Проглядаючи новинні стрічки на початку березня, завжди вражаєшся стійкості української (чи радянської?) політичної традиції. Передчуття 8 березня, помножене на передвиборчий настрій, робить українських  топ-політиків такими феміністами, що хочеться не тільки віддати їм свій голос, а й іти за ними на край світу.

Гендерне весняне загострення у політиків дарує нам (принаймні, на словах) чудові перспективи. Арсеній Яценюк (лідер "Фронту змін”) заявив,  що другим номером у партійному списку буде жінка. Віталій Кличко (лідер партії "УДАР”) пообіцяв, що третина жінок у його фракції будуть жінки. Леонід Кожара, заступник голови Партії регіонів, на міжнародній конференції сказав, що він переконає керівництво ввести мінімальну квоту для жінок (наскільки вона буде мінімальною, не уточнював, сьогодні в їхній парламентській фракції жінці належить кожне сімнадцяте місце).

На тематичних березневих гендерних столах політики обіцяють, що вирішать «жіноче питання» (присутність нас у політиці) як тільки ми довіримо їм мандат. Одним словом, обіцяють. Я в такі моменти згадую прийом свого знайомого політтехнолога. Одного разу під час кампанії він забув про 8 березня. Пригадавши про це за кілька днів до свята, він встиг дати в газети звернення свого кандидата. Той вносив пропозицію, щоб кожен чоловік напередодні 8 березня звітував публічно, що він зробив для жінок: співробітниць свого підприємства, підлеглих свого відділу, своїх дружин, матерів. Після публікації звернення в робочих районах рейтинг кандидата зріс. На жаль, жінки схильні деколи вірити найабсурднішим обіцянкам.

Питання представництва жінок у політиці звучить дуже давно. Ваша покірна слуга періодично пише про це вже більше десяти років. І динаміка чоловічих настроїв присутня. Якщо порівнювати те, як чоловіки-політики коментували цю тему десять років тому і зараз, то вони хоч би тон змінили. Раніше навіть найбільш буйні демократи на питання про жінок у політиці могли поморщитися й іронічно запитати, чи не шукаю я грант на гендерну організацію, або, вказавши рукою на Тимошенко (тоді глава бюджетного комітету) або Богословську (теж депутата) сказати, що, мовляв, яскравим жінкам ніхто не заважає проявити себе. Це звучало так зневажливо, що, навіть не будучи феміністкою, я лютувала й у відповідь запитувала: «Чому в Раді сидять сотні інтелектуальних та етичних нікчем чоловічого роду і їм можна не бути яскравими особистостями? А жінкам, щоб зайняти їхнє місце, треба стати Тимошенко або Богословською?»  Правда, сьогодні політиків з усіх таборів сма втіха послухати. На рівні риторики вони цілком усвідомлюють важливість жіночого питання.

АНТИГЕНДЕРНИЙ КОНФУЗ, ЯК СТОГІН ЧОЛОВІЧОГО ПІДСВІДОМОГО?

Володимир Литвин

Історія дозрівання самих що не є європейських чоловічих намірів у гендерній сфері супроводжується не тільки солодкими обіцянками, а й конфузами.

Своє щире ставлення до «жіночого питання» «вибовкав» спікер Володимир Литвин. У спікера поцікавилися, як збільшувати представництво жінок в політиці. Вважається, що класичним і безвідмовним способом привести в політику жінок є закон, що зобов`язує  вводити в партійний список жінок. Тобто, має бути обов`язкова квота, жінок повинно бути не менше, ніж там, наприклад, кожна третя, - залежно від країни. Литвин на це запитання відповів, що законопроекти, які збільшують кількість жінок у Раді є. Щоправда, суспільство не готове бачити жінку як активного політика. І додав, що поки в суспільстві панує уявлення, що виходить із християнської традиції, що жінка — нижча істота, зроблена з ребра Адама, то ми ситуацію не змінимо. Дуже щира заява. У тій або іншій формі вся владна трійця (президент-прем’єр-спікер) встигла висловитися з жіночого питання. Президент свого часу, заманюючи гостей на ЄВРО, зробив промоушн тому, що навесні українські жінки роздягаються, і дав зрозуміти, що приїзд у цей час для них - саме те.  І Азаров зазначив, що реформи - це не жіноча справа. Ну і спікер тепер ось приєднався з тим, що це поза традицією. Ця заява обурила міжфракційний парламентський жіночий клуб «Рівні можливості». Народні депутати України у заяві-відповіді сказали, що Литвин своїм зауваженням про жінок порушив і парламентську, і людську етику, а, крім того, явно підгуляв у своїх апологетичних спробах сказати, що вся річ у ребрі Адама. Регіоналка Ганна Герман взагалі закликала спікера вибачитися. Та ба, годі... Прес-служба Верховної Ради  відповіла, що вибачатися ніхто не має наміру, і більш того - наїхала на Ганну Герман, мовляв, зайнятися їй нічим... Дискусію, до того ж, розширили, додавши до висловлювань спікера Платона й Арістотеля, і підкресливши, що законопроектами проблему представництва жінок у політиці не вирішити.

