Сергій Сидорів

Процес виховання у освітніх закладах є важливою передумовою розвитку особистості молодшого школяра, а далі – формування свідомості майбутнього громадянина.

За радянських часів вихованню підростаючих будівників комунізму відводилося першочергове місце. На той час сімейне виховання могло бути ідеологічно "неправильним" (багато хто з покоління батьків були у прямому чи опосередкованому конфлікті до існуючого ладу), а вуличне виховання a priori було анти-комуністичним ("купи кирпич", "любиш лєніна – люби и галстук носити" – вирази та дії, з якими автор статті неодноразово стикався на подвір'ї калуської ЗСШ №7).

Роль і вплив початкового навчання стали особливо важливими на теренах Галичини у післявоєнні і застійні роки, коли терор по відношенню до старшого покоління замінювався "ніжною" ідеологічною обробкою мізків дітей "потенційних бандерівців". "Хлопченя з розумними очима" любовно навчався у світлих, теплих початкових класах під керівництвом молодих чи літніх, у більшості представниць жіночої статі ("учительница первая моя…")

Дитина підсвідомо горнулася до теплої жіночої фігури, яка пом'якшувала драматичність переходу з кола сімейного до соціального і сприяла тому, що потенційно несправедливий суспільний устрій і нещире ідеологічне навантаження педагогічного процесу не викликали неприйняття чи спротиву молодого покоління.

 Марія Михайлівна, Галина Василівна, Фаїна Яківна, [впишіть ім'я своєї вчительки початкових класів ] були, є і будуть основними фігурами впливу 4 години на день, 5 днів на тиждень, 29 тижнів на рік на сегмент населення віком від 6 до 9 років життя. Сегмент, у якому перебував, є чи буде кожен громадянин і кожна громадянка України незалежно від національного, соціального, релігійного, майнового стану. 4 х 5 х 29 х 4 = 2320 годин діти проводять у початкових класах, деякі з них залишаються у групах продовженого дня, де фемінний вплив продовжується.

За даними статистики у системі початкової освіти України працює 98 % педагогів жіночої статі. В інших країнах майже аналогічна ситуація. За даними Відділу Освіти Великобританії та Національної Ассамблеї Уельсу "поміж 1985 і 1998 кількість кваліфікованих вчительок початкових класів у Англії та Уельсі збільшилась на 13 відсотків, з 134 тисячі до 151 тисячі, у той час кількість педагогів-чоловіків зменшилась на 21 відсоток (30 тисяч). У 1998 році жінки репрезентували 83% всіх штатних вчителів початкової школи. Для порівняння у 1985 році їх кількість становила 78 відсотків[1]". У США з 2 958 тисяч вчителів початкової і середньої школи станом на 2008 рік 81,2 % становили жінки.

Звісно, абсолютна кількісна перевага вчительок початкових класів в Україні, окрім, можливо, надуманого, але дієвого ідеологічного чинника має більш прозаїчні пояснення. Ось кілька з них:

Фінансове. Професія вчительки молодших класів відносно добре захищена історично та соціально. Діти народжуються завжди, середня освіта майже у всьому світі є обов'язковою, батьки зацікавлені у здобутті їхнім чадом щонайменше початкової освіти.

Сімейно-традиційне. Досвід та приклад матерів, членів родини, рольових моделей – вчительок початкових класів. Спадковість професійних занять.

Габітатне. Формальна нескладність роботи, можливість працювати локально, у наближених до/або комфортних умовах, короткий робочий день, довгі канікули, ранній пенсійний вік, можливість поєднувати роботу з сімейними обов'язками.

"Сродность труда". "Радость сердца". Це до Сковороди, чи Макаренка, чи кому хто миліший.

Суспільна угода. Суспільство ''домовилося'' про соціальні та ґендерні ролі його членів.

Біхевіоральне. За часів розвиненого патріархату жінка була берегинею, першою научителькою, вона залишалася з потомством удома , давала основи знань, формувала поведінку дівчаток і хлопчиків упродовж перших років життя, у той час як чоловік ганявся за мамонтами і брався за прагматичне виховання хлопців у підлітковому віці.

Відсутність конкуренції між статями. У групах людей, де присутні чоловіки, є високий рівень змагання, конкуренції, кар'єризму. Також існує традиція віддавати кращі місця домінуючим самцям. Для виживання у таких професійних групах потрібно використовувати "чоловічі" методи. Відповідно, у переважно жіночому педагогічному колективі жорстка міжґендерна конкуренція замінюється іншим, м'ягшим та звичнішим типом конкурування.

Небажання, нездатність чи невміння займатися будь-якою інтелектуальною чи організаторською діяльністю. Неамбітність. Інертність. Безініціативність. Вища чи спеціальна педагогічна освіта дає необхідну для ego особи чи батьків "корочку" чи "пластикову ксиву", позірний інтелектуальний статус, більшу впевненість у здатності самореалізації на педагогічній ниві, і це – близько місця проживання (кожне містечко має педВУЗ чи філіал) та за порівняно невеликі гроші (якщо не пощастить з державним замовленням).

На моє переконання, початкова школа як знаряддя соціалізації дітей і модель соціуму, повинна служити потребам суспільства, формуючи уявлення про нього, передаючи досвід та кодекс поведінки, впроваджуючи засади співіснування. Молодші школярі отримують значну кількість базових знань (передбачених програмою), які формують з них чуйних, чесних, толерантних, доброзичливих, активних, патріотично заанґажованих майбутніх громадян/ громадянок держави України та глобального села. Часто-густо ці знання є формальними, непов'язаними з реальністю чи конфліктуючими з нею.

