На підході до Оперного театру побачили дуже довгу чергу. Чесно кажучи, такої не бачили ніколи. Люди стояли з надією попасти на презентацію нової книги Ліни Костенко «Записки українського самашедшего». Натовп біля головного входу, натовп біля службового.

 

Як ми попали? Диво…Так склалось…

 

 

Наша сучасниця, Громадянка, яка увійшла в історію країни, поетка, яка стала класиком української літератури ще за життя.

 

Театр заповнений так, що яблуку ніде впасти. Люди різного віку слухали, писали записки, передавали квіти, кричали «Браво!»…«Ми любимо Вас, пані Ліно!».

 

Цікаво було почути «Я – не феміністка» від жінки, яка зробила себе сама, яка все своє життя побудувала так, як сама вирішила, як хотіла. Яка ніколи, ні при якій владі не боялась говорити і писати про те, що думала і відчувала…

 

 

 

На жаль, нам не пощастило купити книжку, яку, до речі, найближчим часом мають друкувати у Харкові. Тому автограф попросили залишити на примірнику каталогу Музею. Підписуючи, пані Ліна майже зі страхом запитала: «Ви не феміністка?»…