21:35 Відкритий лист громадськості до очільників Української Греко-Католицької Церкви в Україні | |
Шановний Предстоятеле Української Греко-Католицької Церкви о. Святославе Шевчук,
Шановний Очільнику Римо-католицької Церкви в Україні, Архієпископе-Митрополите Львівський о. Мечиславе Мокшицький! Ми, представниці жіночих громадських організацій України, які давно та плідно працюють у різних сферах суспільства задля вирішення багатьох складних та болючих питань, з якими стикається жіноцтво України, висловлюємо своє негативне ставлення та категоричну незгоду із Вашим закликом до Верховної Ради України щодо законодавчої заборони абортів в Україні. Жодна з нас, жінок, не схвалює штучне переривання вже зародженого життя – це справді болісна, травматична і ризикована медична операція, шкідлива для жіночого організму та психіки. Але це не означає, що жінок має бути позбавлено права вибору і можливості самій приймати рішення щодо свого тіла і своєї долі. Вагітність та народження дитини в першу чергу заторкують інтереси жінки, позначаються насамперед на її житті – тому ніхто, окрім неї, не повинен вирішувати, як жінка має вчинити у цій ситуації. Заборона не змусить жінок народжувати небажаних дітей – вона лише стрімко збільшить кількість нелегальних абортів, наражаючи на щораз більші ризики життя та здоров’я самих жінок. Як може церква обстоювати права зародка коштом прав та здоров’я жінок, багато з яких є вірними тієї ж Церкви? Тому, будучи противницями штучного переривання вагітності, ми водночас категорично виступаємо проти його заборони, адже переконані: заборона абортів стане не меншим, а навіть більшим злом, ніж сам аборт. Примус жінок до народжування небажаних дітей не покращить ані демографічну ситуацію (про що свідчить досвід тієї ж Польщі), ані моральний дух суспільства, де злидні та відчай штовхатимуть батьків до більшого насильства над власними (небажаними) дітьми, збільшать випадки батьківського недбальства та відмов від немовлят. Як відомо, згідно чинного законодавства, церква в Україні є відділеною від держави. Питання віри, релігійного та конфесійного вибору є приватною справою громадян (ст. 35 Основного Закону). Ми усвідомлюємо важливу роль Церкви як суспільного інституту та визнаємо її право брати участь у обговоренні суспільно значущих проблем, проте спроби Церкви диктувати державну політику є неприпустимі. Називаючи практику переривання вагітності «геноцидом», Ви тим самим покладаєте відповідальність за якесь ледве чи не цілеспрямоване, зумисне винищення українців на отих жінок, які з розпачу та безвиході (а не задля розваги чи знічев’я) вдаються до аборту як до крайнього способу. При цьому Ви забуваєте, що не жінки привели країну до такого стану, який можна назвати демографічною кризою. Втрата населення відбувається за рахунок високої смертності і масової еміграції громадян і громадянок України. Маніпулювання суспільною думкою починається вже тоді, коли зародок називають «ненародженою дитиною» – залишається тільки назвати його громадянином та надати виборчі права. Звичайно, домогтися заборони – це найлегший шлях: умити руки, зняти з себе відповідальність, переклавши її на плечі інших, в даному випадку, – жінок. Така практика Церковній історії добре відома. Чомусь очільники Церков вважають, що досягненням заборони їхня місія вичерпається, вони забезпечать державі приріст населення, а собі – пастви. А заразом вирішать і проблему суспільної моралі. Наскільки далекі такі уявлення від реальності, свідчать слова о. Святослава Шевчука: «За 20 років незалежної