Сучасне суспільство західного типу, до якого "вповзає" Україна, декларує і дотримується засад рівності: расової, етнічної, соціальної, статевої, вікової, релігійної. Відповідно, всі випадки дискримінації, включно з ґендерною, викриваються та переслідуються. В Україні поступово відбувається суспільна ґендерна лібералізація,:розмивання межі між традиційними "чоловічими" і "жіночими" професіями та ролями, збільшення кількості жінок-лідерів в управлінні середньої ланки в бізнесі та політиці, посилення фахової дискусії щодо виділення квот жінкам у вищих органах влади. Позаяк ґендерна рівність і ґендерна чуйність також мають відношення до становища і статусу чоловіків, які все ще залишаються заручниками тоталітарної системи розмежованого суспільства. У сім'ї та соціумі зміни відбуваються швидше (відпустка по догляду за дитиною все частіше використовується батьком, звичною стають схеми подружжя: чоловік на ґаздівстві і бізнес-леді, чоловік-оберег домашнього вогнища і жінка-здобувач у Іспанії, Італії, Польщі, чоловік у кухонному фартусі не тільки на 8 березня і жінка за кермом позашляховика чи у камуфляжі у пейнтболі…), у початковій школі, натомість, поки що ці зміни ігноруються.

Молодший школяр, світогляд і особистість якого якраз формуються, підсвідомо переживає конфлікт. Він бачить, що в системі початкової освіти працюють виключно жінки, він поки що не може це пояснити, але його свідомість і поведінка фіксують і реагують на цей дисбаланс. Відсутність у системі початкової освіти чоловіків-вчителів та подальша її фемінізація може викликати у різних дітей наступні проблеми:

- здебільшого однобічне, незбалансоване засвоєння навчального матеріалу (відсутність чоловічого підходу);

- переважно однобічне формування особистості школяра (відсутність рольової моделі чоловіка-вчителя);

-  неадекватна емоційна прив'язаність до жінки і відчуження щодо чоловіка;

- як зворотня реакція, – ворожість до жінки і надмірна довіра до чоловіка;

- відчуття безкарності та вседозволеності;

- дискримінування жінок (можлива поява хибного уявлення, що жінка не здатна виконувати роботу, яку роблять чоловіки у "нормальному житті", то ж їй залишається йти працювати в початкову школу);

- дискримінація вчительської професії (поява хибної думки стосовно того, що чоловіки не працюють вчителями, бо цураються цієї професії, значить вона непрестижна).

Суспільство багато втрачає від такої сегрегації освіти. Брак чоловіків на рівні початкової школи означає брак чоловічих рольових моделей для дітей. Це посилює стереотип, що тільки жінки можуть бути відповідальними за піклування і навчання дітей у ранньому віці.

Існує також цікаве спостереження щодо оплати праці педагогів. У доповіді ЮНЕСКО 1998 року аргументується, "що вчительська зарплата була б вищою, якби вчителювання було б чоловічою професією"[2].

За Л. Пуховською, до малодосліджених психолого-педагогічних аспектів даної проблеми, які варто досліджувати, належать такі: "фемінізація вчительського корпусу та засвоєння школярами жіночої моделі поведінки й соціального контролю як домінуючої; вплив фемінізації педагогічного процесу, статево-рольові особливості формування психологічного клімату в педагогічних колективах, специфіка конфліктів, що вникають унаслідок фемінізації системи освіти".[3]

У країнах Заходу освітяни намагаються знайти шляхи до вирішення проблеми. У Великобританії діє стратегія найму вчителів під гаслом "хороших вчителів не забувають", у яку закладено намагання зробити систему освіти відповідною суспільству, залучаючи більше представників етнічних меншин, чоловіків та людей з особливими потребами.

У Швеції освітня політика передбачає досягнення ґендерного балансу на всіх рівнях системи освіти. Існують кілька програм, які спрямовані на підвищення статусу професії аби привернути більше чоловіків у освіту. Одна з таких програм передбачає: а) збільшення кількості чоловіків у школах і дошкільних закладах для того, щоб діти мали можливість зустрічати рольові моделі (жінок і чоловіків) у повсякденному житті; б) збільшення кількості чоловіків у педагогічних закладах усіх рівнів; в) введення "м'якої квоти" для чоловіків.

На Україні назрів час для розгляду проблеми майже суцільної відсутності чоловіків-вчителів початкових класів. Соціум повинен базуватися на гармонійних, паритетних стосунках усіх його членів, школа – один із перших його зразків у житті дитини. Професія вчителя чи вчительки початкових класів надзвичайно відповідальна, важка, почесна, корисна, шляхетна і важлива. Вона (і школярі) заслуговують на спільну працю найкращих фахівців з плекання людських душ – як жінок так і чоловіків.

[1]Full-time primary and secondary school teachers: by gender, 1985- 1998: Social Trends 30. Office for National Statistics.  http://www.dfes.gov.uk/statistics

[2]EDUCATION & COMMUNICATION - Occupational segregation in education http://www.unece.org/programs/programs.htm

[3]Л. Пуховська.  Професія вчителя у світовому освітньому просторі: статистичні характеристики. За матеріалами: Освіта.uahttp://osvita.ua/school/manage/973