Головна » 2009 » Листопад » 18 » Як трудова міграція змінює Україну
Як трудова міграція змінює Україну
16:50
Традиціоналісти побоюються, що міграція робітників підриває українське суспільство, ліберали підкреслюють її переваги, але бракує серйозних дебатів про цю проблему.

Кілька років тому тодішній президент України Леонід Кучма згадав про українських жінок, які працювали в Італії, як про „повій”. З тих пір суспільна дискусія щодо ролі трудових мігрантів стала інтенсивнішою і запеклішою.

В останні роки Україна стала одним з головних країн-експортерів робочої сили в Європі. Це залишило свій відбиток на українському суспільстві і змінило сприйняття трудових мігрантів, так званих „заробітчан”.

Як Росія, так і сусіди України з Європейського Союзу розвивали свою власну політику стосовно тимчасової еміграції та імміграції, а тим часом Україна залишалася пійманою в пастку „зони невизначеності”. Два її найбільших сусіди, Польща та Росія, вбачають потребу залучення робітників з України та з інших місць для пом`якшення проблеми старіння населення і скорочення кількості працездатних, але Україна здається не готовою протистояти своїй власній демографічній кризі. Дебати щодо міграції у ЗМІ і державна політика є фрагментарними та тенденційними, оскільки прихильники різних поглядів воліють виголошувати монологи з даної теми, а не брати участь у реальному діалозі.

Коли про це справді говорять, то українські експерти й політичні діячі часто зосереджуються на кількості мігрантів, які нині працюють за кордоном – діапазон оцінок від 2 млн. до приблизно 7 млн. У той час як більшість учених висуває досить консервативні оцінки, політичні діячі, здається, перебільшують кількість трудових мігрантів. Суперечка щодо „реального” числа заробітчан розвивається у політичну боротьбу, у якій заробітчани стають складовою ігор, в які грають конкуруючі сили. Політична опозиція використовує великі цифри як молоток, щоб бити по соціальній та трудовій політиці уряду, яка не в змозі запобігти (тимчасовому) виїзду українців, і представляє себе захисником „нормальних”" українців.

Сучасний спосіб міграції

Під цією поверхнею публічні дискусії щодо трудових мігрантів виявляють розбіжні орієнтації та перспективні плани, які політичні діячі та групи підготували для України. У той час як польська політична й інтелектуальна еліта бере участь у досить „сучасних” дискусіях стосовно поточної демографічної кризи і зростаючої кризи трудового ринку, а Росія коливається між сучасними й традиційними ідеями та політикою, домінуючий український дискурс характеризується традиційними та „антисучасними” елементами.

Про трудову міграцію говорять і думають загалом у термінах людей, які подорожують по Заходу, щоб працювати, тоді як головний реципієнт такої міграції, Росія, майже не фігурує у публічному обговоренні. Постійна офіційна міграція з України до Росії зменшилася після піку в 1990-х, але триває велика недокументована міграція. Ці мігранти можуть легко і законнно виїхати до Росії завдяки безвізовій політиці, але більшість незаконно працює без дозволу. Робітники цієї групи, яку оцінюють приблизно в 1 мільйон, приїжджають з всіх регіонів України. Найбільше - чоловіки, які працюють переважно в будівництві, особливо у і навколо Москви та інших індустріальних центрів.

Однією з причин відсутності занепокоєння з приводу міграції до Росії може бути її очевидна і безперечна "нормальність", оскільки заробітчани не роблять нічого нового для себе. Українці довго працювали в Росії на тимчасовій підставі, головним чином у формі цілих бригад, і існують відомі мережі, які полегшують цей процес. Деякі з цих мереж мають бізнесовий характер, а деякі переплетені з організованою злочинністю. Те, що залишилось в значній мірі непоміченим у ЗМІ, - що більшість українців у Росії працює в тіньовій економіці і що існуюча міграція часто відбувається у набагато гірших умовах, ніж за радянських часів.

Навпаки, трудова міграція до країн Європейського Союзу привертає набагато більше уваги завдяки не тільки її значним розмірам, але також і її відмінним особливостям і відносній новизні. За оцінками українського МЗС кількарічної давнини, приблизно 300 000 Українців працювали в Польщі, 200 000 в Італії, до 200 000 у Чеській республіці, 200 000 в Іспанії, і 150 000 у Португалії. В усіх цих країнах вони мають лише обмежені можливості працювати законно, незважаючи на деякі недавні зміни законодавства, кампанії з легалізації та міжурядові угоди.
Західна трудова міграція рівномірніше збалансована між жінками й чоловіками - у деяких регіонах жінки навіть представлені більше - і залучає непропорційно більше людей із Центральної та Західної України.

Ці факти впливають на тон обговорення західного напрямку міграції у спосіб, що відбиває погляд українців на їхні відносини із Заходом, особливо з ЄС.

Спочатку – жінки й діти

Україна стоїть перед серйозною демографічною кризою, оскільки її населення швидко зменшується і старішає. Відповідно до останнього радянського перепису 1989 року, Україна мала приблизно 52 мільйони жителів. До 2002 населення впало до 48 мільйонів, і, згідно з деякими прогнозами, воно зменшиться до приблизно 38 мільйонів в 2050. Постійна еміграція після розпаду Радянського Союзу зробила свій внесок у це падіння, але помірний, і була частково відшкодована після того, як етнічні українці, кримські татари та представники інших „традиційних” націй повернулися в Україну з інших частин фрагментованого СРСР. Висока смертність і низькі коефіцієнти народжуваності - головні рушії кризи. Крім того, ВІЧ/СНІД є цокаючою бомбою вповільненої дії.

