Сидорів Сергій Мирославович

Асистент кафедри філології і методики початкової освіти. Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

Шкільна освіта займає важливе місце у формуванні особистостей –учасників та учасниць соціуму. Школа є моделлю суспільства. Тут діти набувають першого досвіду соціалізації, саме тут у багатьох з них відбувається формування громадянської позиції та відношення до цінностей суспільства. Саме тут починається критичний аналіз відповідності наповнення освіти реальному життю. Сучасне шкільництво намагається слідувати цілям собистісно-зорієнтованої освіти, яка приділяє велику увагу розвитку особистості учнів як суб'єктів діяльності й соціальних стосунків.

Сприяти розвитку школярів, плекати їх самопізнання і самовдосконалення належиться вчителям, більшість з яких є жінками. Відтак постає проблема ґендерної кадрової асиметрії в освітянському просторі.

Питаннями щодо зв'язку виховання і ґендеру у процесі підготовки кадрів займалися О.А.Марущенко (аспекти соціалізації), О.О.Куліш (гендерні особливості педагогічної культури та вплив "безстатевого" навчання і виховання на розвиток особистості), Л.П.Пуховська (вплив фемінізації педагогічного процесу на його результати), О.М.Кікінеджі (питання ґендерної психології), С.Т.Вихор (дія прихованого навчального плану),  О.В.Плахотнік (консюмеристський вимір освіти), К.Скелтон (роль ґендеру вчителя у початковій школі), Ф.Мігнуоло (фактор суспільного обов'язку в дотриманні ґендерної рівності) та інші.Натомість питанням ґендерної політики держави чи шкільної адміністрації в межах проблеми підготовки педагогічних кадрів і забезпечення ними початкової ланки освіти в науковій літературі приділено мало уваги.

Мета даної статті– висвітлити проблеми, що виникають у зв'язку з кадровою ґендерною асиметрією в початковій освіті України і проаналізувати досвід інших країн.

Традиційно ґендерне виховання розглядають як "процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі" [4, 174].

Психологічна енциклопедія визначає ґендер як "соціальну конструкцію, яку використовують для характеристики статевих особливостей поведінки і побудови соціальних стратегій. Це – соціальна категорія на відміну від вродженої біологічної статі (sex). Ґендер є соціальним конструктом, який охоплює соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейні ролі і репродуктивну поведінку. Проблема ґендеру виникла внаслідок соціалізації людини відповідно до її статевої належності" [6, 80].

У системі освіти України, зокрема у початковій школі більшість педагогів – жіночої статі. Професія вчительки початкових класів традиційно вважається  суто "жіночим" заняттям. У Світовій доповіді ЮНЕСКО від 1998 року, зазначено, що частка вчителів-жінок у початковій школі України знаходиться на рівні 98% [10, 147]. За даними першого Всеукраїнського перепису населення  дві третини жінок-викладачок працюють у середніх навчальних закладах, понад 15% з них складають учительки початкової школи і працівниці дошкільних закладів. Згідно даних Статистичного бюлетеня станом на 1 жовтня 1993 року в Івано-Франківській області жінки-вчительки 1-4 класів (без суміснисництва) складали 96,3% від загальної кількості педагогів.

Проблема кількісного переважання жінок-педагогів у початковій школі характерна не тільки для України. У світі існує загальна тенденція щодо  низької представленості чоловіків-вчителів у початковій школі. За даними Відділу Освіти Великобританії та Національної Асамблеї Уельсу "поміж 1985 і 1998 кількість кваліфікованих вчительок початкових класів у Англії та Уельсі збільшилась на 13 відсотків, з 134 тисячі до 151 тисячі, у той час кількість педагогів-чоловіків зменшилась на 21 відсоток (30 тисяч). У 1998 році жінки репрезентували 83% всіх штатних вчителів початкової школи. Для порівняння у 1985 році їх кількість становила 78 відсотків" [7]. У США з 2 958 тисяч вчителів початкової і середньої школи станом на 2008 рік 81,2% складали жінки [8].

