Каталог статей

Головна » Статті » Ґендерна журналістика
Що ми маємо після сторіччя святкування дня захисту прав жінок?
         До 8 березня - різне ставлення в суспільстві. Ті, хто любить будь-які свята, полюбляє і цей день. Багато хто справедливо нарікає на удаваність свята в тому вигляді, в якому воно дійшло до нас з радянських часів і іронічно посміхається над спробами чоловіків один раз на рік взяти на себе ті зобов’язання, до яких причепилася ознака «жіночі». Хтось просто вітає коханих і знайомих.
 При цьому мало хто знає, що день «поцілунків та квіточок» започатковано рівно сто років тому європейськими соціал-демократами як день захисту прав жінок. Тож питання дискримінації, нерівного доступу  до роботи, політичного життя, рівної оплати за рівний труд, соціального захисту, пенсійного забезпечення були сто років тому предметом гострої політичної боротьби, що й спонукало до запровадження цього дня.
Протягом двадцятого століття жінки майже по всьому світу добилися багатьох з тих прав, про які мріяли їх посестри сто років тому. Не виключенням тому й Україна. Тим не менш і на початку двадцять першого століття проблеми дискримінації за ознакою статі залишаються гострими в нашому суспільстві. Різниця в оплаті праці чоловіків та жінок за рівну працю, домашнє насильство, яке має виражене гендерне підґрунтя, відсутність доступу до процесу прийняття рішень, поширеність гендерних стереотипів в засобах масової інформації та громадській свідомості тощо. Без сумніву, вияви дискримінації є різними в різні часи та в різних країнах. Але це не змінює суті явища – існування такого розрізнення або обмеження за ознакою статі, яке спрямоване на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками прав та основних свобод людини в усіх галузях суспільного життя.
Тож напередодні 8 березня назвемо вісім суттєвих виявів порушень прав жінок, з якими українці зіштовхнулися в 2010 році – в році стабільності та демократичних змін.
8 березню – 8 порушень прав жінок.
Приклад перший. Відкриті дискримінаційні висловлювання вищих керівників держави.
З відомого вислову Азарова: «Одні кажуть, що наш уряд великий, другі, що в уряді немає жінок, ні на кого подивитися під час засідання Кабінету міністрів. Самі нудні особи. За всієї моєї пошани до жінок – не жіноча справа проводити реформи. …Вновий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, «без вихідних і прохідних», можуть брати відповідальність і не бояться говорити «ні» начальству», логічно висновувати, що жінки не можуть працювати багато і ставитися відповідально до справи. Трохи раніше, ще будучи кандидатом в президенти, В.Янукович відправив всіх нас на кухню, визначивши місце та призначення у житті. Правда через рік після цього, виступаючи в Давосі, запросив своїх колег до України, де повесні роздягаються жінки. Просто державна реклама секс-туризму!
Приклад  другий. Відсутність жінок в Уряді, недоступність процесу прийняття рішень.
В Україні піраміда є символом представленості жінок в органах влади та процесах прийняття рішень – чим вище рівень, тим менше жінок. За кількістю жінок у Парламенті Україна займає 110 місце серед 188 країн.
При попередніх урядах жінок також не було багато. Але відверте ігнорування принципів представницької демократії сучасною владою змусило експертів говорити про появу та укріплення гендерного протистояння правлячої еліти та суспільства. І причина відсутності жінок – в глибинній патріархатності, авторитарності та недемократичності сучасної владної системи, в якій названі ознаки з кожним місяцем лише укріплюються.
Приклад третій. Заборона жінкам навчатися в вищих навчальних закладах МВС України.
З прийняттям 29 грудня 2010 року Кабінетом Міністрів України Розпорядження № 2355-р «Про проведення експерименту з підготовки фахівців для Міністерства внутрішніх справ», дискримінація за ознакою статі з латентного явища перетворилося на відкрите, закріплене в документах. В розпорядженні йде мова про проведення у 2011 році експерименту з організації набору осіб до вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ та їх подальшого навчання за програмою підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за схемою "курсант – військовослужбовець – курсант”. Як результат накладається заборона на прийняття до вищих навчальних закладів МВС України громадян жіночої стати. І це тоді, коли в ОВС вже близько 20 % працівників – жінки, і ще декілька років тому серед атестованих працівників було близько 11 відсотків жінок.  Висновку про заборону, або м’яко кажучи, обмеження навчання жінок в вищих навчальних закладах МВС витікає із положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0), де зазначається (Стаття 15. Призовний вік. Призов громадян України на строкову військову службу), що «на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України  чоловічої статі, яким  до  дня  відправлення у військові частини виповнилося 18 років…)». А саме до внутрішніх військ, як передбачається експериментом, покинувши аудиторії, мають йти курсанти.
Приклад четвертий. Руйнування інституційного механізму забезпечення прав жінок та просування гендерної рівності.
В пориві адміністративного реформування, розпочатого Указом Президента 10 грудня 2010 року, втрачені важливі галузі управління. Перш за все -сім’я, діти, права жінок. Бо саме в ході реформи ліквідовано Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, функції якого в частині проведення гендерної та сімейного політики нікому досі не передані. Не буду писати про їх важливість. Бо за ними стоїть і подолання насильства в сім’ї, і допомога соціальним сиротам, і соціальна робота з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах. Чи може «ціна питання»  - будинок за адресою Десятинна, 14, с якому розміщувалося це міністерство і який, кажуть, вже приватизований. Тож права жінок цілої країни оцінюються вартістю одного, хоча й старовинного, будинку.
 
