До 100 річниці відзначення 8 Березня

 

Сьогодні я хочу низько вклонитися тим жінкам, які присвятили життя боротьбі за наше майбутнє і майбутнє наших дітей.  Пропоную вашій увазі історії життя екологічних героїнь з Індії, Африки, Америки, Росії та України – з різними поглядами та різними підходами до своєї важливої роботи.

 

Весною розквітають проліски, птахи навколо співають пісень, а жінки радують всіх чарівною посмішкою. Але жінки - це не тільки красива картинка, це ще й інтелект, який не програє чоловічій поміркованості. Мені здається, жінки більш чуттєві і щирі у своїх емоціях, і це зокрема стосується і відчуття єдності з природою. Поєднання ж інтелекту і щирого захоплення справою дозволило багатьом жінкам досягти неабияких висот в екологічній науці та захисті довкілля.

 

 

На мою думку, жінки інтуїтивно відчувають біль планети. Ще в 70-тих роках Індії, саме жінки стали організаторами такого руху Чіпко (Chipko movement).

З мови хінді «chipko» перекладається, як «застрягати» (наприклад, в клеї). Місцева влада дозволила корпораціям займатися комерційними лісозаготівлями. Жінки в селах протистояли цьому. Вони обіймали дерева і не дозволяли їх вирубувати, адже їхнє життя повністю залежало від лісів. Під час цієї компанії з’явився слоган "екологія – це постійна економія”, що й досі залишається правдою.

 

 

Вандана Шива (Vandana Shiva) – філософ, активіст захисту навколишнього середовища та екофеміністка, приймала безпосередню участь у русі Чіпко.  Вона автор більше 20 книг, 500 наукових робіт. Фактично вона і стала засновником глобального Екофеміністичного руху. В 1991 році вона заснувала рух «Навдан’я» (Navdanya), що закликає захищати біорізноманіття та багатство живих ресурсів. В 1993 році вона стала лауреатом премії Right Livelihood Award, також відомою як альтернативна Нобелевська Премія. Сила Вандани в тому, що за наявності глибоких переконань, вона використовує ще й серйозні наукові дослідження. В своїй статті «Розширення прав і можливостей жінок», Шива стверджує що суспільство, яке базується на правління жінок, міг би значно покращити ситуацію в світі. «Головна загроза природі і людям сьогодні - централізація і монополізація влади і контролю» (мається на увазі в руках чоловіків) – стверджує Шива.

 

 

 

 

Необхідно також згадати і про компанію, яку організувала Вангарі Маатаі (Wangari Maathai), найвідоміша в Східній Африці активістка, що бореться з вирубкою лісів, лауреат Нобелевської премії миру 2004 року. В 1977 році профессор Маатаі заснувала в Кенії «Рух зеленого Поясу». За останні три десятиліття цей рух перетворився на впливовий фактор змін. Майже 900 000 жінок в селах працюють над створенням лісових розплідників і саджають дерева, в тому числі і з метою зберігання біорізноманіття. „Зелений пояс” забезпечив посадку 30 мільйонів дерев в усій Африці.  Адже ліси протистоять ерозії ґрунтів, відкривають доступ до чистої питної води, дозволяють отримувати нові врожаї, сприяють боротьбі зі зміною клімату, поглинаючи СО2. Головною метою руху є успішне поєднання екологічного відновлення і економічного зростання. Протягом всієї своєї кар’єри Маатаі демонструвала, що рух на користь біорозмаїття та забезпечення стійкого лісокористування – в Кенії і в усьому світі – нерозривно пов’язаний з досягненнями в області демократії, прав людини та боротьби з бідністю.