України ми свідомо і добровільно вбили 40 мільйонів дітей. Тобто за цей час перестала існувати така нація, як українці – 40 мільйонів. На тлі цієї цифри ті діти, які народилися за 20 років, – це вцілілі, це ті, яких випадково минула вбивча рука батьків». Озвучуючи свої цілком незаконні вимоги та заклики, глава УГКЦ також дезінформує громадян України, оперуючи неперевіреними і на порядок завищеними даними щодо кількості перерваних вагітностей. Офіційна статистика засвідчує стрімке – у 6-7 разів – скорочення числа абортів в Україні від початку 1990-х років до рівня близько 200 тис. на рік. Вдаючись до маніпуляцій з цифрами, релігійні лідери прагнуть посіяти демографічну паніку, але чи додає такий спосіб діяти морального авторитету самій Церкві? Зі слів Владики можна також зрозуміти, що народження бажаних дітей в Україні відсутнє як явище, що усі батьки підсвідомо прагнуть смерті своїх дітей. На якій підставі духовний провідник дозволяє собі робити подібні звинувачення на адресу усіх громадян, серед яких – вірні його ж Церкви? Не кажучи вже про те, що наведені ним статистичні дані про масштаби абортів ні на чому не засновані та є суто популістськими. Що може запропонувати Церква жінці, яку силує до материнства всупереч її волі та обставин, які її, жінку, штовхають на цей крок? Чи готова Церква взяти на себе відповідальність за усіх отих примусово народжених немовлят, їх догляд, виховання, освіту, за їхнє майбутнє – за усі ці наслідки «примусу до материнства»? Адже кількість «врятованих від аборту», але небажаних та покинутих дітей, неминуче зросте у сотні разів! Рятуючи життя зародка, що готова зробити Церква для гідного життя цієї людини? Чому, обстоюючи права зародка, Церква дозволяє собі ігнорувати права Жінки? У Церков є власні ефективні важелі впливу на погляди та поведінку своїх вірян, про які вона чомусь нерідко забуває, намагаючись вирішити питання політичним шляхом, напряму втручаючись в державну політику з подібними вимогами до Верховної Ради України! І як допомагаєте Ви своїми пропозиціями Голові Верховної Ради України п. Литвину, який нещодавно заявив про «нижчість» жінок з «природної та християнської» точок зору! Враховуючи ще й те, що Церква відмовляє своїм вірним у можливості користування засобами контрацепції, очевидною є установка Церкви на перетворення жінки на «машину» для народження дітей – громадян для держави, але передовсім – пастви для церкви. Жінкам, які в сучасній Україні успішно поєднують професійну, громадську та ін. види діяльності з материнством, нав’язуються «освячені церквою» патріархальні стереотипи примусового материнства, тобто неперервної репродуктивної функції як «основної» для жінки. Ані Церква, ані держава не мають жодного права зазіхати на суверенні права жінки щодо власного тіла. Жінка – повноцінна людська істота і рівноправна вільна громадянка, то на яких підставах певні суспільні групи дозволяють собі накидати їй додаткові суспільні обов'язки та приймати за неї доленосні рішення? Такі спроби історії також відомі, й усі вони не приносили суспільству нічого доброго та рано чи пізно терпіли крах. Фундаменталізм (цього разу – релігійний) не має шансів в Україні. Дозвольте нагадати Вам, шановні панотці, про те, що недавня історія України у складі СРСР має переконливий досвід негативних результатів такої практики. У 1936 р. в СРСР було заборонено аборти. Таким чином влада примусово намагалася насадити пуританську радянську мораль, зміцнити сім’ю та збільшити приріст населення. За складних соціальних та матеріальних умов, у яких знаходилася