Чоловіки переважно весь час правили світом. Але Велика Рецесія змінює хід історії

Ера чоловічого домінування підходить до кінця.

Серйозно.

Роками світ був свідком тихої, але монументальної передачі влади від чоловіків до жінок. Сьогодні Велика Рецесія перетворила еволюційні зміни на революційні. Наслідком цього буде не тільки смертельний удар по чоловічому мачо-клубі, який називають фінансовим капіталізмом, який допровадив світ до теперішньої економічної катастрофи; це буде колективна криза для мільйонів і мільйонів працюючих чоловіків по всьому світу.

Агонію смерті мачо легко знайти, якщо ви знаєте де шукати. Для початку, зважте на такий майже неймовірний диспропорційний вплив, який теперішня криза має на чоловіків – так, що для деяких економістів і більше активних учасників блогосфери рецесія відома як "він-цесія" [he-cession, гра слів на основі слова recession – рецесія. – Z]. Згідно даних Бюро соціально-економічної статистики міністерства праці США, починаючи з листопада у США більше ніж 80% втрат робочих місць праці припало на чоловіків. І це число в загальному подібне для Європи, додаючи близько 7 мільйонів безробітних чоловіків, більше, ніж це було до рецесії в США і Європі, де по мірі того, як економічні сектори, де традиційно домінують чоловіки (будівельна індустрія і важка індустрія) занепадають більше і швидше, ніж ті, де традиційно домінують жінки (працівники державного сектора, охорона здоров’я і освіта). Все це говорить про те, що у світовому масштабі на кінець 2009-го глобальна рецесія може залишити без роботи 28 мільйонів чоловіків. По мірі того, як рецесія додаватиме проблем, які вже спричинила глобалізація, становище чоловіків тільки погіршуватиметься. У США, за оцінками прінстонського економіста Алана Бліндера [Alan Blinder], від 28 до 42 мільйонів робочих місць під загрозою аутсорсингу. Так ніби цього мало, навіть ще більше чоловіки відстають у відношенні освітніх показників, необхідних у наукомісткій економіці, яка буде правлячою у світі після рецесії. Незабаром у США на кожних двох випускників коледжу припадатиме три випускниці, і подібна нерівномірність спостерігається у решті розвинутого світу. Звичайно, мачо – це світогляд, не тільки питання статусу зайнятості. І по мірі того, як чоловіки зазнаватимуть усе важчих ударів у "він-цесії", вони навіть будуть ще менш готовими, щоб дати собі раду з глибокими і довготерміновими коштами втрати праці. Згідно американського медичного журналу "American Journal of Public Health", "фінансовий тягар безробіття має значно більші наслідки для психічного здоров’я чоловіків, ніж жінок. Іншими словами, будьте готові до зустрічі великої кількості нещасливих чоловіків, зі всіма негативними наслідками, які звідси випливають".

І по мірі розвитку ця криза відіграватиме все більшу роль у реаліях політичних сил. Зважте на відповіді виборців на цю глобальну катастрофу, яка починає набирати форму. Коли відбулась імплозія економіки Ісландії, її виборці зробили те, що вони ніколи не робили: вони не тільки викинули геть усю чоловічу еліту, яка прогледіла розгортання кризи, вони назвали першу у світі відкритого політика лесбіянку своїм прем’єром. Це було, як сказала Халла Томасдоттір [Halla Tomasdottir] – жінка-керівник одного з небагатьох платоспроможних банків Ісландії – перфектно логічна відповідь на "конкуренцію пенісів" в інвестиційно-банківській сфері, де домінують чоловіки. "99% із них ходило до тієї самої школи, вони їздять на тих самих автомобілях, вони носять ті ж самі костюми і вони мають подібну систему цінностей. Вони довели нас до цього стану – і роблячи це, вони отримали багато задоволення", пожалілась Томасдоттір журналу Der Spiegel. Невдовзі те ж саме зробила крихітна, обтяжена боргами Литва, вибравши свого першого президента-жінку: досвідчений економіст, яка має чорний пояс у карате, Даля Грибаускайте [Dalia Grybauskaite]. В день її перемоги провідна вільнюська газета вийшла під заголовком: "Литва вирішила: країну має врятувати жінка". Хоча не всі країни у відповідь на кризу виженуть усіх чоловіків-нездар, зворотна реакція є реальною – і вона є глобальною. Великий перехід влади від чоловіків до жінок буде радикально прискорений економічною кризою, власне тому дедалі більше людей усвідомлюватимуть, що агресивна, ризикована поведінка, яка давала змогу чоловікам втримувати свою владу – культ мачо – виявилася у глобалізованому світі деструктивною і нежиттєздатною.

