Гендер — поняття, що означає соціальну стать (не біологічну), відповідно, гендерна рівність — рівність чоловіків та жінок у суспільстві.

«А яке суспільство, така й рівність», — міркувала я, лежачи на турецькому пляжі й спостерігаючи, як маленький чоловік, петляючи серед лежаків, вів до моря високого зросту жінку, закутану з голови до п’ят у рожеву тканину. Дивлячись на дам, які мокнули в одязі (до жінки в рожевому невдовзі приєдналися інші), я намагалася вгадати, з якого куточка арабського світу вони приїхали, яка їхня «сімейна гавань», що відчувають вони поряд із оголеним людом. А ще: чи стануть пророчими слова поета Андрія Вознесенського «Стриптиз бастует, — он победит!».

Мовчи, жінко!

Таку постановку питання скасовано в Туреччині з 1934 року. Турецькі жінки заговорили завдяки реформам Кемаля Ата­тюрка, якого в Туреччині обож­нюють і називають «турецьким Леніним». Ататюрк зняв із жінок ісламська хустку, зрівняв їх із чоловіками у майнових правах, дав можливість голосувати, бути обраними, обирати професії та виходити заміж за обраних ними чоловіків. А представниця доти «мовчазної» половини турецького суспільства — Тансу Пенбе Чіллер — стала навіть лідером партії, а потім і прем’єр-міністром (з червня 1993-го по березень 1996-го).

Туреччина для арабських країн — оазис свободи. Розгово­рившись із іранкою, почула, що та приїхала сюди ковтнути вільного повітря: «О, в Ірані також є чудові місця для відпочинку, але немає, як тут, свободи». Цього, 2011-го, року другою за чисельністю групою (після Німеччини) виявилися туристи, що прибули в Туреччину з арабських держав.

Однак європейське вухо все ж таки вловить відлуння чоловічого шовінізму. Наприклад, мене вразило самовдоволене зауваження турецького екскурсовода, зроблене під час екскурсії для російських туристів: «Турецька дівчина перемогла у 2002-му на конкурсі „Міс світу". Отож: це була моя коханка, стала старою — замінив на іншу».

На жаль, такого роду зневага до жінки — прийнятне явище і в Україні. Одного разу на засіданні київського журналістського клубу йшлося про поневіряння наших співвітчизниць, котрі потрапили за кордоном у сексуальне рабство. І коли було озвучено, що серед жертв виявилася жінка 58 років, інформація несподівано викликала пожвавлення у групі чоловіків: «мабуть, було що експлуатувати!».

«Ми живемо в суспільстві, в якому чітко чути расистські й сексистські обертони. І це може чинити непомітний, але важливий вплив на поведінку доміную­чої більшості, так само, як і на поведінку жінок та представників різних груп меншин. Причому значною мірою така поведінка неусвідомлена», — з книжки «Людина — суспільна тварина» сучасного американського соціального психолога Еліота Аронсона.

На думку Аронсона, всі ми різною мірою піддаємося стерео­типам і забобонам: чи то проти расової групи, людей з іншими сексуальними уподобаннями, продуктів харчування тощо. Однак є загальна тенденція: «традиційно успіхів чекають від чоловіків. Вони мусять бути годувальниками, ініціаторами й агресорами, які вміють приховувати свої слабкості». Від жінок успіхів зазвичай не чекають. І так поводяться не тільки чоловіки, такий тип поведінки значно більше, ніж ми собі уявляємо, поширений і серед жінок.

Жінки звикли вважати себе інтелектуально нижчими від чоловіків. Це довів керівник відділу соціології City College (Нью-Йорк) Стівен Голдберг. Він попросив своїх студенток оцінити наукові статті. Одним із них дісталися підписані авторами-чоловіками, іншим — ті ж самі, але підписані авторами-жінками. Сту­дентки значно вище оцінили наукові праці, підписані чоловічими іменами, і нижче — жіночими. Інакше кажучи, студентки знали «своє місце». А місце жінки в суспільстві — домашньої господарки, секретарки, медсест­ри, шкільної вчительки. (Це тільки Марія Кюрі отримала Нобе­лівську премію, причому — дві.)

