Європейська спільнота також на рівні залучена до відповідного міжнародного процесу. Права людини, демократія та верховенство права заявлені як основні цінності Європейського Союзу. Хоча ЄС досягнув позитивних результатів із захисту прав людини, робота в цьому напрямку продовжується.Розглянемо детальніше гендерну політику на рівні ЄС.

Рівні права і можливості для жінок і чоловіків у договорах ЄС

Уперше ідея рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків зафіксована у Римських договорах (1957). Зокрема, у статті 119 йдеться про те, що «чоловіки і жінки повинні отримувати рівну оплату праці за рівноцінну роботу», «рівна оплата праці без дискримінації на основі статі». У Маастрихтському договорі (1992), у статті 2 зазначається про цінності, що характеризуються «плюралізмом, недискримінацією, терпимістю, справедливістю, солідарністю та рівністю жінок і чоловіків».

В Амстердамському договорі (1997) прописуються ідеї «рівності між чоловіками і жінками щодо можливостей на ринку праці та стосовно ставлення на роботі» (стаття 118), «рівного ставлення до чоловіків і жінок стосовно працевлаштування і зайнятості, включаючи принцип рівної оплати праці за однакову роботу», «забезпечення повної рівності між чоловіками і жінками у робочому житті» (стаття 119).

У Хартії фундаментальних прав ЄС (2000) у статті 21 йдеться про заборону дискримінації на основі низки ознак, у тому числі, статі. Окрема 23 стаття документу присвячена тематиці рівності між чоловіками і жінками: «Рівність між чоловіками і жінками має бути забезпечена у всіх сферах, включаючи зайнятість, роботу і заробітню плату. Принцип рівності не суперечить ідеї збереження або прийняття заходів, що передбачають особливі переваги на користь недостатньо представленої статі». У статті йдеться про можливість прийняття так званих позитивних дій, серед яких можуть бути і гендерні квоти. Пізніше у Лісабонському договорі (2007) до тематики гендерної рівності на ринку праці (статті 1 і 2) і боротьби із дискримінацією на основі статті (стаття 5) додаються такі, як подолання торгівлі людьми, зокрема, жінками і дітьми (статті 63, 69), подолання насильства у сім’ї.

Окрім того, низка резолюцій Європейського Парламенту та директив і резолюцій Ради Міністрів ЄС містять інформацію про потреби гендерних перетворень і визначають норми стосовно їх забезпечення.

Подвійний підхід у гендерній політиці ЄС

У політиці забезпечення гендерної рівності Європейська Комісія застосовує так званий подвійний підхід: втілення політики «гендерної пріоритетизації» (gender mainstreaming) та ініціювання спеціальних заходів (specific measures).

«Гендерна пріоритетизація» (або гендерний мейнстрімінг), яка була записана у Пекінській Платформі дій і затверджена офіційно на Четвертій Всесвітній конференції із становища жінок у Пекіні в 1995 р., – це визнана на глобальному рівні стратегія втілення політики гендерної рівності. Гендерна пріоритетизація передбачає (ре)організацію, вдосконалення, формування та оцінку політичних процесів у такий спосіб, щоб учасники та учасниці прийняття політичних рішень використовували гендерний підхід в усіх галузях політики і на всіх етапах. Гендерна пріоритетизація застосовується, наприклад, у бюджетних процесах, так званому гендерному формуванню бюджету: тобто це – гендерна оцінка бюджетів, використання гендерного підходу на всіх рівнях бюджетного процесу та реструктуризація доходів і видатків із метою сприяння гендерній рівності.

Спеціальні заходи у гендерній політиці на рівні ЄС – це законодавство, інформаційно-просвітницькі кампанії, фінансові програми. Мета цих заходів полягає у розв’язанні конкретних проблем, таких, як різниця в оплаті праці, брак представництва жінок, наприклад, у певних сферах зайнятості тощо. Наприклад, у Рамковій стратегії Європейської спільноти із гендерної рівності (2001-2005) зазначається про «пропагування рівної участі та представництва жінок». Зокрема, піднімається питання поліпшення гендерного балансу в процесі прийняття політичних рішень; зазначається про заходи, орієнтовані на оцінки впливу виборчих систем, законодавства, квот та інших заходів щодо забезпечення гендерного балансу у виборних політичних органах.

Інституційне забезпечення гендерної рівності

Розглянемо детальніше, які саме структури на рівні ЄС відповідальні за забезпечення гендерної рівності. Передусім, «Трійка» головування (Trio Presidency) приймає «Спільну декларацію із рівності між чоловіками і жінками». Наприклад, на період головування Італії, Латвії та Люксембургу (липень 2014-грудень 2015) була прийнята відповідна Декларація із рівності між жінками і чоловіками.

В Європейському Парламенті за гендерні питання безпосередньо є відповідальним Комітет Європейського Парламенту із прав жінок і гендерної рівності. Він займається питаннями визначення, заохочення та захисту прав жінок в ЄС, пропагування ідеї забезпечення прав жінок також і в інших країнах, політикою рівних можливостей, у тому числі забезпеченням рівності між жінками і чоловіками на ринку праці, подоланням усіх форм дискримінації на основі статі тощо.

Окрім того, існують певні партнерські утворення задля подолання гендерної нерівності та пропагування цінності рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Група високого рівня із гендерної пріоритетизації (High-Level Group on Gender Mainstreaming) є неформальним утворенням, яке складається із представників високих рангів, створене в 2001 році й відповідальне за втілення гендерної пріоритетизації на національному рівні.