Дійсно, тепер справедливо сказати, що найбільш тривалим спадком Великої Рецесії буде не смерть Вол-Стріт. Це не буде смерть фінансів. І це не буде смерть капіталізму. Ці інституції та ідеї житимуть. Що не виживе, так це мачо. І вибір, який чоловіки повинні зробити, чи прийняти цей новий факт історії, чи вчинити йому опір, матиме сейсмічний ефект на все людство – і чоловіків, і жінок.

Протягом декількох років, як у 2001-у, незабутньо продемонстрували економісти біхевіористи Бред Барбер [Brad Barber] і Терренс Одін [Terrance Odean], зі всіх факторів, що можуть співпасти з надмірно впевненою інвестицією у фінансові ринки – вік, сімейний стан і їм подібні, це вже є встановленим фактом – найбільш очевидним винуватцем є наявність Y-хромосоми. І, як виявляється тепер, не тільки чоловіки мачо з переважно чоловічого сектору глобальних фінансів створили умови для глобального економічного колапсу, але їм допомогли і їх підтримали в більшості чоловіки-колеги в уряді, чия політика, свідомо чи ні, сприяла тому, щоб штучно підтримати мачо.

Тепер одним із таких прикладів є житлова бульбашка, яка найбільш агресивно вибухнула на Заході. Власне, ця бульбашка представляє економічну політику, що замаскувала перспективи занепаду чоловіків фізичної праці. Процвітаючий у США будівельний сектор генерував відносно високооплачувану роботу для відносно малокваліфікованих чоловіків, які складали 97,5% його робочої сили – в середньому $814 за тиждень. На противагу цьому, на робочих місцях у системі охорони здоров’я, де домінують жінки, плата була $510 за тиждень, у той час, як праця в роздрібній торгівлі приносила приблизно $690 на тиждень. Житлова бульбашка створила додатково майже 3 мільйона робочих місць у будівництві житла, згідно інформації бюро соціально-економічної статистики міністерства праці США. Інші, переважно "чоловічі" галузі, такі як нерухомість, виробництво цементу, вантажний транспорт і архітектура, також пережили велике зростання зайнятості. Ці хороші зарплати в будівництві давали змогу чоловікам підтримувати економічний важіль над жінками. Коли політиків запитали, чому вони нічого не роблять, щоб припинити інфляцію житлової бульбашки, вони неминуче цитували той факт, що житловий сектор є могутнім двигуном зайнятості. Дійсно, субсидовані мачо мали всі види виплат, і проколоти житлову бульбашку означало вчинити політичне самогубство.

А втім, житлова бульбашка є просто останньою в довгій низці зусиль, направлених на те, щоб підтримати мачо. Найбільш могутнім був Новий Курс, як аргументує історик Гвендолін Мінк [Gwendolyn Mink]. У розпал Великої депресії в 1933-у 15 мільйонів американців було без роботи, приблизно 75% – чоловіки. Це руйнувало модель сім’ї чоловіка-годувальника, і щоб повернути це назад, був прикладений неймовірний тиск. Новий Курс якраз це і зробив, зосередившись на створенні робочих місць для чоловіків. Ізоляція жінок від ринку, тримання їх вдома стало ознакою статусу для чоловіків – ціль, яку більшість повністю усвідомила в повоєнній цілісній сім’ї (Роузі-клепальниця [Rosie the Riveter – культурний образ у США жінок, які були змушені обрати робітничі професії під час Другої світової війни. – Z] була короткочасним спалахом у темряві). В такий спосіб, згідно історика Стефані Кунц [Stephanie Coontz], Велика депресія і Новий Курс наново зміцнили старі гендерні ролі: жінкам було обіцяно економічну безпеку в обмін на державну підтримку чоловічої економічної влади.

