В пориві адміністративного реформування втрачені важливі галузі управління. Перш за все сім’я, діти, права жінок. Те, що адмінреформа в країні давно назріла відомо всім. Але те, як її зробили – в ніч з 9 на 10 грудня – викликає порівняння із традиційними заколотами, які робляться під нічною ковдрою.

В цьому контексті вже з’явилося і ще буде багато публікацій, бо питань указ Президента викликає чимало.

І це тільки початок. Бо зміни у Києві тягнуть за собою зміни усієї вертикалі влади. Владі не звикати до цього. Вона пристосовується легко.

Але хочу звернути увагу на ті сфери управління, які мало хто вважає серйозними і потрібними в державі, не дивлячись на їх важливість.

Реформатори, до речі, їх також "в упор" не бачать, не залишивши ані рядка в славнозвісному указі.

Мова йде про політику сімейну, політику у сфері захисту прав дітей, гендерну політику. Не буду писати про їх важливість. Бо за ними стоїть і подолання насильства в сім’ї, і допомога соціальним сиротам, і соціальна робота з сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах. Хто не розуміє, читайте закони національні, документи міжнародні, договори європейські.

Та й згадаймо, що Президент ще у квітні пообіцяв Раді Європи підняти ці питання на новий високий рівень. Вже тоді висота підйому викликала сумнів. Потім матеріалізувалася в ідеях підйому пенсійного віку для жінок. Ну а потім - в тотальному руйнуванні інститутів, відповідальних за цю політику.

І головне – їх функції (якщо почитати указ) ніякому органу центральної виконавчої влади ніяким чином не передані. Ці функції виконувало Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. Його і ліквідували. В частині сім’ї. Молодь і спорт при цьому не забувши. Бо там – гроші. Тож і не про них мова.

Відразу скажу, що не є захисником жодного з міністерств або чиновників, яких скоротили уночі.

Але захищаю ті функції та завдання, які мають виконуватися державою. Захист прав дітей. Протидія торгівлі людьми. Попередження насильства в сім’ї. Захист від дискримінації.

Наведу лише один приклад.

В останні місяці багато говорилось про необхідність і важливість протидії насильству в сім’ї. Кількість зареєстрованих міліцією правопорушень вже сягає ста тисяч. Судове покарання правопорушників неефективне. Система надання допомоги потерпілим поки відсутня.

В 2010 році розпочалося впровадження корекційних програм по роботі з кривдниками. Бо мало покарати насильника. Він після цього повертається в родину. І коло насильства продовжується знов і знов. Так ось ця робота тільки розпочалася. Ні про які успіхи в цій сфері рапортувати не можна. Робота складна, нема досвіду. Нема фахівців. Недостатньо самих програм. Відсутнє фінансування. На ентузіазмі працівників відбувається робота. Розпочався процес підготовки спеціалістів.

І на цьому важливому етапі формування діяльності відповідальна за це структура ліквідовується. Та ще й із запланованим скороченням.

Хто ж буде працювати? І хто буде відповідати? Ну і хто дасть відповіді на ці питання?