 

 

Джуді Барі (Judi Bari) була екологічною активісткою, що проголосила: «Я не знаю чи виживе людство. Я не знаю, чи заслуговуємо ми на це». Вона щиро підтримувала ідею біоцентризму, думку про те, що Земля існує не тільки для споживчих потреб людини, і що люди повинні навчитися жити в балансі з природою, а не намагатися примусити природу підлаштуватися під наші життя.  Її важлива робота почалася в 1988 році, коли вона стала контактною особою організації під назвою«Перш за все Земля!» (Earth First!). Організація була покликана вирішувати екологічні питання прямим протестом, але не використовуючи насильницькі методи. Найвідомішою кампанією став протест проти вирубування старовинних лісів червоного дерева в Північній Каліфорнії в 80-их і 90-их рр. Вона стала відомою на всю країну після вибуху бомби в машині, в якій вона була разом з другом-активістом руху. Вони їхали на зустріч з екологічним терористом Родні Корнонадо. Джуді вижила під час вибуху, а померла від раку в 1977 році. Одним з досягнень Барі також вважається зведення разом працівників деревообробних галузей і екологів для конструктивного діалогу завдяки організації «Індустріальні працівники Світу».

 

 

 

Однією з найвидатніших жінок-екологів є Рейчел Карсон (Rachel Carson), яка почала свій життєвий шлях з вивчення філології, але так захопилася морем, що присвятила всю себе вивченню цієї тематики.  Вона написала рекомендації щодо збереження природних ресурсів, а потім почала писати книги. Карсон написала декілька книг, включаючи видатну «Море навколо нас». Вона також була дуже занепокоєна широким використанням пестицидів після Другої Світової війни. В своїй книзі http://en.wikipedia.org/wiki/Silent_Spring ">«Мовчазна весна» вона закликала вчених і уряди зменшити використання пестицидів, а простих громадян – змінити своє відношення до ролі людини в природі.  Книга базується на наукових доказах та фактичній інформації про негативний вплив пестицидів, гербіцидів та інших шкідливих речовин, які використовувалися в промисловості і с\г. «Мовчазна весна» домоглася свого – ДДП було заборонено до використання в США в 1972 році, хоча і з деякими виключеннями. Також багато уваги вона приділяла освіті та інформуванню громадськості про красу живого світу. Вона вірила, що природа і людина взаємозалежні.

 

 

В 1986 році Міністерство Енергетики СРСР вирішило збудувати величезну, 200 метрову дамбу на річці Катунь в горах Алтаю. Але біолог і журналіст Марія Черкасова одразу зрозуміла, що ця дамба зруйнує історичну недоторканість, дику природу, призведе до ерозії родючої землі. Крім того, це забруднить питну воду шляхом вимивання з каміння ртуті та інших токсичних речовин. З допомогою Марії було організовано комітети порятунку річки Катунь в шести містах країни, відбувалися протести, масово підписувалися петиції проти побудови дамби. І в кінці кінців, будівництво було зупинене. Не менш важливими є й інші наслідки кампанії. Вона сприяла поширенню розуміння важливості захисту навколишнього середовища в СРСР. Марія стала лідером екологічного руху та створила такі організації як Соціально-екологічний Союз,  що встановив зв’язки з багатьма міжнародними організаціями.

 

 

Україна має велику територію і дуже багаті природні ресурси. І їх є кому захищати. Полтавський Дендропарк був закладений 1962 року, скоро йому виповниться 50. Засновницею та матір’ю парку полтавці по праву вважають Яніну Яценко. Дендролог за професією, вона самостійно розробила проект парку, хоча це більше робота архітектора, об’їздила всю європейську частину колишнього Радянського Союзу у пошуках екзотичних рослин, створила на території парку унікальний розплідник — і завдяки цьому Полтавський дендропарк був визнаний кращим парком Радянського Союзу. Частиною парку став старий Яківчанський ліс - єдиний живий свідок Полтавської битви. Нині цей зелений куточок Полтави має статус пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, в ньому близько 260 видів і форм рослин.  Цього року ця жінка стала переможницею премії «Terre de Femmes — Земля жінок» — конкурсу жіночих екологічних проектів. Його уже другий рік проводить в Україні та ще 15-ти країнах Європи та Північної Америки Фундація «Ів Роше».

 

 

Любі жінки! Збережемо нашу планету та її природні ресурси! Адже нам є на кого рівнятись!

 

Дорогі чоловіки, оберігайте Землю та коханих жінок!

 

---

Для КліматІнфо підготувала та переклала Вікторія Скічко 

---