Каталог статей

Головна » Статті » Аналітика

Остання доповідна

Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи

http://khpg.org.index.php?id=1273443721
Правоохоронні органи

 

10.05.10 | Катерина Левченко, заступник керівника Апарату Міністра, радник Міністра | www.umdpl.info

Минуло майже півтора місяця із дня прийняття рішення щодо ліквідації Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ. За цей час минуло багато подій. Були виступи «за» та «проти». Були надії на зміну рішення та розчарування. Були звернення громадських організацій, заяви, виступи на радіо та по телебаченню, прес-конференції і навіть рекомендація Президента України міністру не знищувати Управління. З іншого боку, були й радісні статті з приводу ліквідації Управління. І кипи бруду на адресу помічників міністра з прав людини. Були зустрічі з послами та представниками міжнародних організацій. Було й призначення міністром внутрішніх справ голови громадської ради (незрозуміло якої) і заяви про створення громадських рад на рівні обласних та районних управлінь.

            Перелік можна продовжувати. Слів було багато. Але читаючи їх, приходить розуміння того, що за ними маскуються істинні процеси, що цими словами перекручується багато фактів, даються оцінки, далекі від реальності. А ще стало зрозумілим, що ти, хто пишуть про Управління взагалі то про нього мало що знають.

            Основна ж проблема, що про нього мало що знає сучасне керівництво Міністерства, яке відкинуло відразу за чиєюсь порадую саму ідею існування цього Управління. Така ситуація дозволяє тиражувати міфи та відкриту брехню. Дозволяє попирати честь та гідність людей, які працювали в Управлінні. Дозволяє біле називати чорним  і навпаки.

            Оскільки я безпосередньо брала участь в формуванні стратегії діяльності цього управління, його створенні, його роботі, вважаю, що керівництво МВС України має знати «історію» з перших рук, а не з переказів недобросовісних радників. Цей текст не є обілюванням Управління, це спроба розповісти про всю систему моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС. Я не можу сказати, що воно досягло верху ефективності в своїй діяльності. Історія саме про те, що передувало Управлінню, як воно задумувалося і створювалося, як працювало, що змогло зробити і чого ні. Історія про історію: громадські ради із забезпечення прав людини, мобільні групи, громадські слухання. Історія про людей, які допомагали Управлінню в роботі. А точніше – працювали разом з ним.           

Тож почнемо з  2004 року.

            Крок 1. Поява в Міністерстві внутрішніх справ України дивної посади «Радника Міністра з  прав людини та гендерних питань». 2004 рік.

            Восени 2004 року на фоні передвиборчих перегонів фактично непоміченим фактом стало введення до штату МВС посади Радника Міністра внутрішніх справ з прав людини та гендерних питань. Передумовою стало проведення в 2003 році спільної колегії МВС та Уповноваженого Верховної Ради України  з прав людини, під час якої розглядалися питання брутальних порушень прав людини в діяльності міліції. Серед низки рекомендацій була й рекомендація про введення посади Радника.

            Функціональні обов’язки радника готувалися спільно з керівником Апарату Міністра Володимиром Івановичем Шаповалом та відобразили наше бачення того, чим і як має займатися радник, які матиме повноваження. Крім того були прописані й вимоги до цієї посади.

Серед основних прав та обов’язків радника: аналіз стану діяльності органів внутрішніх справ стосовно дотримання вимог законодавства в галузі прав людини та гендерних питань; координація взаємодії МВС з міжнародними організаціями (ООН, Рада Європи, Європейська Комісія, Міжнародна організація праці, ОБСЄ, Міжнародна організація з міграції та ін.), проведення консультацій з їх експертами, представництвами та підрозділами, які відповідають за реалізацію міжнародних норм дотримання прав людини та утвердження гендерної рівності; проведення консультацій з представниками громадських організацій, у  тому числі правозахисних та жіночих, залучення їх до спільних заходів; інформування керівництва Міністерства щодо рекомендацій наукових досліджень, національних та міжнародних науково-практичних  конференцій з прав людини, гендерної рівності; підтримка постійних контактів з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, профільними комітетами Верховної Ради України, Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді, іншими органами державної виконавчої влади в межах зазначеної компетенції; здійснення моніторингу стану дотримання прав людини та впровадження гендерних питань у діяльність  МВС України; сприяння розробленню та впровадженню програм з прав людини та гендерної рівності в навчальних закладах МВС України (www.umdpl.info) .