переважна більшість населення країни, це лише викликало лавиноподібне збільшення кількості «підпільних абортів» з усіма їх негативними наслідками для здоров’я та життя жіноцтва: збільшення смертей від абортів до 70% на поч. 1950-х рр. та зростання кількості дітовбивств. Результатом стала вимушена відмова уряду від цієї практики та легалізація абортів у 1955 р. Легко уявити, які наслідки матиме подібна практика в сучасній Україні, де більшість населення живе за межею бідності, медичні послуги недоступні і неякісні, а алкоголізм, наркоманія та проституція набули характеру епідемій. Аборт – серйозна суспільна проблема, корені якої глибоко вплетені у соціальні умови життя. Тому вирішити проблему абортів шляхом заборони неможливо. Насильницький метод, яким є заборона аборту, неминуче призведе до ще гірших форм суспільного насильства. Тому вимога заборони абортів не лише недалекоглядна, вона безвідповідальна і навіть злочинна. Українська Асоціація Дослідників Жіночої Історії, Оксана Кісь, президентка; Інформаційно-консультативний жіночий центр, Олена Суслова, голова правління;
Всеукраїнська громадська організація «Центр – Розвиток демократії», Елла Ламах, голова; Музей історії жіноцтва, історії жіночого та ґендерного руху, Тетяна Ісаєва, директорка
ВГО «Жіночий консорціум України» Марія Алексеєнко, голова;
Гендерна Експертна Платформа ГІАЦ «КРОНА», Людмила Гуслякова, голова;
Сумська обласна молодіжна громадська організація «Гендерна агенція консультацій та інформації», Леся Кирій, голова;
Львівська МГО «Науково-дослідний Центр «Жінка і суспільство», Оксана Кісь, голова ВГО; «ВЖЄО «Проект Кешер», Олена Кальницька, президентка організації; ГО ІПЦ «ВІСЬ», м. Вінниця, Світлана Дубина, голова;
Центр підтримки громадських ініціатив «Чайка», м. Рівне, Лариса Гунько, голова;
ГО «Гендерна рада», м. Хмельницький, Тетяна Баєва, голова;
Громадська організація «За рівні права», м. Скадовськ, Катерина Стеценко, голова;
Громадська жіноча організація «Надія», Тетяна Андросенко, голова;
Лариса Магдюк, незалежний експерт з питань ґендерної рівності;
Марія Дмитрієва, феміністка, перекладачка, м. Київ;
Ольга Карасьова, психологиня, тренерка з гендерної політики;
Оксана Ярош, ВОГО "Гендерний центр", директорка;
Юлія Лашина, к.т.н., старший викладач НТУУ "КПІ";
Катерина Левченко, Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна";
Людмила Костенко, Черкаський жіночий центр;
Євгенія Луценко, к.і.н., Центр соціальних і гендерних досліджень "Нове життя", директорка;
Віктор Гарбар;
Ольга Полянська, феміністка, студентка, м. Харків;
Ольга Дунебабіна "Ла Страда -Україна";
Ольга Жукова, голова МО "Нова генерація", м. Херсон;
Наталія Чермошенцева, членкиня правління МО "Нова генерація", м. Херсон;
Юлія Каздобіна;
Ірина Грабовська;
Наталія Горук, к.п.н., ЛНУ ім. І. Франка;
Мiра Царганд, феміністка, громадянка України;
Олена Петренко, аспірантка Рурського університету, Бохум;
Зола Кондур, МБО Ромский женский фонд "Чирикли"; Тетяна Голованова;
Овчиннікова Олена, голова організації "Нова хвиля для кращого майбутнього";
Элима Михайлова;
Марта Кебало, антрополог, Ню Йорк;
Тамара Марценюк соціологиня, викладачка НаУКМ;
Надія Парфан, Феміністична Офензива;
Валентина Хархун;
Оксана Шевель, викладачка Університету Тафтс, США;
Лариса Юда, голова Чернігівської міської громадської організації "Центр гендерних ініціатив";
Тетяна Бурейчак, Львівський національний університет ім. І. Франка, соціологіня;
Лариса Колос, МГО "Школа Рівних Можливостей" Валерій Марданенко; Ірина Конченкова, Київська Школа Рівних Можливостей;