Думаю, що найкраще резюме спікерові дала член вищезгаданого клубу «Рівні можливості» народний депутат України Олена Кондратюк: «Володимир Михайлович хотів сказати щось хороше. Його улюблений вислів, що жінка - Берегиня. Всі ж хочуть, щоб ми були берегинями, не особливо уточнюючи «Who is BEREGINYA?» Точно так само Володимира Михайловича потягнуло в епоси, у порівняння, у Платона й Арістотеля, і далі в трактування Біблії. Він просто не дуже глибоко знає питання».

ЗАХИСНИК РОСІЙСЬКОЇ МОВИ  В РОЗМОВІ З ЖІНКОЮ ПЕРЕЙШОВ НА РОСІЙСЬКИЙ МАТ

Та все ж, чи стає участь жінок у політиці трендом? Чи є запит у суспільства? Чи складається у чоловіків-політиків розуміння, що політика з жінками краща, ніж без них? Чи зазнають парламентські жінки іноді утисків від чоловіків?

Ці запитання ми поставили жінкам, що створили депутатське гендерне об`єднання «Рівні можливості», - Ірині Геращенко (НУ-НС), Олені Кондратюк (БЮТ) і Юлії Ковалевській (ПР). Це перше в історії українського парламентаризму об`єднання (така собі «широка» коаліція), базою якого стало «жіноче питання». Уточнимо, під жіночим питанням ми розуміємо не «соціалку», «культуру», а саме питання участі жінок у політичному житті.

- В українському парламенті є розумні чоловіки, а є не дуже. Є порядні, а є не дуже. Мені здається, що для розумних і порядних чоловіків питання участі й повноцінного представництва жінок у політиці вже не стоїть, - говорить в коментарі УНІАН Олена Кондратюк. - Крім того, адже це одне із зобов`язань, яке Україна повинна виконати, декларуючи свої євроінтеграційні плани. Як збільшити число жінок у політиці? Вся Європа йшла шляхом законодавчого введення квот у партійні списки. Це тимчасова і дуже ситуативна міра, коли цей баланс вирівнюється, квота знімається. Але завдання жінок проявити готовність іти далі. І справді, перед суспільством постає питання. Чи готові жінки до такої участі? Справа не в нашій свідомості. На низовому рівні в партіях працюють жінки. На всіх виборчих дільницях працюють жінки. Жінкам взагалі «пасує» займатися політикою. Вони набагато більш організовані. Але якщо говорити про їхню щоденну залученість у суспільне і політичне життя, задамося питанням: чи готові жінки йти швидше в цьому напрямі? Чи готові пожертвувати своїм хобі, відкласти частину домашньої роботи, яку традиційно вважають своєю?  Просто наше суспільство не наскільки економічно розвинене, щоб жінка мала можливість легко перекласти частину турбот на когось або безболісно, плюс до своїх обов`язків, додати ще й заняття суспільним життям. Але наше завдання - змінювати стереотип, змінювати  звичні й зручні для чоловіків правила.

Досить критично і до влади, і до опозиції налаштована Ірина Геращенко, народний депутат України (НУ-НС):

Ірина Геращенко

Тема гендерної рівності нагадує тему євроінтеграції. На словах всі «за». У всіх політиків на озброєнні є євроінтеграційна (гендерна) риторика, але практика з теорією розходиться. І на ділі вони доводять, що ми живемо в шовіністичному світі. Наша влада має мінімальне представництво жінок. В органах влади недавно з`явилася перша жінка-міністр, у нас немає жінки мера. Навіть на муніципальних виборах 2010 року не висувалися серйозні кандидатури - жінки. У нас немає жінок - голів облдержадміністрацій. У нас немає жінки в президії парламенту. Тільки два з двадцяти парламентських комітетів очолюють жінки. Це мінімальне  представництво. Ця практика характерна і для влади, і для опозиції. Просто в опозиції більш просунута гендерна риторика, але якщо подивитися на партійні списки і просування жінок, там теж превалюють неєвропейські підходи. Те, що відбувається, це вдосконалення риторики, яку приємно послухати Європі.