Приклад п’ятий. Поширення сексизму та дискримінації в інформаційному просторі.
«Вмієте поводитися з двома дамами?», «Роздвинь палички», «Дружині – кухню, коханій  - відпочинок», «Кожен третій – безкоштовно» , «Дівчина в подарунок», «Даю в розстрочку до п’ятнадцяти разів». Перелічений ряд – це рекламні надписи, що розміщені по всій державі. Тож жіночий образ, жіноча постать, жіноче тіло стають важливими символами товаризованого світу споживання, виражаючи привабливість, необхідність  його але не як людини, а як товару. Той факт, що гендерно-дискримінаційні образи поширюються в сучасній рекламі не можна вважати прямими діями державної влади. Але абсолютно однозначно, їх поширення  є виявом прямої бездіяльності і не реагування влади  в цій сфері.
Приклад шостий. Пенсійна реформа, яка погіршує права працюючих жінок
Вагомою проблемою та порушенням права на гендерну рівність є розрив в доходах жінок та чоловіків, які у жінок, зайнятих в державному секторі економіки, на 30%  нижче доходів чоловіків. Мова йде за працю однакової вартості. Ця проблема тягне за собою і гірше пенсійне забезпечення жінок порівняно із чоловіками. Запропонована Урядом Пенсійна реформа в тому вигляді, як вона буде здійснюватися, не призведе до вирівнювання ситуації, а може розглядатися як продовження подвійної дискримінації жінок, неоплачувана праця яких в домашньому господарстві ніде не враховується, а відтепер й не приймається до уваги. При відсутності кваліфікованого наукового та інформаційного супроводження, зміни системи нарахування пенсій, проведення комплексної пенсійної реформи, виходячи з принципів соціальної справедливості, ліквідації системи пільгових пенсій, ці дії можуть оцінюватися лише негативно, як  і сприйняло їх суспільство.
Приклад сьомий. Ігнорування з боку держави необхідності створення системи надання допомоги потерпілим від домашнього насильства.
На початку грудня 2010 року Кабінет Міністрів України затвердив план заходів з проведення Національної кампанії "Стоп насильству!" на період до 2015 року.За словами із ЗМІ, у рамках проведення кампанії мають бути впроваджені заходи для запобігання та боротьби із насильством із залученням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. В розпорядженні говорить: «Держава - основний суб’єкт протидії насильству, тому органи державної влади повинні формувати у суспільстві неприйняття насильства, вживати необхідних заходів для його запобігання та створювати систему захисту жертв і подолання наслідків насильства». Сказано красиво, але що далі? Основне міністерство, яке відповідає за цей план - Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту – ліквідовано. Тож хто втілюватиме план - невідомо. Але найцікавіше полягає в тому, що Уряд й не планував виконувати свій основний обов’язок – забезпечувати та захищати права громадян, і для цього надавати допомогу потерпілим від насильства в сім’ї. Словосполучення «надавати допомогу» не зустрічається серед заходів кампанії «Стоп – насильству»! При  цьому держава буде інформувати через ЗМІ про види допомоги особам, які потерпають від насильства.За аналогією – голодному розповідати про рецепти смачних страв, а хворому – про чудодійні ліки, які він (чи вона) ніколи не зможуть придбати. Виглядає дуже цинічно. Хоча не сильно відрізняється від того, що робиться в інших сферах «командою професіоналів».
 
               Приклад восьмий. Втручання в приватне життя, прикладом чого є прийняття дурнуватого наказу Кабінету Міністрів про дрес-код.
30 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України ославився ще одним документом – Наказом номер 155. Назва цього  наказу – «Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України» (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/newsnpd). Наказ має ярко виражене гендерно-дискримінаційне забарвлення, причому, як по відношенню до чоловіків, так і жінок.
В статті 5 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, зазначається, що держави-сторони вживають усіх відповідних заходів з метою «змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок» (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_207). Водночас стереотипність і забобони - в кожній стрічці цього наказу. Навіть якщо б правила ділового етикету були прописані в звичайній газеті в якості статті, вони б виглядали невдало. А в тексті розпорядчого документу Кабінету Міністрів зовсім ні до чого. Наведемо декілька вербальних картинок «урядового дрес-коду».
«На робочому місці жінка - державний службовець повинна виглядати жіночно, стильно, елегантно, мати індивідуальний шарм».
«Головне у зовнішньому вигляді ділової жінки - доглянутість, відчуття міри, елегантність та доцільність».
«Рекомендуються туфлі з матової шкіри на невисокому підборі. У літню пору року їх можна замінити на літні закриті босоніжки з відкритою п'ятою та фіксуючим ремінцем»
«Довжина рукава повинна бути такою, щоб було видно 0,5-1 сантиметр рукава блузки». «Довжина рукавів повинна бути до ліктя» - а якщо на п’ять сантиметрів коротше? Хто, як і де це буде міряти.
Перли державного розпорядчого документу можна продовжувати. Так само, яка і приклади порушення прав жінок в сучасному українському суспільстві. Майже кожна жінка зустрічається в своєму житті із виявами дискримінації. Тож у продовження цих прикладів, додайте свою історію. Знайомство з ними допоможе  не просто створити картину сьогоденного стану із дотриманням прав жінок та існуванням (недотриманням) гендерної рівності, але й шукати шляхи вирішення існуючих проблем.
 
Катерина Левченко, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна»
 
 
 

 
Категорія: Ґендерна журналістика | Додав: Flv (07.03.2011) | Автор: Катерина Левченко,
Переглядів: 1373 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0