Консультативний комітет із забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків (Advisory Committee on Equal Opportunities for Women and Men) був утворений у 1981 році і складається із Міністерств держав-членів ЄС, відповідальних за гендерну рівність, представників структур, які відповідальні за гендерну рівність, організацій соціального партнерства і Європейського жіночого лобі. Комітет надає допомогу ЄК у розробці та втіленні політики гендерної рівності на рівні ЄС.

У ЄК гендерні питання напряму стосуються Комісії із правосуддя, споживачів і гендерної рівності (Justice, Consumers and Gender Equality). Як зазначено у вітальному слові Комісарки ЄК Вєри Юрової, уперше гендерна рівність з’являється у назві Комісара ЄК, що означає привернення уваги до проблематики гендерної рівності.

Лобіювання жіночого представництва в ЄС

Європейське жіноче лобі (ЄЖЛ, European Women’s Lobby) – це найбільша парасолькова організація жіночих об’єднань у ЄС, які працюють із питаннями рівних можливостей жінок і чоловіків. Членство у ЄЖЛ поширюється на організації у всіх 28 країнах-членах ЄС та трьох країнах-кандидатах, а також на 20 загальноєвропейських організацій. ЄЖЛ засноване в 1990 році. Зараз нараховує більше 2500 організацій із 31 країни.

Серед напрямків роботи організації один стосується просування жінок у політику. У цьому напрямку показовою є ідея поширення так званого «менторства» -–одного із механізмів залучення жінок до політики. Зокрема, ЄЖЛ започаткувало Мережу Європейського політичного менторства (European Political Mentoring Network). Проект менторства розроблено спеціально під вибори в ЄП 2014 року у рамках «50/50 кампанії» ЄЖЛ, мета якої – збільшити представництво жінок в інституціях на рівні ЄС.

Дослідження гендерних питань в ЄС

Перш ніж ефективно втілювати політику рівних прав і можливостей, слід ретельно вивчити це питання. Саме тому у 2006 році було засновано Європейський інститут із гендерної рівності (ЄІГР, European Institute for Gender Equality), який знаходиться у Литві (Вільнюсі). Серед завдань діяльності інституту зазначено про збір, аналіз і розповсюдження інформації стосовно гендерної рівності, у тому числі результатів досліджень і успішної практики впровадження рівних прав і можливостей; пропозиції напрямків досліджень; покращення методології збору даних (особливо, гендерно-дезагрегованих) тощо.

«ЄвроГендерна мережа» («EuroGender Network») – це основна консультаційна платформа ЄІГР, яка надає можливість її 10 000 користувачам (дослідницям, експертам, політикиням із держав-членів ЄС та різних інституцій) обмінюватися ресурсами, знаннями та успішими практиками у сфері забезпечення гендерної рівності.

Крім того, ЄІГР розробив індекс гендерної рівності (Gender Equality Index), у якому  для порівняння стану гендерних відносин у країнах ЄС було взято такі шість показників, як робота (позиції чоловіків і жінок на ринку праці, тривалість трудового життя та якість роботи й захист), гроші(розрив між доходами чоловіків і жінок, а також ризик бідності), знання(кількість чоловіків і жінок, які здобувають освіту різного рівня), час(скільки часу витрачається на неоплачувану діяльність, в тому числі догляд за дітьми та домашню роботу, участь в культурних заходах і т.п.),влада (представленість чоловіків і жінок у політичній та економічній сферах), здоров’я (доступ до структур охорони здоров’я), додатковонасильство (насильство проти жінок, стереотипи та упередження, які підривають покращення ситуації у забезпеченні більшої рівності статей). Значення індексу варіює від 1 (повна нерівність) до 100 (повна рівність). Загалом по ЄС індекс із гендерної рівності становить 54, тобто, гендерну рівність забезпечено лише наполовину. Найкращою в ЄС є ситуація із станом здоров’я жінок і чоловіків, а найгіршою – із розподілом владних уповноважень. Слід зазначити, що подібні результати надають й інші міжнародні звіти (як-от, Глобальний звіт із гендерного розриву), у яких вимірюється стан гендерних відносин у різних сферах публічного життя.

Висновки

Як свідчать результати міжнародних порівняльних звітів і баз даних, країни ЄС – лідери у світі за кількістю залучення жінок до національних парламентів. Окрім того, навіть на рівні структур ЄС жінки становлять більше 30% членів Європейського Парламенту. Майже від початку заснування ЄС ідея та цінність гендерної рівності втілюється, передусім, на державному рівні.

Разом із тим, важливо зазначити, що ЄС критично оцінює свої здобутки стосовно залучення жінок до політики. У Стратегії забезпечення рівності між жінками та чоловіками (2010 – 2015 рр.) зазначено про недостатню представленість жінок на рівні прийняття рішень. З’ясовано, що очікувану гендерну рівність забезпечено лише на половину, тобто, євпроейським країнам ще є, над чим працювати, аби втілити гендерну рівність як цінність.

Авторка – Тамара Марценюк, к. соц. н., доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», асоційована гендерна експертка Міжнародного центру перспективних досліджень (проект «Збільшення можливостей жінок»).

Публікація підготовлена в рамках проекту «Гендерна політика та євроінтеграція – досвід країн Вишеградської четвірки для Східного партнерства», що впроваджується Фондом жіночого підприємництва (Грузія) у партнерстві з Ресурсним центром ГУРТ (Україна) за фінансової підтримки Вишеградського фонду.