Здавалось би, ідеї рівних прав та можливостей жінок і чоловіків не можуть викликати ані сумніву, ані спротиву. Бо про важливість дотримання прав людини, верховенства права, принципів рівних прав та можливостей людей незалежно від статі багато сказано та задекларовано як в нормативно-правових документах, законах, так і у виступах керівників держави. Україна головувала в Комітеті Міністрів Ради Європи, зараз головує в ОБСЄ. Є членом усіх міжнародних договорів в галузі прав людини, в тому числі Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Прийнятий Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». У Верховній Раді вдруге поспіль створено Міжфракційне об’єднання «За рівні можливості», до якого увійшли представники всіх політичних сил.

Зміст та напрями державної ґендерної політики (політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків) визначаються Законом «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (стаття 3): «Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків; підтримку сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі». Наведені напрями державної політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків показують зміст та межі діяльності державних структур, громадських та міжнародних організацій щодо формування, розвитку та впровадження ґендерної політики в Україні, яка відбувається виключно в межах чинного законодавства.

Водночас після семи років існування в Україні Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоло-віків», заяв про європейський та демократичний вибір держа-ви, в країні активно почали поширюватися рухи і течії, які під видом захисту традиційних моральних, релігійних та на-ціональних цінностей, посягають на базові права людини, за-перечують ідеї, недискримінації, прав жінок, ґендерної рівно-сті тощо. Наведу три приклади, які абсолютно не відповіда-ють дійсності, хоча ілюструють ідеї прихильників подібних рухів.

Приклад 1. «Ющенко підписав 8.09.2005 р. Закон Украї-ни № 2866-ІV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Закон має важливі наслідки:

• в корені нищить основні моральні та духовні ціннос-ті;
• підриває суверенітет та самостійність української держави;
• суперечить Конституції, яка не дозволяє гомосексуа-льних шлюбів» (http://za-detey.info/yuvenalnaya-yusticiya/). 

Усі сконструйовані «наслідки» є елементом живої фантазії і ніяким чином не випливають з тексту зазначеного Закону, що дуже легко перевірити, знайшовши його в Інтернеті.

Приклад 2. Термін «ґендер»… був введений ООН та ЄС замість традиційного – «стать» (http://stopgender.wordpress.com/).

Варто зазначити, що ані ООН, ані ЄС не мають відно-шення до введення такого терміну. Так що і ця теза не має ві-дношення до дійсності. Але чітко показує, що і ООН, і ЄС, розглядаються адептами заперечення ідей рівноправності жі-нок і чоловіків як негативні суб’єкти впливу. З чого вже на-прошується висновок про бажання заперечити євроінтегра-ційний вектор зовнішньополітичного курсу України.

Що ж стосується самого терміну «ґендер», то, відповідно до Вікіпедії, «у сучасному розумінні термін ґендер був уведе-ний у науковий обіг американським психоаналітиком Робер-том Столлером (Robert Stoller) наприкінці 60-х років XX ст. — він запропонував використовувати для позначення соціа-льних і культурних аспектів статі поняття ґендер (англійсь-кою gender — рід), яке до того використовувалося тільки для позначення граматичного роду і тому не викликало жодних конотацій з біологією..

І як раз однією із найпоширеніших помилок в розу-мінні поняття «ґендер» є його використання взаємозамін-но із поняттям «стать», тобто його використання як сино-німу, про що написано багато різних книжок. В теорії і на практиці поняття «ґендер» відноситься не до біологічної статі людини, а до тих соціальних ролей, характеристик, особливостей, які представники чоловічої або жіночої біологічної статі грають або мають в суспільстві під впливом дії соціокультурних факторів (виховання, освіта, традиції, культура тощо). Тобто, коли, наприклад, говорять, що «вчитель – жіноча професія», а «міліціонер – чоловіча професія», то мова йде не про статеві відмінності, а про ґендерні. Бо біологічна стать до таких висновків не має відношення.

Приклад 3. «У зв’язку із затвердженням Плану заходів №1109 (1109-2011-п) із змінами від 20.10.2011 року з прове-дення Національної кампанії «Стоп насильству на період до 2015 року» та підписанням розпорядження від 12.10.2011 ро-ку № 1039-з з реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, нависла загроза!

… з 25 листопада до 16 грудня 2011 року проводились тренінги та засідання за круглим столом, з метою формування в населення культури ґендерної рівності та забезпечення впровадження стандартів ювенальної юстиції» (http://sd.org.ua/news.php?id=20927).