Таісія Герасимова; Андрій Черноусов, Харківський інститут соціальних досліджень;
Наталія Козлова, президент НУО "Прогресивні жінки";
Наталія Кравченко, НМЦ "Інтелект"; Ольга Козлова, м. Київ, соціолог;
Віра Троян, м. Київ; Олена Харгелія; Володимир Задирака, журналіст;
Юстина Кравчук, студентка, НаУКМА;
Марія Антонова, гостинично-ресторанний бізнес;
Олена Тихомирова, викладач, доцент Київського національного лінгвістичного університету; Ольга Папаш;
Тетяна Талько, доцент ДНУ;
Катерина Кобченко, історик, Київ;
Марта Чумало, Західноукраїнський центр "Жіночі перспективи", Львів;
Анастасія Мостова, психолог, Київ;
Наталія Монахова, викладачка, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова;
Олег Шведов;
Леся Пагуліч, Феміністична Офензива;
Олександра Бузіна, системний адміністратор; Український жіночий фонд; Галина Майструк, Благодійний фонд "Здоров'я жінки та планування сім'ї";
Наталя Беліцер, доктор біологічних наук, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Київ; Олександра Турута, коректор газет; Валентина Стахневич, педагог, Київ; Марія Тетерюк Марія, аспірантка, НаУКМА;
Олеся Камишникова, аспірантка;
Олег Супруненко, журналіст, автор блога, присвяченого демографічній політиці в Україні ;
Анна Прейс; Олена Баннікова, "Ла Страда - Україна" ;
Валентина Максимлюк - Тернопільське обласне відділення ВБО "Всеукраїнська мережа ЛЖВ"; Світлана Воронюк;
Валентина Шевчук, Закарпатська обласна жіноча громадська організація "Центр практичної психології";
Запорізький обласний благодійний фонд "Гендер Зед";
Мирослава Кругляк, кандидат філософських наук;
Батман Белла, " Проект Кешер", м .Донецьк;
Аліна Верховська Регіональний представник ВЖЄГО "Проект КЕШЕР";
Олена Микитась, Херсонський обласний центр "Успішна жінка";
Валерій Архіпов, Луганськ; Кристина Твердоступ, доцент кафедри психології. АР Крим, Симферопіль;
Галина Мєдвєдєва, регіональний представник Проекту Кешер в Україні;
Володимир Батчаєв, Черкаський осередок Асоціації УМДПЛ
Галина Майструк, врач-гінеколог;
Ярослава Стріха;
Вадим Пивоваров, Асоціація УМДПЛ;
Тетяна Журавель, Всеукраїнський громадський центр "Волонтер" ;
Альона Сидоренко, психолог, Київ;
Юлія Григорян;
Світлана Губіна, м. Харків;
Марина Новикова, Кримська секція АУМДПЛ; Дмитро Жуков, м.Херсон;
Валентина Атанасова, м. Миколаїв;
Мінкова Аліна; Макарова Ольга; Олександра Дворецька, Кримський правозахисний центр "Дія"; Марія Козиренко, художниця, письменниця; антинаркотичний лектор ГО "Фонд рятування дітей та підлітків України від наркотиків", м. Харків; Катерина Міхаліцина;
Анна Шаригіна; Марина Вороніна, канд. истор. наук, доцент ХНПУ імені Г.С.Сковороди, членкеня УАДЖІ; Галина Ярманова, Представництво фонду ім. Г. Бьолля в Україні;
Ольга Кулик, м. Київ;
Олена Ходак; Данило Євтухов; Людмила Дух;
Зорян Кісь;
Аліна Ярославська;
Маріана Рубчак (США);
Інга Дуднік, ГО "Територія успіху ";
Олександр Степаненко, "Гельсінська ініціатива-ХХІ";
Галина Бахматова Херсонська обласна організація Комітету виборців україни;
Людмила Клочко, ХПГ;
Анна Ленчовська, Конгрес національних громад України;
Марія Чорна; Михалко Наталія, історик медицини, біоетик;
| |
|
| |
| Всього коментарів: 154 | 1 2 3 ... 14 15 » |
|
| |
| 1-10 11-20 21-30 ... 131-140 141-149 | |
0
Неділя, 22.12.2024, 18:16
Вітаю Вас Гость
Вітаю Вас Гость
Категорії розділу | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
|
Пошук |
|---|
Вхід на сайт |
|---|
Календар |
|---|
Статистика |
|---|
Онлайн всього: 7 Гостей: 7 Користувачів: 0 |
Copyright MyCorp © 2024 | Хостинг від uCoz
