Каталог статей

Головна » Статті » Аналітика
Чия це справа – проводити реформи?
Події останнього місяця, насичені політичними змінами, показали, що нові керманичі держави не дуже глибоко обізнані як з міжнародними документами в галузі прав людини, які Україна ратифікувала в установленому законом порядку, так і з національним законодавством, наприклад з Конституцією України та Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок».
 
 Серйозні порушення прав людини, наступ на демократичні реформи,  відмова від демократичних цінностей, практичне та дійове заперечення європейського шляху розвитку – ось що українська громадськість спостерігає з приходом нової влади.
 
Приклади можна наводити  з різних сфер – звільнення керівників незалежної профспілки шахтарів, наміри відмовитися від ЗНО як основи для боротьби із корупцією  в освітянській сфері, закриття та нове засекречення архівів СБУ, непрофесійна та «територіально-залежна від належності до Донецького регіону» кадрова політика, оголошення про ліквідацію системи моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ тощо.
 
Серед цього переліку почесне місце займає повне ігнорування принципів гендерної політики, рівних прав та можливостей чоловіків та жінок, ліквідації дискримінації за статевою ознакою.
 
Може на фоні інших конституційних порушень ці дії для когось виглядають не такими важливими та суттєвими. Але вони є, кожного дня їх список поширюється і при цьому немає ніякої реакції, наприклад, від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка за своїми функційними обов’язками має здійснювати моніторинг діяльності органів державної влади у сфері забезпечення гендерної рівності, включати ці питання до своєї щорічної доповіді та отримувати скарги на ці дії.
 
Все почалося з того, що ще будучи кандидатом в президенти,  В.Янукович заявив, що місце жінки на кухні (http://www.unian.net/rus/news/news-358158.html).Цими словами він  продемонстрував ігнорування та відмову від таких документів як Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інших, які ратифіковані Україною і є частиною національного законодавства. Він і тут знехтував Конституцією України, яка стверджує, що «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,  релігійних  та  інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового  стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». У відкритому листі до нього його запитали – як він розглядає «кухню» - обмеженням чи привілеєм для жінок? Але ані на запитання, ані на лист відповіді поки не було.
 
 Після обурених заяв жіночих організацій, він не дуже переконливо вибачився за це, поясняючи, що мав на увазі кухню політичну. Хоча й не дуже цьому вірилося.
 
Нагороджуючи жінок до Восьмого березня, повторив заучено, що в боргу держава перед жінками. Хто ж заважає президенту та його найбільшій у Верховній Раді фракції ці борги покрити? Ніхто. Але замість цього, процес накопичення боргів продовжується. Відхилили ж як непотрібний законопроект, який пропонував квотування в партійних списках при виборах до Верховної Ради України, прийняття якого дуже очікувала від України українська та міжнародна громадськість. Та й навіщо він, якщо - повертаємося до першого речення цього абзацу – президент твердо переконаний, що місце жінки на кухні.
 
Далі буде. Сформований уряд бравих чоловічків – нема жодної жінки. Програма діяльності уряду не містить навіть згадку про досягнення рівності чоловіків та жінок як засадничу європейську цінність.
 
Шановні пани посли Великої Вісімки та Європейського Союзу,  стурбовані не дуже законними та демократичними кроками перших днів президентської ходи дуже просто повірили в те, що демократія буде збережена і завірили президента (цитую повідомлення на його сайті), що все, що стосується демократизації та реформ, отримає якнайбільшу підтримку країн Великої вісімки та Європейського Союзу. В контексті сказаного цікаво, а яке буде ставлення до всього того, що не стосується демократизації та суперечить європейським цінностям. До заперечення прав жінок та гендерної рівності, наприклад?
 
 Ну «не жіноча це справа - проводити реформи в Україні» - підтримує патрона прем’єр – міністр України М. Азаров. Про це він заявив 19 березня 2010 року після представлення нового губернатора Дніпропетровської області.«Одні кажуть, що наш уряд великий, другі, що в уряді немає жінок, ні на кого подивитися під час засідання Кабінету міністрів. Самі нудні особи. За всієї моєї пошани до жінок – не жіноча справа проводити реформи», - підкреслив прем`єр-міністр України.
 
 Наступні слова прем’єр –міністра можна вважати прямою образою всього жіноцтва України. Таке враження, що жінки не працюють без вихідних, що вони не можуть працювати і вдень, і вночі, і головне, що не можуть брати на себе відповідальність. Саме так оцінює жіночі здібності керманич. Бо за його словами, в новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, «без вихідних і прохідних», можуть брати відповідальність і не бояться говорити «ні» начальству.  
 
До цього потрібно додати – які не знають законів, і не знають норм міжнародного права, які не розуміються з цінностями Об’єднаної Європи (не матеріальними, безумовно, а духовними), які не розуміються на правах людини і правах жінок. І цей перелік, як і перелік порушень можна продовжувати. І пов’язані вони один  з одним дуже щільно.
 
І це - команда професіоналів, а не «політичних офіціантів» (знов цитую інавгураційну промову президента». 
 
А президент у всіх своїх діях сподівається на підтримку міжнародної спільноти (знов його цитую). Так як будуть оцінені гендерно-дискримінаційні дії  та висловлювання нового керівництва України?
 
Нагадаємо, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, згідно зі статтею 24 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок», несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Судових прецедентів ще не було. Тож може пора їх робити.

Чи й далі будемо мовчати?


Катерина Левченко, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда – Україна»




 

Категорія: Аналітика | Додав: Flv (22.03.2010) | Автор: Катерина Левченко
Переглядів: 1950 | Рейтинг: 0.0/0