"Вчора на вході в Український Дім. Там охорона у вигляді tough men, зрозуміло, у балаклавах і формі, всьо, як треба.

- Чоловіки мають показувати документи, а жінки - посміхатися.

- Чому так? - питаю.

- Жінки повинні посміхатися, щоб людям було приємно! (сказано поблажливо і з твердим переконанням, що це - найкращий комплімент у моєму житті).

Захотілося взяти гранату, чесне слово", –  написала у своєму фейсбуці громадська активістка Анна Довгопол.

"Жінко, якщо ти побачила непорядок, прибери – революціонеру буде приємно", "Прохід в "Український дім" дозволено чоловікам за перепусткою, дівчатам – за усмішку". "Чоловікам місце на барикадах, дівчатам – на кухні...".

Ці або схожі заклики-гасла час від часу можна почути-побачити на Євромайдані. Як реакція на такі заклики та применшення ролі жінки виникло і неформальне угрупування жінок-майданівок під назвою "Жіноча сотня".

Не жарти

Ця ідея давно витала поміж учасницями Майдану, розповідає громадська активістка, одна з ініціаторок "Жіночої сотні" Ніна Потарська.

"Жінки та дівчата різного віку та статусу виконують величезну роботу. Зрозуміло, що жінки на Майдані – це не тільки берегині або такий собі "обслуговуючий персонал", коли їхня робота зводиться до приготування бутербродів, прибирання або медичної допомоги", - розказує Потарська.

Ніна Потарська

"Серед жінок на Майдані є правозахисниці, адвокатки, журналістки, жінки, які стоять на барикадах, – це, як мінімум, половина Майдану. Тому так принизливо було чути зі сцени щось на кшталт, "жінки, зробіть приємне чоловікам, їм треба розслабитися...". Це більше схоже на екскорт-сервіс, а не подяку жінкам за те, що вони беруть участь у житті Майдану на рівні з чоловіками", – додає вона.

Тож одного вечора, зібравшись у штабі Євромайдану-SOS, активістки напівсерйозно пожартували: а чи не організувати якусь "жіночу сотню"? І щоб дізнатися, чи є в тому необхідність, – про цю ідею написали у фейсбуці.

Уже на наступний день ініціаторки отримали близько двох десятків дзвінків із питанням, як і де записатися у "сотню".

За три дні "Жіноча сотня" зібрала уже близько дві сотні прихильниць. Більше того, комендант Майдану Андрій Парубій підтримав сотню і заявив, що не проти зареєструвати таку ініціативу офіційно.

"Це вже серйозна заява від людини, яка входить до організації, що, м’яко кажучи, мало дбала про жінок, коли ініціювала законопроекти про заборону абортів тощо", –  наголошує Потарська.

"Жіноча сотня" тільки набирає обертів.  Поки виокремились такі напрямки, як майстер-класи із самооборони для дівчат, дискусії, лекції, правова допомога.

Наприклад, перше заняття із самооборони для дівчат відбулося в понеділок, наступне планується в цю п’ятницю. Діє освітній напрямок. Так, у вівторок феміністка, блогерка Марія Дмитрієва провела лекцію в "Українському домі" про історію жіночих рухів.

Працює також юридично-правовий напрямок, коли адвокатки ведуть справи у судах, зокрема, виступаючи на захист потерпілих від дій "Беркуту".

"Жіноча сотня – це позаорганізаційна координація жінок на Майдані. Ми б навіть не хотіли питати в когось, чи можна "десь записатися", щоб займатися своїми справами.

У нас горизонтально приймаються рішення, кожен відповідає за свою ділянку роботи. Поки навіть немає лідерки, яка займалася б загальною координацією", – каже Потарська.

"Можливостей багато, страх і стереотипи обмежують нас"

Олександра Назарова – громадська активістка  – одна з перших долучилася до створення Жіночої сотні.

"Ми зачепили живу тему – роль жінки, захист її прав, зміна стереотипів щодо неї, заборона дискримінації або сексистського ставлення. Ми обрали просту і зрозумілу назву - "Жіноча сотня". Проте через діяльність "Жіночої сотні" можна говорити про таке явище, як фемінізм. Наприклад, про те, що феміністки – це не якісь страшні злобні тітки, які, умовно кажучи, хочуть керувати чоловіками. Це жінки, які стверджують, що в роль жінок у суспільному житті має бути така ж рівноправна і рівноцінна, як і чоловіків. І ті сексистські прояви, які, на жаль, достатньо часто зустрічаються на Майдані, не припустимі. 

Не повинно бути обмежень, що жінка може робити на Майдані, а чого – ні. 