Остання цитата взагалі намагається взивати не до розуму, а до емоцій, культивуючи почуття страху, замішене на ксенофобських настроях. Насправді ж Національна кампанія «Стоп насильству» спрямована на попередження випадків насильства в сім’ї, яке, серед інших, є серйозною проблемою в Україні. Щорічно тільки до органів внутрішніх справ із скаргами на насильство в сім’ї звертаються більше ста тисяч громадян. Тож загрозою і для громадян, і для суспільства є якраз не зазначена Національна кампанія, а недостатня діяльність різних державних структур як в частині попередження насильства, так і надання допомоги потерпілим від нього. Але це вже окрема тема.

Подібні приклади можна продовжувати, достатньо зайти на названі сайти.

Настрої та рухи, які спрямовані проти заперечення прин-ципів рівноправності жінок і чоловіків та ґендерної політики України, знайшли відбиття в регіональній політиці. Так, від-повідно до рішення обласної ради від 21.06.2012 № 12/13 у Волинській обласній раді відбулись сесійні слухання на тему «З’ясування сутності ґендерної політики та проблем і ризиків, які вона несе українському суспільству». За словами ініціаторки слухань, А. Євтодюк, доцента кафедри філософії, політології та права ЛНТУ (!), в Україні впроваджується гомо диктатура. Окрім жінки та чоловіка, на її думку вводиться ще одна стать, тобто геї, лесбіянки, бісексуали чи інші меншини (http://volynrada.gov.ua/news/u-volinradi-vidbulis-sesiini-slukhannya).

Ініціатори сесійних слухань пропонували: провести па-рламентські слухання на тему «З’ясування сутності ґендерної політики та проблем і ризиків, які вона несе українському су-спільству»; усім працівникам ОДА ознайомитись із матеріа-лами сесійних слухань з метою усвідомлення сутності, ризи-ків та небезпек, які несе запровадження ґендерної політики в Україні; провести моніторинг сутності та небезпек гендерних програм, які реалізовуються на теренах регіону; провести громадський моніторинг прийнятих Луцькою міською радою угод із ґендерними організаціями, які є представниками зарубіжних ґендерних фондів». Такі приклади можна продовжувати, що свідчить про серйозність ситуації та необхідність укріплення державної ґендерної політики та її інформаційної та просвітньої складової.

У зв’язку із процитованим постають запитання: що сприяє появленню та поширенню таких поглядів? Які причини? Окрім тих, що питання ґендерної політики для української влади усіх часів не була і не є пріоритетною, і що вищі керівники держави продовжують множити дискримінаційні вислови. При тому, що порушення прав жінок та ґендерної рівності мають різноманітні прояви і фіксуються в усіх сферах життя. Спробуємо сформулювати основні.

1.Недоліки законодавчого забезпечення та відсутність чітких визначень понять, пов’язаних з ґендерної проблемати-кою. Так, при тому, що в законодавстві визначені такі понят-тя як «ґендерна рівність», «позитивні дії», «рівні права жінок і чоловіків», «рівні можливості жінок і чоловіків», «дискримі-нація за ознакою статі», відсутні багато інших, які використовуються на практиці, що призводить до неоднозначних тлумачень та різночитань, а при бажанні – і маніпуляцій із цими поняттями. Так, в Законі не визначені такі поняття як «ґендер» та «ґендерна політика», «ґендерне насильство», «насильство стосовно жінок», «ґендерні стереотипи» тощо.

2.Спочатку слабкість, а потім і руйнування інституційного механізму забезпечення впровадження ґендерної рівності в українському суспільстві. Проблема державного управління 2010-2012 рр. полягала у руйнуванні внаслідок адміністративної реформи інституційного механізму впровадження ґендерної рівності, протидії домашньому насильству, торгівлі людьми. Указ Президента від 9.12.2010 р. № 1085/2010 ліквідував Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, яке було центральним уповноваженим органом виконавчої влади у зазначених сферах. Указом Президента від 6.04.2011 р. № 389/2011 ці функції частково передані Міністерству соціальної політики. Проблеми криються і в безсистемності у призначенні уповноважених структур на обласному та місцевому рівні, відсутності працюючих уповноважених осіб на рівні центральних органів влади та обласних державних адміні-страцій тощо.