 На нашу думку, кадрова гендерна асиметрія є результатом кадрової політики, а точніше, відсутності в ній ґендерної складової, що опосередковано втілюється у "прихованому навчальному плані" (hidden curriculum) –  системі організації навчального закладу, ґендерних стосунків на роботі, ґендерної стратифікації учительської професії, стилю викладання та поведінки. На підсвідомому рівні прихований навчальний план призводить до стереотипізованої соціалізації школярів. Він відображає ґендерні стереотипи, підсилюючи їх і  створює низку проблем, серед яких найбільше виражені такі:

·        низький відсоток чоловіків серед педагогічного складу спричиняє формування і підтримку ґендерних міфів (про чоловічу грубість, про жіночу логіку). А наявність стереотипів, у свою чергу, призводить до ґендерного дисбалансу у педагогічній спільноті [5, 140];

·        засвоєння навчального матеріалу може відбуватися однобічно, незбалансовано через брак чоловічого підходу;

·        відсутність рольової моделі чоловіка-вчителя може призводити до однобічного формування особистості школяра;

·        хлопчики і дівчатка можуть відчувати неадекватну емоційну прив'язаність до жінок і відчуження до чоловіків, чи, при зворотній реакції, – ворожість до жінок і надмірну довіру до чоловіків;

·        у чоловіків, які є вилученими з процесу піклування і навчання, в професійних ролях і в професійній зайнятості загалом залишається все менше місця для емоцій і виявів виключної прихильності [1, 40];

·        культивація фемінності дискримінує інтереси хлопців, не зацікавлює їх у процесі навчанні, і, водночас, перешкоджає формуванню дівчачої самооцінки і стереотипізує їх поведінку [3, 227];

·        у сучасній фемінізованій початковій школі вчительки тиснуть на хлопчиків своїм авторитетом, змушуючи відчувати свою неповноцінність… Тиск призводить до того, що хлопчики змушені будувати свою ґендерну ідентичність переважно на негативних основах: бути несхожими на дівчаток, не брати участі у "жіночих" видах діяльності[4, 327];

·        викладання вважається "жіночою" справою, а так звана жіноча робота з погляду рівня професійних вимог та отримуваної винагороди дуже часто розглядається як менш вартісна [2, 74], відповідно оплата вчительської праці залишається низькою;

·        у початковій освіті не використовується людський ресурс обох статей;

·        має місце дискримінація вчительської професії: поява хибної думки, що якщо чоловіки не працюють учителями, цураються цієї професії, значить, вона непрестижна;

·        відбувається дискримінація жінок (можлива поява хибного уявлення, що жінка не здатна виконувати роботу, яку роблять чоловіки у "нормальному житті", то ж їй залишається йти працювати до школи);

 Не ставлячи під сумнів професійні та особистісні здібності педагогів-жінок, шануючи їх внесок в освіту й виховання і погоджуючись, що у більшості сфер суспільного життя саме жінка є прямою чи прихованою жертвою дискримінації (зокрема у системі вищої освіти, спеціальної освіти, адмініструванні освіти), ми  вважаємо, що відбувається дискримінація обох статей, від якої страждає все суспільство. Формально ніщо не забороняє чоловікові працювати вчителем молодших класів, проте існує надто великий тиск ґендерних стереотипів, який варто (і це цілком реально!) вирішувати кадрово.

Брак чоловіків на рівні початкової школи означає відсутність чоловічих рольових моделей для дітей. Це може зміцнювати стереотипи стосовно того, що лише жінки можуть бути відповідальними за піклування і навчання дітей у ранньому віці.

Існує також цікаве спостереження щодо оплати праці педагогів. В Івано-Франківській області станом на 2008 рік у галузі освіти оплата жіночої праці становила 89% оплати праці чоловіків (за даними Статистичного щорічника Івано-Франківської області). УПолтавській області станом на 1.10.2007 співвідношення заробітної плати чоловіків і жінок становило 85 відсотків. У доповіді ЮНЕСКО 1998 року аргументується, "що вчительська зарплата була б вищою, якби вчителювання було б чоловічою професією" [10, 43].