Навіть в той момент нам було зрозуміло, що введення цієї посади має привнести щось нове в діяльність міліції. Що робота має вестися системно, і не полягати лише в реагуванні на скарги та звернення громадян.

При цьому до особи Радника висувалися досить серйозні кваліфікаційні вимоги, дотримання яких мало сприяти ефективному виконанню покладених на нього обов’язків. Серед них – наявність вищої юридичної освіти, вільне володіння однією з іноземних мов, визнаних у міжнародних організаціях, практичний досвід роботи із захисту прав людини не менше п’яти років, досвід науково-дослідницької діяльності, наявність наукових праць з прав людини та гендерної рівності.

До цього переліку ми повернемося ще далі, говорячи про те, яким чином сьогодні дотримується наказ  МВС України № 1221 від 18 жовтня 2004 року.

Посада – посадою, а головне що було зроблено в 2004 – 2005 роках.

Розпочався діалог та встановлення контактів з громадськими та міжнародними організаціями. І це ще тоді, коли в МВС дуже підозріло ставилися до громадських організацій, особливо таких як ХПГ та УГСПЛ. А їх  звернення та листи викликали  щире обурення в тому, що хтось заважає боротися із злочинністю.

Багато які з організацій також підозріло ставилися навіть до самої можливості діалогу з ОВС. Тож перший крок полягав в тому, щоб зламати стереотипи підозри.

Те, що сьогодні здається простим – запрошення та участь радника в заходах громадських організацій, причому не лише, скажімо, в семінарах, тренінгах, але й таких, на яких лунала критика на адресу МВС, висвітлення позиції МВС, надання інформації, яка запрошується громадськими організаціями тощо – тоді напрацьовувалося крок за кроком і було певним зламом в системі взаємодії  міліції із громадськістю.

Бо це була взаємодія по-новому. Не така, яка будувалася на співпраці з населенням по профілактиці та розкриттю злочинів, а така, яка передбачала діалог та відкриту й системну критику міліції з боку суспільства.

Тим часом відбулися кардинальні зміни в керівництві Міністерства і відразу в ставленні до співпраці з громадськими організаціями. Без сумніву велику роль в цьому відіграла особиста позиція Міністра Юрія Луценка. Але й було й велике суспільне сподівання на позитивні зміни, на перебудову міліції на принципах демократизму та відкритості. Була й готовність на участь у створенні нових структур та моделей управління.

Тож ситуація склалася така, коли й «верхи хотіли, й низи могли».

 

Крок 2. Мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС. 2005 рік.

Тема розвитку громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ, вже давно на той момент знаходилася в сфері уваги правозахисних організацій. Те, що громадський контроль потрібний, не викликало ні у кого сумнівів. Те, що його потрібно впроваджувати, також. Але виникало закономірне питання – яким чином це робити.

Запитування інформації від органів внутрішніх справ? Цим користувалися, але навіть при наданні можливої інформації, він не був повним. Участь громадськості в спільних заходах? Традиційною формою була участь в охороні громадського порядку. Ті ж самі добровільні народні дружини, які певною  мірою перетворилися на пародію співпраці. Вивчення громадської думки населення щодо діяльності міліції – показувало, що довіра постійно зростає, незалежно від якості та результатів роботи. Та й цифри були в декілька разів вище, ніж в європейських країнах.

Міліція залишалася закритою. І це потрібно було міняти. В межах діючого законодавства – Закону України «Про міліцію», Кримінально-процесуального Кодексу України, Закону «Про цивільний контроль над військовою організацією та правоохоронними органами» та інших.

Цікава ідея народилась та відпрацьовувалася у Харкові. Харків взагалі відіграв дуже важливу роль у створенні та розвитку системи моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС. Роль позитивну. Роль ініціатора, лобіста, людського ресурсу.

Ідея полягала у розвитку діяльності мобільних груп із моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ. Ініціаторами були Харківська правозахисна група – Євген Захаров, Аркадій Бущенко, Людмила Клочко та Харківський національний університет внутрішніх справ. І тут не можна не назвати імена Олександра Бандурки, Олександра Ярмиша, Василя Соболєва, які стояли у першоджерел. А також тих, хто продовжував та продовжує цю роботу зараз - Андрія Чорноусова, Деніса Кобзіна, Олега Мартиненка, Юрія Бєлоусова.

Дуже серйозним проблемним місце порушення прав людини були місця утримання затриманих  та заарештованих осіб – ізолятори тимчасового тримання, спец приймальники для адмінзаарештованих осіб, спец приймальники для осіб затриманих за бродяжництво. Тож вони й стали об’єктом громадського моніторингу.

