвичай саме міжнародна спільнота спонукає до таких кроків у царині рівних прав і можливостей, то постає питання – чи нам є чому у неї повчитися. Нещодавно низку цікавих ідей привезли шведські експерти.

Зокрема, у організації заходу особисто взяла участь Софі Енгстрьом, шведська журналістка, редакторка електронного незалежного культурного журналу Viewpoint-East, яка отримала магістерський ступінь з ґендерних студій в Ґетеборзькому університеті, а протягом цього навчального року викладає в Львівському Національному університеті ім. І. Франка. Софі запросила до Києва своїх колег з Жіночої народної школи, яка є прикладом так званої освіти протягом життя (life-long education) чи освіти для дорослих та є особливим закладом навіть для Швеції. Агнета Вірен, одна із засновниць школи, розповідає: «Заклад бере свій початок у жіночому русі Швеції 1960-70-их років. Це була так звана «низова», народна ініціатива, передусім, з боку жінок та жіночих організацій. Це був прояв жіночої солідарності в дії».

Тут варто зазначити, що сьогодні фемінізм як рух за рівні права і можливості жінок і чоловіків у Швеції, як і в інших скандинавських країнах, називають так званим «державним фемінізмом». Основні шведські партії на чолі із соціал-демократами десятиліттями здійснювали реформи та впроваджували цінність ґендерної рівності у шведське «суспільство загального добробуту». Як результат, дуже багато шведів та шведок називають себе феміністами і феміністками. Але без консолідованого жіночого руху – тобто ініціатив не «згори», з боку влади, а навпаки, «знизу», від спільнот громадян – усе це було б неможливим.

Жіноча народна школау Ґетеборзі є прикладом саме такої «низової» ініціативи. Як зазначає ще одна співзасновниця школи, доктор наук з ґендерних студій, викладачка Ґетеборзького університету Беріт Ларсон, вони вже більше двадцяти років збирають у своїх стінах жінок різного віку, яким надається можливість самим обирати програми навчання, курси та тренінги залежно від потреб. Сьогодні налічується вже близько 150 таких шкіл, що отримують державне фінансування.

При цьому шведські експертки зауважують, що хоча їхня країна є однією із світових лідерів у забезпеченні ґендерної рівності, проблеми нерівномірного розподілу владних позицій у бізнесі, нерівності в оплаті праці чоловіків та жінок, насильства проти жінок досі існують. Тому Жіноча народна школа, окрім освіти, що збільшує шанси отримання суспільних ресурсів, має на меті підвищення самосвідомості та солідарності жінок. Крім того, школа не лише мобілізує шведок, але й постійно приймає міжнародних лекторок та студенток, бере активну участь у проектах Європейського Союзу та налагоджує звязки з іншими інституціями за кордоном.

В Україні засновниці та викладачки школи ділилися, передусім, досвідом викладання ґендерної теорії серед широких верств населення. Єва Варберг, викладачка і режисерка фільмів на феміністичну тематику, провела тренінг «Складність для викладачів впровадження ґендерних теорій у повсякденні практики», використовуючи інтерактивні методи викладання (групові вправи, дискусії, фільми для перегляду). Основною ідеєю ґендерної теорії, яку шведські експертки намагалися донести аудиторії, була так звана концепція розмаїття. Вона полягає у тому, що жінки, як й чоловіки, не є однорідною групою. Вони відрізняються між собою за віком, регіоном та місцем проживання, сексуальною ідентичністю, етнічним і релігійним походженням, станом здоров`я тощо. Так, українські жінки із сільської місцевості більш обмежені у можливостях, ніж жінки з великих міст. Ромські жінки, що проживають на території України, більш дискриміновані, ніж більшість жінок у нашій країні. Жінки-лесбійки є більш маргінальною групою, ніж жінки з гетеросексуальною ідентичністю. Усю цю множинність ієрархій у суспільстві слід брати до уваги у розгляді питань ґендерної рівності.

Ця ідея втілена у шведській політиці на прикладі інституції Омбудсменів – посадовців, що здійснюють контроль за дотриманням законних прав та інтересів громадян у діяльності органів виконавчої влади. З 1 січня 2009 року обов’язки чотирьох шведських омбудсменів, які відповідали за різні сфери рівних прав і можливостей (ґендерну рівність, етнічну та релігійну дискримінацію, сексуальну ідентичність, питання інвалідності), було об’єднано в загальні обов’язки одного Омбудсмена з питань рівності. В основі такого рішення лежала саме ідея розмаїття.

Інше важливе питання, що випливає з ідеї розмаїття, стосується проблеми консолідації зусиль та солідарності. У Швеції, як і в Україні, існує низка жіночих і чоловічих організацій, правозахисних та молодіжних організацій, що впроваджують ідею рівних прав і можливостей у суспільстві. Звісно ж, усі ці організації досить різні, мають свої особливості та пріоритетні питання. І як в такій ситуації досягти компромісу? Як врахувати розмаїття інтересів? Адже існує чимало важливих проблем, заради вирішення яких доцільно обєднувати зусилля. Наприклад, як спільно подолати проблему насильства в сім`ї? Чи можливо організувати спільну для дуже різних жіночих організацій демонстрацію на Міжнародний день захисту прав жінок задля спільної ідеї – привернення уваги до проблеми ґендерної нерівності? Досвід Швеції доводить, що це можливо. Так, в Ґетеборзі на 8 березня ви можете стати свідками кількатисячної демонстрації з боку численних жіночих організацій (від лесбійських до жінок-мусульманок), чоловіків проти насилля тощо.

Згідно з думкою шведських експерток, це велика і копітка робота. Вони вважають, що змогли цього досягнути солідарності саме через впровадження ідей ґендерної рівності у освіту, і що ця практика варта поширення й в Україні. Зокрема, Софі Енгстрьом зазначила: «Я хотіла розпочати двосторонню дискусію про ґендерні питання, здійснити обмін досвідом та знайти спільні точки для співпраці. Чесно кажучи, у Швеції досить мало відомо про Україну, і я дуже хочу заповнити цю прогалину, зокрема, стосовно питань ґендерної рівності». Загалом шведсько-український триденний семінар у Києво-Могилянській академії відвідало більше шестидесяти учасниць і учасників із різних регіонів України. Це свідчить про доволі високий інтерес та бажання представниць академічного середовища, державних структур та громадського сектору працювати у даному напрямку.

Тамара Марценюк