У країнах Заходу освітні функціонери та експерти намагаються знайти шляхи до вирішення проблеми. У Великобританії діє стратегія рекрутменту вчителів під гаслом "хороших вчителів не забувають", у яку закладено намагання зробити систему освіти такою, що відповідає потребам суспільства, залучаючи до роботи в них більше представників етнічних меншин, чоловіків та людей з вадами здоров'я [7].

У Швеції освітня політика передбачає досягнення ґендерного балансу на всіх рівнях системи освіти. Існують кілька програм, спрямованих на підвищення статусу професії задля того, щоби збільшити кількість чоловіків у освіті. Одна з таких програм передбачає збільшення кількості чоловіків у школах і дошкільних закладах для того, щоб діти мали можливість спостерігати рольові моделі (жінок і чоловіків) у повсякденному житті, а також введення "м'якої квоти" для чоловіків [9].

У законі "Про ґендерну рівність", прийнятому Норвегією у 1979 році містяться положення щодо позитивних дій на користь жінок, а також на користь чоловіків у видах зайнятості, пов'язаних із навчанням дітей та доглядом за ними.

В Україні здійснено перші кроки щодо ґендерних новотворень, але безпосередньо початкової школи вони поки що, на жаль, не торкаються. Зокрема, проведено ґендерний аналіз українського суспільства, прийнято Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, прийнято Указ Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, Кабінетом Міністрів затверджено Державну програму з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року. Крім того, розробляється механізм управління ґендерними процесами в системі законодавчої та виконавчої влади, розпочато ґендерну експертизу українського законодавства, впроваджується ґендерний компонент в науку, освіту, просвіту на основі Наказу МОН України "Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту".

Так, у Законі України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" говориться про побудову нової моделі розвитку держави, заснованої на партнерській солідарності чоловіків і жінок.  Закон передбачає формування ґендерної статистики, застосування  позитивних дій – спеціальних  тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями   жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. У статті 17 йдеться про те, що роботодавці можуть здійснювати позитивні дії, спрямовані на досягнення збалансованого співвідношення жінок  і чоловіків у різних сферах трудової діяльності, а також серед різних категорій працівників. Стаття 18 передбачає внесення в колективні угоди положень щодо умов комплектування кадрами і просування працівників по роботі з дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі,  щодо якої в них існує дисбаланс (Верховна Рада. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон № 2866 від 8 вересня 2005 р.). Натомість слід зазначити, що на даний момент норми Закону у сфері початкової освіти не виконуються.

Не нашу думку, наказ МОН України № 839 від 10.09.2009 року "Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту" стосується здебільшого викоренення дискримінації стосовно жінок у вищих та середніх ланках управління освітою та у вищих навчальних закладах, оскільки в ньому йдеться про таке: "проаналізувати кадровий склад Міністерства освіти і науки України, Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій  з точки зору дотримання ґендерної рівності, дотримуватись принципу забезпечення ґендерної рівності при призначенні, формуванні кадрового резерву на заміщення посад державних службовців, а також при здійсненні їх просування по службі, проводити семінари, тренінги для керівного складу Міністерства освіти і науки України, Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти і науки обласних державних адміністрацій з питань утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві; організувати проведення ґендерного аналізу кадрового забезпечення вищих навчальних закладів за галузями знань". Отже, щодо виправлення ґендерного дисбалансу у початковій школі у наказі не згадується ні слова.

Про ґендерне виховання чи ґендерну політику не говориться й у Законі України "Про загальну середню освіту" № 651-XIV, Законі України "Про освіту" № 1060-XII, указі президента України "Про Національну доктрину розвитку освіти" № 347/2002.