3.Відсутність підготовки державних службовців, фахівців уповноважених підрозділів щодо питань прав людини та ґендерної рівності, а також відсутність ґендерної складової в системі вищої освіти, фрагментарність курсів та дисциплін з питань ґендерної рівності на розсуд керівництва ВНЗ.

4.Недостатність (навіть відсутність) державної інформа-ційної політики в цій сфері.

5.Низька обізнаність суспільства щодо питань прав лю-дини, рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

6. Наукова та складна для розуміння ґендерна риторика, використання великої кількості інтернаціональної лексики, іноземних термінів, які роблять їх малозрозумілими і ство-рюють враження привнесених з-за кордону тощо.

Ці чинники пов’язані, перш за все, із недостатньою дія-льністю держави. Активізація такої роботи, невідкладне при-йняття нової Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та її впровадження, викорі-нення у керівництва держави гендерних стереотипів – ось можливий шлях до успіху.

Але є група чинників, які можна назвати «штучними» або «маніпулятивними». До них відносяться:

- Підтасовка існуючих понять, дій, фактів, визначень, те-кстів, пов’язаних із ґендерною проблематикою та сімейною політикою, маніпулювання суспільною свідомістю, формування ситуації страху. Для цього використовується, наприклад, наступна риторика: «…ви всі цими днями несете співвідповідальність за те, чи вдасться ґендерним ідеологам обманути Президента, депутатів Парламенту і люд України. Йдеться про психологічний тиск із Заходу для підписання но-вих законів про т.зв. підтримку сім’ї, захист дітей і про т.зв. ґендерну рівність. На жаль, і в Україні знайшлися агенти цієї деструктивної ідеології, яку тут хочуть втілити. Ці слуги «ангела світла» (2Кор.11,14-15) потребують діяти швидко, щоб до вересня 2010 року накинути українцям петлю на шию. В дійсності йдеться не про охорону дітей і сім’ї, але про цілком протилежне – про демонізацію дітей і знищення сім’ї. Ховаючись за терміном ґендер, сьогодні просовують гомосексуальні шлюби і з допомогою нових законів хочуть дати їм можливість усиновлювати дітей. Вони потребують мати закони, щоб могли від садочків деморалізувати українських дітей і цілу генерацію» (www.uogcc.org.ua). Це лише одна цитата із чисельної кількості подібних в листах та зверненнях. Вони повторюються, тиражуються, трансформуються. Розповсюджуються. Читаються. І стають частиною переконань наших громадян, хоча ці ідеї абсолютно не відповідають істині.

- Протиставляння традиційних українських цінностей та сучасних концепцій прав людини та рівноправності чоловіків та жінок, «європейського» та «українського». Як ілюстрація (мовою оригіналу): «..гендерные преобразования, не соответ-ствующие общественной морали, традиционным ценностям украинского народа, более того – можно утверждать – направленные на разрушение таких ценностей, являются противоправными, посягают на основы конституционного строя страны, и как таковые должны пресекаться гарантом соблюдения Конституции – Президентом страны» (http://uogcc.org.ua/ru/actual/article/?article=8136). І це при то-му, що жінки традиційно мали високий статус в українському суспільстві.

3.4. Представлення питань прав людини та ґендерної рів-ності як неактуальних для України та привнесених з-за кор-дону. Наприклад, (мовою оригіналу): «Эти люди связаны с зарубежными центрами и продвигают их интересы, а не интересы Украины» (http://uogcc.org.ua/ru/actual/article/?article=8136).

Такі узагальнення зроблені на основі аналізу низки Інте-рнет-ресурсів, листів, надрукованих на ксероксах, які надси-лалися «сумлінними» громадянами на адресу державних структур (Державного реєстратора, Міністерства соціальної політики, Кабінету Міністрів України тощо). Окремі листи надсилалися із вимогою ліквідувати громадські організації, які займаються захистом прав людини, зокрема Українську гельсінську спілку з прав людини, Жіночий консорціум України, Міжнародний центр «Ла Страда – Україна». Активну інформаційну роботу веде організація, яка називає себе Українською Правовірною Греко-Католицькою церквою, яка є невизнаною церквою, що декілька років тому відкололася від Української Греко-Католицької Церкви. Цікаво, що абсолютна більшість їх «листів-скарг» надсилається депутатам Державної Думи Російської Федерації або Президенту Росії (!).

Так кому ж вигідні подібні маніпулятивні дії?