Сьогодні цій старій угоді прийшов кінець і жодне державне втручання цього не відновить. Дійсно, план фіскального стимулювання економіки США вже більше не несе великої подібності до громадських робіт у стилі Нового Курсу. Незважаючи на ранні розмови про те, що план стимулювання зрушить із місця готові до побудови інфраструктурні проекти, високошвидкісні залізничні колії та інші зусилля, що сприятиме зростанню переважно чоловічих секторів економіки, набагато більше грошей направляється – напряму чи не напряму – в освіту, систему охорони здоров’я та інші соціальні служби. У США жінки вже складають майже половину науковців у сфері біології і медицини, і майже три чверті працівників індустрії охорони здоров’я. Не менший авторитет, ніж президент США Барак Обама, сказав своє слово в інтерв’ю New York Times, стверджуючи, що хоча й місця праці в будівництві та промисловості повністю не зникнуть, "вони складатимуть меншу частку економіки в цілому". Як наслідок, сказав він, "жінки, швидше за все, мають шанси стати головними годувальниками сім’ї, може навіть більші шанси, ніж сьогодні мають чоловіки".

Все це означає, що проблема мачо, який відбився від рук і є надмірно компенсований, зникає, поступаючись місцем проблемі безробітного і позбавленого орієнтирів мачо – інший, але можливо в рівній мірі деструктивний феномен. Довгі періоди безробіття є сильним передвісником майбутнього алкоголізму, особливо для чоловіків віком від 27 до 35, як показують дослідження, опубліковані минулого року в журналі "Соціальна наука і медицина" [Social Science & Medicine]. І невдахи-мачо глобалізації можуть забути про одруження: "Серед робітників, які спостерігають, як непропорційно велике число робочих місць переміщується за кордон, або зникає в комп’ютерних чипах, – каже соціолог Ендрю Черлін [Andrew Cherlin], – ми побачимо менше молодих чоловіків, які думають, що вони можуть одружуватись". Отже, для молодих чоловіків дисциплінарний ефект шлюбу буде й надалі в’янути.

Звичайно, самотні чоловіки, які регулярно випивають і відчувають себе списаними історією, і які давно втратили ідентичність мачо, вже є звичним явищем у спустошених постіндустріальних ландшафтах по всьому світу, від американського Іржавого Поясу [старий промисловий район у північно-східній частині США. – Z], до пострадянських руїн Росії Владіміра Путіна і до мегаполісів Близького Сходу. Якщо ця рецесія матиме хоч якісь тривалі наслідки, й більшість вважає саме так, то масивна психічна травма пошириться, як чорнильна пляма.

Як розгортатиметься цей перехід до постмачо-світу ? Це залежить від вибору, який зроблять чоловіки, і у них є тільки два варіанти.

Перший – адаптація: чоловіки сприймають жінок як рівних партнерів і асимілюються до нових культурних вимірів, інституцій і егалітарних узгоджень, які з цього випливають. Це не означає, що всі західні чоловіки перетворяться на метросексуалів, у той час, як футбольні рейтинги і продаж пива впадуть. Але, можливо, що посеред смерті мачо з’явиться нова модель чоловічості, мужності, особливо серед деяких освічених чоловіків, які проживають на заможному Заході.

Економіст Бетсі Стівенсон [Betsey Stevenson] описала занепад старого виду шлюбу, в якому чоловіки спеціалізувались на ринку праці, у той час як жінки доглядали дітей, на користь шлюбу "споживання", "де обоє людей у рівній мірі докладаються до виробництва на ринку, але вони більше відповідають один одному щодо спільних бажань у тому, як споживати і як жити їхнє життя". Ці шлюби мають тенденцію тривати довше і тенденцію більш рівномірного поділу, коли справа доходить до домашніх обов’язків.

Не випадково більша здатність до адаптації у сімейному житті освічених чоловіків поширюється і на економічну сферу також. У 2004-у економіст Ерік Ґулд [Eric D. Gould] виявив, що шлюб має тенденцію робити чоловіків (особливо тих, що мало заробляють) більш серйозними у ставленні до своєї кар’єри – зростає ймовірність, що вони більше вчитимуться, більше працюватимуть і прагнутимуть отримати розумову працю, радше ніж фізичну. Можливо, ця адаптація чоловіків є оптимістичним сценарієм, але вона не є повністю недосяжною.