Якщо Євромайдан буде відтворювати ті стереотипи, які відтворює нинішня офіційна влада, то чим тоді Євромайдан кращий? Більше того, він відштовхне багатьох жінок, які через стереотипи фактично будуть в становищі "додатку до чогось". Це нерозумно", – наголошує Назарова.

За її словами, Майдан – унікальне місце, де виникають найрізноманітніші ініціативи. Це дивовижний шанс, який випадає в житті: "Насправді у нас, у жінок, багато можливостей, але той страх і побоювання, ті стереотипи, які нав’язує нам суспільство, обмежують нас".

Говорячи про реакцію з боку чоловіків, Назарова каже, що вона – різна:  "Від тих, хто одразу і щиро почали нас підтримувати до... Нещодавно, у фейсбуці під коментарем прочитала: "Катастрофа, до чого ми дожилися. Скоро буде ЛГБТ-сотня". Це насправді дуже серйозні речі. Якщо людина, навіть не усвідомлюючи, порівнює якусь одну з утворених груп із жінками, то це красномовно свідчить про те реальне становище, яке сьогодні займають жінки. Нехай ця реакція була неусвідомлена, нехай це на рівні – ми не дискримінуємо, а намагаємося захистити і оберегти, - однак насправді це свідчить про те місце, яке має, на їхню думку, займати жінка".

На думку активістки, "найкраще ж стереотипи змінювати на власному прикладі, і "Жіноча сотня" – якраз є одним з тих прикладів".

Багатоманіття голосів

Марія Дмитрієва – блогерка, феміністка, одна з перших, хто підтримала ініціативу "Жіноча сотня". Вона переконана, що Майдан переможе тільки тоді, коли жінок будуть приймати нарівні із чоловіками.

Анна Сарапіон, координаторка Варти швидкої допомоги, постійно чергує в лікарні на Братиславській, 3.

"Я одна з тих, хто починав робити Варту лікарні. Сюди входять як чоловіки, так і жінки ліберальних поглядів, які проти насильства, які не хочуть лягати під кулі чи кидати камінцями в "Беркут", якби це не звучало... Але хочуть допомагати людям, проявляють гуманізм і солідарність. У тій ситуації, в якій перебуває зараз Україна, ми знайшли саме такий варіант.

Більшість серед нас – жінки. Можливо, вони не йдуть на Грушевського, але і не хочуть сидіти вдома. Ми чергуємо в лікарні, де перебувають активісти. Дізнаємося, що потрібно з ліків, одягу, їжі... Спочатку, коли доставляли потерпілих, ми записували їхні прізвища, імена, щоб активісти не пропадали, а потім їх, не дай Бог, не знаходили на Бориспільській трасі... мертвими.

Коли почалися перші масові заворушення на Грушевського, і до нас зателефонував друг, просив мого чоловіка поїхати охороняти Майдан від тітушок, я дуже хотіла поїхати разом із ними. На що друг відповів: "А навіщо?".

"Як це – навіщо?", - перепитала я.

"Для чого нам жінки?", - здивовано сказав друг.

І мене, якщо чесно, це дуже образило, бо я не вважаю, що я слабка, що в нас слабкі жінки, і чому я не маю бути пліч-о-пліч зі своїм чоловіком? Врешті-решт мій чоловік хотів відмовитися із солідарності, що я не їду. Але я сказала, що це неправильно, і що ми маємо щось зробити. Так, у нас виникла ідея організувати чергування в лікарнях. Це не означає, що я як жінка боюсь піти на барикади, я просто борюсь іншими методами.

"Жіноча сотня" – це класна ініціатива, і я її підтримую. Я постійно стежу за новинами, була кілька хвилин на майстер-класі із самооборони, але, на жаль, у мене зовсім немає часу відвідувати всі заходи... Я майже постійно чергую в лікарні на Братиславській 3, тут катастрофічно бракує людей".

Світлана Благодєтєлє-Вовк, викладачка, учасниця Майдану:

"Проблема полягає в тому, що Майдан – це не тільки демократична революція, це ще й гендерна революція. Тому що за великим рахунком – жінка гнобиться подвійно: і дома, і на роботі.

Я викладачка, за 20 років мала понад шість тисяч випускників... Але система побудована так, що ти, хоч і маєш великий досвід роботи і робиш важливу справу, все одно отримуєш менше за свого чоловіка.

Записуючись у "Жіночу сотню", я в першу чергу бачу себе як людину, яка виходить на вулицю і відкрито заявляє – я феміністка. У мене раніше не було такої самоідентифікації, але із Майданом цей факт змінився".

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для УП.Життя

Фото авторки та з фейсбуку