Ґендерна чуйність і відкритість є складовою існування і діяльності демократичного суспільства. Завдяки впливу міжнародних донорських і вітчизняних неурядових організацій вирішенням проблем ґендерної рівності, зокрема виправленням дискримінованого становища жінок, нарешті почали займатися і державні структури.

Настав час, щоб у початкову освіту, поважаючи і не обмежуючи права жінок, залучати більше педагогів чоловічої статі. Для цього потрібно одночасно розширювати можливості з працевлаштування і самореалізації жінок у тих сферах, де вони недостатньо представлені: вища законодавча і виконавча гілки влади, правоохоронні органи, адміністрування, наукова та викладацька діяльність у вищих навчальних закладах…

Недостатнє представництво жінок у Верховній Раді, на керівних посадах в органах виконавчої влади та управління не дозволяє реалізовувати їх потреби, можливості й ресурси. Досвід країн з соціально-демократичним типом управління (Швеція, Норвегія) може враховуватися при впровадженні "позитивної дискримінації", "м'яких квот" на місцях з професійною сегрегацією.

Слід поширювати соціальну рекламу стосовно важливості вчительської професії та позитивного іміджу жінок і чоловіків – педагогів і вихователів.

Отже, враховуючи демографічні і соціальні тенденції, зокрема такі як старіння населення, збільшення попиту на професіоналів у галузях піклування і виховання, розширення участі жінок у всіх галузях професійної діяльності, необхідно стимулювати й участь чоловіків у догляді дітей, охороні дитинства, початковій освіті. Широке представництво чоловіків у цих професіях могло б сприяти збільшенню заробітної плати, що позитивно вплине на якість освіти і благополуччя суспільства.   

Література

1.     Василевська Т.Е. Маскулинність під тиском сучасних реалій// Формування ґендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 5-7 грудня  2002 р./ Упорядник А.Толсторова. – К., 2002. – 222 с.

2.     Верз Л. Ґендерна нерівність на ринку праці та у суспільстві// Ґендер і державна політика: навчальний посібник/ Упоряд. П.Ренкін; пер. з англійської. – К.: Вид-во "Основи", 2004. – 394 с.

3.     Гайденко В. Предборська І. Українські підручники початкової школи: прихований навчальний план і ґендерні стереотипи// Ґендерна педагогіка [текст] Хрестоматія: навчальний посібник/ за ред. В.Гайденко. – Суми: Університетська книга, 2006. – 313 с.

4.     Кравець В. Ґендерна педагогіка: Навчальний посібник /Кравець В. – Т.: Джура, 2003. – 416 с.

5.     Неприцький О.А.Формування ґендерного паритету та сучасна українська школа// Формування ґендерного паритету в контексті сучасних соціально-економічних перетворень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м.Київ, 5-7 грудня  2002 р./ Упорядник А.Толсторова. – К., 2002. – 222 с.

6.     Психологічна енциклопедія/ Автор-упорядник Степанов О.М. – К.: Академвидав, 2006. – 424 с.

7.     Full-time primary and secondary school teachers: by gender, 1985- 1998: Social Trends 30. Office for National Statistics[Electronic Resource]. – Mode of access : URL :http://www.statistics.gov.uk/STATBASE/xsdataset.asp?More=Y. /– Title from the screen.

8.     Household data Annual averages. 11. Employed persons by detailed occupation, sex, race, and Hispanic or Latino ethnicity[Electronic Resource]. – Mode of access : URL : http://www.bls.gov/cps/cpsaat11.pdf. /– Title from the screen.

9.     Sweden: educational policy on achieving gender balance of teachers and students//EDUCATION & COMMUNICATION -  UNECE site[Electronic Resource]. – Mode of access : URL : http://www.unece.org/stats/gender/genpols/keyinds/education/sweden.htm. /– Title from the screen.

10. World Education Report. 1998: Teachers and Teaching in a Changing World. - Paris: UNESCO Publishing, 1998. – 174 p.