Проте, тоді є інший вибір – опір. Чоловіки можуть вирішити, що потрібно відстоювати мачо, жертвуючи своїми власними перспективами з намірами перешкодити або затримати могутній історичний тренд. Для цього існує достатньо прецедентів. Дійсно, чоловіки, які не мають конструктивних шляхів виходу своєї злості, можуть стати джерелом огидного екстремізму; подумайте про ностальгію за КДБ в Росії, або рекрутів джихаду в пошуках втраченої честі – назвемо тільки декілька. І на Заході все ще є достатньо чоловіків, які хочуть "стати поперек історії і крикнути «стоп!»". Проте цього разу, незважаючи на це, чоловіки з західних розвинутих країн у більшості випадків не намагаються зберегти старий гендерний дисбаланс ладу мачо.

Замість цього вибір між адаптацією і опором може відбуватись уздовж геополітичної лінії поділу: в той час, як загалом чоловіки Північної Америки і Західної Європи – може не завжди із захопленням – адаптуються до нового егалітарного ладу, їхні колеги у гігантських країнах, що розвиваються, Східної і Південної Азії, не згадуючи вже про Росію, усі ці місця, де часто жінки все ще перебувають під брутальним домашнім гнобленням, можуть попрямувати до ще більшої гендерної нерівності. В цих суспільствах державна влада буде використана не для того, щоб просувати інтереси жінок, але для того, щоб втримати при житті мачо.

Погляньте на Росію, де за минуле десятиліття якраз таке зусилля і було розгорнуто. Хоча жінок у Росії на 10,4 мільйона більше, ніж чоловіків, це ніяк не вилилось у політичну або економічну силу. Після колапсу СРСР було майже повністю забуто ідеал жіночої рівності, і багато росіян відновили культ домогосподарки з повною зайнятістю (уряд Путіна навіть пропонує грошові виплати жінкам по догляду і народженню дитини). Але російські чоловіки, прибиті до землі наслідками колапсу СРСР і десятиліттям економічної кризи, просто не можуть адаптуватись. "Для чоловіків було звично впасти в депресію і проводи свої дні в запої, лежачи на канапі та покурюючи", – зауважує московська письменниця Маша Ліпман [Masha Lipman]. Між приголомшливо високим рівнем смертності, ув’язнення, алкоголізму і їхнім низьким рівнем освіти тільки жменька російських чоловіків була відносно здатна (або бажала) слугувати єдиними годувальниками в сім’ї.

Це означало, що російські жінки були змушені виконувати головну частину роботи, при цьому ще й миритися на робочому місці із захмарними рівнями сексуальної експлуатації і надзвичайним лицемірством вдома. В 2000-у році Єлєна Мєзєнцева з Московського центру гендерних студій виявила, що в Росії відсоток жінок працюючого віку, які працюють, є майже вищим, ніж у будь-якій країні світу, але вони отримують половину зарплати, яку за цю ж працю отримують чоловіки.

Тим не менше, Путін допоміг і підтримав цих чоловіків, перетворивши їхню ностальгію за втраченим мачо радянських часів у цілу ідеологію.

Якщо це представляє сценарій нічого кошмару того, в що може вилитись смерть мачо, інший тип загрозливої ситуації розгортається в Китаї. $596 мільярдний план стимулювання у Китаї має набагато сильнішу схожість до програми громадських робіт Нового Курсу, ніж будь-що придумане демократичною партією США. У той час, як система охорони здоров’я і освіти отримала левову частку доларового стимулювання США, більше ніж 90% коштів китайського плану стимулювання направлено в будівельну сферу: автостради, будинки для людей із низькими доходами, залізниці, дамби, заводи з переробки сміття і каналізація, лінії електропередачі, аеропорти і багато чого іншого.

Ці шалені витрати задумані для того, щоб стримати катастрофічну шкоду, спричинену втратою праці у виробничій сфері китайського експортного сектору. Китайська компартія давно розглядає 230 мільйонів працівників-мігрантів (приблизно дві третини з них складають чоловіки) як потенційне джерело політичних безладів. Десятки мільйонів уже втратили роботу у виробництві і поки що вони не виявили великого бажання повертатись до своїх рідних провінцій.

Так само, як бульбашка житла у США була прочоловічою політикою, економічна траєкторія Китаю протягом двох минулих десятиліть є глибоко прив’язаною до його зусилля, направленого на керування загрозою, яку представляє масивне мігруюче чоловіче населення.