Мама миє раму, тато читає газету

Навіть перші книжки в малюнках передають ці рольові стереотипи. Але, за спостереженнями психологів, директивне формування у процесі виховання зацікавлення чи не зацікавлення тими або іншими темами перешкоджає повнокровному процесу індивідуального розвитку. Можливо, потяг до господарювання у дівчинки й закладений у генах, проте імовірніше, що з раннього дитинства її просто привчали до «жіночих» занять. І в такої дівчинки менше амбіцій отримати добру освіту або утвердитися на суспільній ниві.

Останніми роками у школах Західної Європи, наприклад у Німеччині, дітей вчать обмінюватися традиційними ролями — хлопчики в їдальнях навчаються готувати, дівчатка — столярують, а потім — навпаки. І в їхніх шкільних підручниках наведено приклади, коли Ганс може працювати продавцем або медбратом, Клара — техніком або конструктором. У нашому букварі мама все ще миє раму, а тато читає газету.

Що думають із цього приводу в нашій школі? «Гендерна рівність — це не означає, що чоловік повинен виконувати жіночу роботу і навпаки, — говорить Ніна Григорів­на, завуч однієї з київських шкіл. — Для мене важливіше, що вони роблять це разом, але чоловік має виконувати важчу роботу. Чому жінка мусить бути на тракторі? Це в нашому букварі. Ще в добукварній книжці, де тільки малюнки, дітки на кожній сторінці разом. Хлопчик годує корівку, дівчинка — доїть. Дівчинка бавиться лялькою, хлопчик — лікар».

А ось директор спеціалізованої школи №173 м. Києва Вален­тина Єрмоленко сказала спересердя: «Та в нас величезні проблеми з вихованням саме тому, що і сімейним, і шкільним мусять займатися жінки. Чоло­віки в школи не йдуть. Від чоловічого голосу в них давно відвикли. В усьому школярі знають тільки «жіночу руку».

Уже два роки, як у школах Києва запровадили урок гендерної рівності. «Проходить він двічі на рік в ігровій формі, і дітям ролями обмінюватися подобається», — сказала психолог школи №173. Але дівчатка, як і раніше, обирають вузи гуманітарного спрямування (за статистикою, нинішнього року вп’ятеро частіше), після яких отримують спеціальність, як правило, низько оплачувану. Хлопчики вступають до навчальних закладів переважно технічного спрямування.

Професії все ще поділяються на «чоловічі» та «жіночі». Головний механізм оплати праці — професійний. Наприклад, тітка Клава працює медсестрою. Робить уколи, подає ліки, доглядає за хворими. Її сусід, дядько Сашко, за освітою — технік, працює механіком. Навантаження менше, зарплата — вища. В Україні різниця в оплаті праці чоловіків і жінок становить 30 відсотків (середньоєвропейська різниця — 17 відсотків).

Цілі галузі сформувалися за статевою ознакою — стали гендерно орієнтованими. Легка промисловість, освіта, соціальна сфера, медична — з жіночим або майже жіночим обличчям. У списку найбільш психозатратних (і малооплачуваних) жіночі професії: вихователь у ясельній групі, медсестра, учителька молодших класів, автодиспетчер.

Про дискримінацію чоловічу і жіночу

«Дайте в „жіночі" галузі високу зарплату, і вони стануть гендерно збалансованими — туди підуть працювати й мужики», — бачить вихід Тетяна Ясько, голова Всеукраїнської профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг. Вона розповіла, що в самому Трудовому кодексі є суперечливі моменти, котрі призводять до гендерної дискримінації також і чоловіків.