Занепокоєння демографічними і соціальними змінами підсилює заяви тих, хто стверджує, що міграція допомагає підривати українське традиційне життя. До цього додаються такі факти як висока частка жінок-мігрантів на Заході (у західних областях України від 60% до 70% трудових емігрантів - жінки), а також сільське або провінційне походження багатьох емігрантів.

Відсутність дуже багатьох жінок - матерів і майбутніх матерів - в Україні часто змальовується традиціоналістами як головна причина зменшення коефіцієнту народжуваності і як причина розпаду традиційної української родини. На їхній погляд, матері залишають своїх дітей, а дружини – чоловіків. Крім того, плачуть над тим, що українські жінки за кордоном силуються до проституції, у такий спосіб втрачаючи моральне право або навіть фізичну здатність народити дітей.

Традиціоналісти часто звинувачують у безвідповідальності та егоїзмі жінок, які залишають удома своїх чоловіків і дітей в пошуках нового життя.

Вони також обвинувачують новітню трудову міграцію у соціальному розпаді, який спостерігається в Україні. Багато соціальних критиків-традиціоналістів протиставляють Україну, представлену позбавленими громадянських прав але пристойними трудовими мігрантами, м’яко кажучи, морально підозрілим суспільствам Європейського Союзу. За цими аргументами лежить віра у пагубний вплив Заходу, яка живиться як лівацьким так і правоорієнтованим способом мислення.

Лідер Комуністичної партії Петро Симоненко, наприклад, нещодавно атакував „помаранчевий табір”, що прийшов до влади із Президентом Віктором Ющенком, за зображення трудових мігрантів як активних людей та інвесторів. Такі люди шкодять українському суспільство, заявляв він, обвинувачуючи їх у поширенні алкоголізму, зловживання наркотиками і СНІДу. Зокрема, заохочуючи жінок до міграції, уряд підриває їхню справжню роль - народити і виховати здорових дітей.
 
Однобічні дискусії

Оглядове дослідження в Україні показує, що самі мігранти мають досить різні погляди і існує широкий розрив між тим, що інші говорять про мігрантів і як мігранти бачать себе. Хоча багато хто мав негативний досвід за кордоном, трудові мігранти почувають себе активніше залученими у формування своїх власних життів, ніж не-мігранти.

Які політичні рекомендації і вимоги виводять традиціоналісти із цих аргументів? У той час як у Західній Європі, дедалі більше у Польщі й навіть у Росії регульована імміграція розглядається як засіб протистояння демографічній кризі й „омолодження” робочої сили та населення в цілому, такі думки є винятками в Україні. Замість цього багато ідей носиться у повітрі. Дехто стверджує, що держава повинна заохотити трудових мігрантів повертатися до України, створюючи нові робочі місця, якщо необхідно – за рахунок державного бюджету. Стурбовані розпадом родин закликають, щоб всі речі, шкідливі для процвітання традиційної української родини, були поборені: розлучення, порнографія, проституція, обмеження народжуваності і аборти. У той же час, сільська місцевість - звідки походить найбільша частка трудових мігрантів - має зазнати підйому, знову-таки за рахунок бюджетних коштів. У той час як ці ідеї засновані на традиційних поглядах, запропоновані засоби є досить технократичними і нагадують про радянську політику.

Традиціоналісти не мають монополії на суспільні дискусії щодо міграції і всіх соціальних процесів, пов`язаних з нею. Інші політичні діячі й коментатори бачать тенденції і протиріччя, підкреслені явищем трудової міграції, як неминучу складову модернізації та глобалізації. Робота за кордоном може принести багато матеріальних переваг для людей і для широкого українського суспільства, кажуть вони. Одна з цих переваг – вкрай необхідна готівка: за грубими оцінками, мігранти переводять кілька мільярдів доларів щорічно своїм родинам в Україні. Навіть при тому, що це не заперечує соціальні проблеми, викликані трудовою міграцією, це підкреслює, що трудова міграція - індивідуальна відповідь на економічні та соціальні утруднення. Деякі ліберальні експерти і політичні діячі схвалюють програму підвищення імміграції. Але ці слабко розвинені дискусії ще не привели до створення політичних програм, не кажучи про загальну політику.

У суспільному обговоренні трудової міграції бракує серйозних дебатів між традиціоналістами та лібералами. Заробітчани стали деіндивідуалізованими цифрами у пропозиціях окремих фракцій або загальнонаціональних планах розвитку. Цікаво, що погляди та досвід самих трудових мігрантів залишаються значною мірою непочутими.

Керстін Циммер - дослідниця Інституту Соціології університету м. Марбург, Німеччина, Бізнесвік (США)
Переклав Микола Писарчук
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-181289.html

Переглядів: 1949 | Додав: Flv | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Субота, 03.12.2016, 19:41
Вітаю Вас Гость

Категорії

Новини музею [60]
Акції та звернення [50]
16 днів проти насильства [16]
Всесвітня кампанія
100-річчя 8 березня [7]
Жіночі сторінки історії [10]
календар знаменних та пам’ятних дат
Новини Всеукраїнської мережі Центрів гендерної освіти ВНЗ [46]

Вхід

Календар новин

«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Пошук

Партнери


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0