Економіст із Массачусетського технологічного інституту [Massachusetts Institute of Technology] Яшен Хуан [Yasheng Huang] зауважує, що у перше десятиліття після економічних реформ Ден Сяопіна спостерігалося приголомшливе економічне зростання, а у наступні два десятиліття – підприємництво в китайських районах, віддалених від моря, і разом із концентрованими зусиллями, направленими на промоцію швидкого розвитку приморських міст Китаю, спостерігався видимий занепад економічних перспектив сільських районів Китаю. Мультинаціональні корпорації, державні підприємства та інші внутрішні дилери отримали щедрі субсидії, податкові знижки, взамін вони взяли на роботу мільйони мігрантів. У міру того, як у пошуках короткотермінової урбаністичної зайнятості мільйони чоловіків втекли від бідності сільських районів, відкуп погіршив китайську внутрішню міграцію, але після повстання на площі Тяньаньмень китайська еліта вітала це як спосіб відвернути міські заворушення.

Проте сьогодні важко зрозуміти, як китайські лідери збираються безпечно розплутати цю угоду. Справу погіршено перекосом китайського населення – коли існує 119 новонароджених хлопчиків на кожні 100 дівчаток – і країна вже бачила насильницькі протести з боку її все більш відчужених молодих чоловіків. Звичайно, можливо, що Китай конструктивно направлятиме цей надлишок енергії мачо в напрямку підприємництва, роблячи країну глобальним джерелом радикальних інновацій, зі всіма військовими наслідками, які вони тягнуть за собою. Більш ймовірним є те, що якщо природа китайського стимулювання є якимось індикатором, Пекін і надалі намагатиметься підтримати свою урбаністичну індустріальну економіку – бо якщо цей шанс мачо почне зникати, існує достатньо причин вірити, що разом із ним почне руйнуватись компартія.

Може бути спокусливо думати, що смерть мачо є просто циклічною корекцією і що альфа-чоловіки фінансового світу повернуться, щоб незабаром працювати. Спокусливо, але невірно. "Конкуренція пенісів", ставши можливою завдяки безкінечному плечу оплати, містичним фінансовим інструментам і чистому нефальсифікованому капіталізму, буде тепер надовго одомашненою.

"Він-цесія" створює ґрунт для згоди серед людей, які типово не вважались близькими по духу, від економістів-біхевіористів до феміністичних істориків. Але хоча багато звинувачують чоловіків за теперішній економічний безлад, досі більшість розмов були сфокусовані на впливі рецесії на жінок. І вони реальні. До теперішньої рецесії жінки мали вищий світовий рейтинг безробіття і вони все ще мають. Це змусило багатьох погодитись із рапортом ООН, опублікованим на початку цього року: "Економічна і фінансова криза кладе непропорційний тягар на плечі жінок, які часто зосереджені у вразливому секторі зайнятості та часто мають нижчі виплати по безробіттю і соціальному страхуванню, і мають нерівний доступ і контроль над економічними та фінансовими ресурсами".

Це дійсне застереження не вступає у протиріччя з тим фактом, що мільярди чоловіків по всьому світу –не тільки декілька дискредитованих банкірів – у новому світі, який набирає форму у теперішній економічній руїні, все більше випадатимуть із колії. В міру того, як жінки почнуть набирати все більше соціальної, економічної та політичної сили, якої вони були довго позбавлені, це буде не менше ніж повномасштабна революція, подібну якій людство ще ніколи не переживало.

Це не означає, що озброєні чоловіки і жінки воюватимуть один із одним на барикадах. Цей конфлікт матиме ніжнішу форму, і головним полем бою будуть уми і серця. Але будьте певні: віссю глобального конфлікту в цьому столітті будуть не непримиренні ідеології, або конкуруючі геополітики, або зіткнення цивілізацій. Це не буде питання раси чи національності. Це буде питання статі. Ми не маємо прецеденту світу після смерті мачо. Але ми можемо очікувати, що перехід буде покручений, нерівномірний і навіть, можливо, насильницький.

Автор: Рейган Салам [Reihan Salam]
Назва оригіналу: The Death of Macho
Джерело: Foreign Policy, 22.06.2009
Зреферував Михайло Мишкало