— Наприклад, досягнення радянських часів — заборона жінкам трудитися на шкідливих і небезпечних виробництвах, у нічний час, піднімати і переміщувати предмети, маса яких перевищує встановлені граничні норми. Це суперечить принципам рівності вибору. А якщо жінка хоче працювати в нічну зміну, бо за це заплатять більше? Коли ж говорити про вагу, то є сильні жінки, а є чоловіки, для яких і 2 кг — вага. Дискримінаційна щодо чоловіків — заборонна норма працювати жінкам на хімічних підприємствах, яка встановлювалася з гуманних міркувань: жінка — майбутня мама. А якщо чоловік працює на шкідливих підприємствах, його дітородна функція не потерпає? А право догляду за дитиною до трьох років, хоч і є відповідний закон, в нас усе ще надається переважно жінкам. Бо якщо у відпустку з догляду за дитиною піде батько, суспільство вважатиме, що з цим чоловіком щось не гаразд. Цей стереотип підігрівають самі мами та бабусі, які вважають дітей своєю «власністю» і впевнені, що чоловіки гірше дають раду дітям.

Окрема тема — дискримінація в оплаті праці. Жіночі заробітки в середньому на третину нижчі, ніж у чоловіків, причому часто на однакових посадах. 90—95 відсотків фінансових ресурсів в Україні також контролюють чоловіки. Зі 100 мільйонерів — тільки одна жінка.

Тепер ситуація змінюється, але в багатьох професійних сферах залишилося упередження проти жінки-керівника, бо й на роботі діємо за типом сімейних відносин: чоловік — головний. Тому жінки коли й очолюють підприємства — то здебільшого невеликі: 26% малих підприємств, 15% — середніх, 12% — великих. Бізнесом у промисловості керують тільки 2% жінок.

Успіхів у цьому плані досягли Скандинавські країни. У половині норвезьких компаній рада директорів складається більш ніж на 40% із жінок, тому що там впроваджено закон, згідно з яким серед керівників має бути щонайменше 40% жінок, інакше компанію закриють. У правліннях США 13,6% жінок, Британії — 11,8%.

Особлива тема — сексуальні домагання у трудовій сфері. У нас їх начебто й немає. Є жахлива статистика щодо побутового насильства: на обліку в органах внутрішніх справ України перебувають понад 80 тис. чоловіків, які чинили різного роду насильницькі дії до дружин та дітей. На роботі ж насильство надзвичайно важко визначити, коли не йдеться про грубе зґвалтування. Поплескування, пощипування, непристойні висловлювання. За європейським законодавством, навіть за недвозначні погляди можна за ґрати «загриміти». У нас мало того, що покарання за таке ставлення законодавчо не відрегульоване, — сама жінка свого становища не розуміє: сприймає як «керівник помітив», навіть якщо їй це неприємно. Або змушена залишати роботу.

«Важке рівняння»

Зрівняти чоловіків і жінок у Європі і в світі узялися шляхом законодавчого впровадження рівної репрезентативності, і насамперед у політиці. Понад 40 держав визначили таку норму у своїх конституціях або законах — вносити жінок до виборчих списків. 50 країн залишили це рішення партіям, зобов’язуючи їх дотримуватися паритету обох статей серед кандидатів. Для України таке завдання — поки що «важке рівняння», — розповіла Тамара Мельник, експерт Програми рівних можливостей представництва ООН в Україні.