Мені здається, що завдяки нашому об`єднанню «Рівні можливості» вдалося підняти на новий рівень дискусію. І вже сьогодні, за декілька місяців до старту кампанії політичні сили говорять про ширше залучення жінок у партійні списки, ширше представництво на мажоритарці. Тому, що якщо при партійній системі виборів у парламенті було 8% жінок, то при змішаній буде всього шість. Оскільки мажоритарні округи - це вотчина чоловіків, яким належить і фінансовий, і административнй ресурс. Причому чоловіки на вищих ступенях влади розуміють, що жінки працюють краще. Вони більш відповідальні, працелюбніші. Але в основі чоловічого шовінізму лежать комплекси. Жінки часто більш ерудовані, більш освічені. А чоловіки звикли до першості... І вони, навіть розуміючи, що жінки добре працюють, дають їм низові посади. Вони хочуть, щоб жінки  багато і добре працювали, але були б неамбітними. Подивіться на будь-яке міністерство. На низових посадах (де потрібно працювати з ранку до ночі з документами) в основному жінки, на публічних посадах - чоловіки. Чоловіки люблять блищати. Але усвідомлення, що жінки потрібні, до них приходить. Діючий парламент настільки агресивний і конфліктний, що очевидно: присутність жінки може пом`якшити атмосферу...

На ефірі у Шустера, коли захисник російської мови Колесніченко включив російський мат по відношенню до дівчини з Фемен, - це було дуже показовим. Я не прихильниця цього руху, вважаю, що він дискредитує і  жінок, і Україну. Але публічно принижувати жінку - це не чоловічий вчинок.

Нардеп від Партії Регіонів Юлія Ковалевська гендерну свідомість своєї партії оцінює високо:

Юлія Ковалевська

Наша партія прагне підвищити роль жінки в політиці і країні. Безумовно, наявність жінок в політиці підвищує електоральну конкурентноспоосбность партії і сприяє гармонійному задоволенню потреб суспільства. Політика за участю жінок стає більш соціальною. У ПР це добре розуміють. У нас у середньому по країні 25% депутатів всіх рівнів - це жінки. Це рівень обласних, міських і районних рад. А в базових областях південного Сходу ми наближаємося до цілей тисячоліття ООН. Там у нас представництво жінок доходить до 27-28%, у Севастополі — 34%. Ми активно просуваємо жінок у політиці.

На жаль, що вище рівень представництва, то нижчий відсоток у ньому жінок. Велика політика - не те місце, де чоловік легко поступиться місцем жінці. Жінці інколи треба бути в два рази розумнішою, удвічі цілеспрямованішою і працездатнішою, щоб у якихось речах обійти чоловіка. Але у нас є велике задеклароване бажання збільшити кількість жінок, як відбуватиметься - подивимося. У нас є багато жінок-кандидатів, багато хто з них піде на мажоритарку. Це ті самі Юлія Льовочкіна, Тетяна Бахтєєва, Олена Нетецька і Тамара Єгоренко, вони йдуть по округах. Ми готуємо жінок до такої роботи. З весни починаємо тренінги. Ми навчатимемо жінок, допомагатимемо їм всіляко знайти своє місце в політиці.

Постскриптум

Чому жінка в політиці доречна не менше, ніж чоловік? Розмірковуючи про це, я пригадала свою стару знайому, дівчину-тілоохоронця, яка супроводжувала у відпустку дружин і дітей всіляких ВІП-персон. «Скажи, вони просять про послуги саме тебе, дівчину, тому що бояться, що красені-охоронці зваблять їхніх симпатичних дружин?» - питала я її. «Ні. Вони вважають, що я надійніша. Чоловікам делегована соціальна роль захисника. Але інстинкт ЗАХИЩАТИ у жінок виражений сильніше. Вони, маючи всі навики, не побояться піти на смерть заради іншої слабкішої жінки і навіть чужої дитини», - пояснила мені вона. Не знаю, чи можливо екстраполювати цю ситуацію на політику. Так само, як і не знаю, чи змінить життя на краще збільшення жіночого представництва в наших органах влади. Але знаю точно, що Швеція, зразково-гендерна країна, вирішує проблеми своїх громадян краще, ніж наша.

Лана Самохвалова