— Україна ратифікувала міжнародну конвенцію, що стосується дискримінації жінок, ще
1980-го, чим визнала сам факт дискримінації. Потім була законодавча ініціатива 1999-го, внесена народним депутатом Михай­лом Ковалком. Тоді у Верховній Раді перебували в повній прострації, не розуміючи, що депутат хоче цим законом сказати. Але вже 2005 року одночасно було подано сім таких законопроектів. І один із них — прийнято. Гендерна тематика тоді була топ-темою народних обранців, приймалися укази, державні програми, визначалися напрями гендерної політики, в навчальних закладах почали читати спецкурси, видано навчальні посібники з основ тео­рії гендеру для студентів, стояло питання про переписування шкільних підручників з погляду гендерної експертизи. Наші підручники написані чоловіками про чоловіків. А необхідно розкрити життя не тільки чоловічої частини населення, а й жіночої. Суспільство й термінологію виробило чоловічу. Навіть у питаннях дитинства — куди вже ближче, ніж до матері, — ми говоримо «усиновити» дитину, а не «удо­черити». Не кажучи про шанси жінок потрапити в парламент, тому що серед жінок практично немає багатих. А необхідність обрання до парламенту жінок громадянське суспільство не зовсім розуміє, — гендерної культури в суспільстві не сформовано, — каже пані Мельник.

На її думку, ми не забезпечимо рівності в системі законодавчої влади, доки не впровадимо квотування. Мається на увазі, що при складанні партійних списків кандидатів у парламент використовується принцип «чоловік—жінка». Наприклад, якщо керівник партії — чоловік, заступником має бути жінка. В Україні було зроблено кілька спроб запровадити гендерні квоти, однак усі вони виявилися безрезультатними: у 2006 і 2007 роках парламент розглядав законопроект про внесення змін до закону про вибори в Україні, які передбачали висування принаймні одного кандидата протилежної статі на кожних п’ять кандидатів. Законо­проект не здобув підтримки в парламенті. У результаті багато жінок є членами партій, однак лише окремі з них можуть отримати керівні посади. Було прий­нято Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який де-юре гарантує однакові права та можливості жінкам і чоловікам у політиці, при цьому де-факто закон не дає роз’яснень, як виконати це положення.

— Різниці між чоловіком і жінкою, з погляду права, немає, — продовжує Т.Мельник, — але з погляду підходів до вирішення питання — безперечно. Жінка за природою своєю чутлива до соціальної сфери, чоловік тривалий час залишався до неї байдужим. Доки у верховній владі не буде вдосталь жінок, не буде належного вирішення соціальних питань. Організація Об’єднаних Націй, проаналізувавши роботу парламентів усіх держав світу, дійшла висновку, що коли в парламенті менше 40 відсотків жінок, соціальні питання в державі не вирішуються оптимально. Норве­гія, в парламенті якої 50 відсотків жінок, «паритетна» (50 на 50) Швеція, Фінляндія —мають і найвищі у світі рівні життя.

Чому правлять чоловіки

Бо не настав ще час масового приходу жінок у політику. А всі, кому це вдавалося досі, були, швидше, «чоловіками у спідниці» й не вирізнялися жіночою делікатністю. Так вважає згаданий вище Стівен Голдберг. У своїй книжці «Неминучість патріархату» (The Inevitability of Patriar­chy) він наполягає, що жінки та чоловіки все-таки різні у своїй соціальній поведінці з біологічної причини. Чоловіки, в чиїй крові більше тестостерону, — аг­ресивніші, амбіційніші, більше схильні до боротьби за високе становище в суспільстві. Звідси їх масова присутність у політиці, і жодне виховання цього не змінить.

Чоловіки — прихильники крайніх заходів: більшість керівників — чоловіки, але й 90 відсот­ків тих, хто відбуває покарання, — переважно бомжі. Голдберг називає чоловіків «за природою політичними тваринами», і звідси непропорційно мала репрезентація жінок у сферах влади. Жінки менш схильні до ризику, при розв’язанні конфліктів уникають силових рішень.

Але він також упевнений, що не завжди домінуватиме груба сила. З розвитком суспільства та культури типово чоловічий підхід до розв’язання питань втратить свою актуальність. Знадоб­ляться «м’яка сила», взаєморозуміння, прозірливість і емпатія, більша повага до людського життя. Цим, як правило, більше вирізняються жінки. Ось тоді дами й отримають повною мірою свій шанс опинитися на публічній арені.