З 2004 року в якості експерименту мобільні групи працювали в трьох областях України – Харківський, Сумський та Полтавський (наказ МВС України № 286, 2004 р.).

В 2005  році за пропозицією керівництва ХНУВС та на виконання розпорядження Міністра їх досвід було ретельно вивчено Радником Міністра. Підготовлена доповідна Міністру з висновками такого вивчення. Результатом став наказ МВС № 536 (www.umdpl.info), який й визначав порядок діяльності мобільних груп на території всієї держави.

Мобільні групи  в 2005 році створювалися  на базі відомчих навчальних закладів з розрахунку по одній групі на закріплену область чи залізницю згідно з розподілом. За цей процес персональну відповідальність несли ректори вищих навчальних закладів системи МВС. Наказом передбачалося включити до складу мобільних груп фахівців з числа працівників постійного складу, які мають досвід практичної та наукової роботи у сфері дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту їхніх законних інтересів.  Крім того, наказом передбачалось залучення до роботи кожної з таких груп по два представники громадських організацій правозахисної спрямованості, зареєстрованих у встановленому порядку. Оце залучення й було вирішальним.

Можна розповідати про складний процес становлення цих груп. Їх неприйняття керівництвом УМВС  в низці областей. Складнощі в кооперації з громадськими організаціями. Непрофесіоналізм в діяльності. Нерозуміння принципів взаємодії. Намагання втручатися в ті питання, які стосуються слідства та оперативно-розшукової діяльності. Підготовку ІТТ перед приїздом до них мобільних груп. Організаційні складнощі, пов’язані із прив’язкою мобільних груп до вищих навчальних закладах, які розташовані лише в 12 областях України. Складнощі в організації виїздів – час, транспорт, пальне. Складнощі в опрацюванні звітів, які надсилаються за трьома адресами – керівникові підрозділу, в якому здійснювалася перевірка, начальнику УМВС і до Апарату Міністра тощо. Складнощі у взаємовідносинах із прокуратурою, аж до приписів в деяких областях на заборону функціонування таких мобільних груп.

Але робота почалася. Почали активізовуватися громадські організації  в областях. З 2006 року почалися тренінги для працівників громадських організацій та ОВС з питань організації мобільних груп, повноважень, прав та обов’язків їх членів. Співпраця з Офісом Координатора проектів ОБСЄ в Україні, Міжнародним Фондом Відродження. Посібник «Мобільні групи з моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС», яким користуються й до цього часу. Бажання робити їх ефективними.

В 2006 році був розроблений новий наказ МВС України № 894 (www.umdpl.info), який не прив’язував більше мобільні групи до вищих навчальних закладів МВС України. Що дуже важливо – він був зареєстрований в Міністерстві юстиції України.

В 2008 році до нього були внесені зміни, які дозволяли робити нічні та раптові візити, а також спілкуватися з затриманими з максимально можливим ступенем конфіденційності (наказ МВС № 389 www.umdpl.info).

Процитуємо ці зміни. Так, пункт 4.1. отримав таку редакцію: «Відповідно до вимог положень нормативно-правових актів МВС у будь-який час доби без попереднього узгодження входити та оглядати територію і приміщення органів та підрозділів внутрішніх справ, у тому числі  приміщення чергових частин, а також мати негайний доступ до місць тримання затриманих, доставлених та взятих під варту, затриманих в адміністративному порядку осіб та осіб, які відбувають адміністративне стягнення у вигляді арешту".

Пункт 4.2. Положення про мобільні групи: «Згідно з вимогами чинного законодавства України проводити бесіди з максимально допустимим ступенем конфіденційності із затриманими, доставленими та особами, які піддані адміністративному арешту, з метою виявлення порушень норм поводження з ними, процесуальних строків і підстав затримання, доставлення та взяття під варту, інформування їх про права осіб, затриманих, доставлених або взятих під варту, а також про інші права, які передбачені законодавством України».

Підстави для таких змін давав ратифікований Україною в 2006 році Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань, який передбачає створення національних превентивних механізмів попередження катувань. Ці механізми базуються на принципі відвідування місць позбавлення волі не лише міжнародними експертами, як говориться в Європейській Конвенції проти катувань, але й національними. До місць позбавлення волі відносяться не лише ІТТ та спец приймальники, але й примаільники-розподільники для дітей, камери попереднього затримання, які розташовані в чергових частинах, навіть кабінети співробітників, в яких людини перебуває проти своєї волі.

Кількість виїздів стрімко зростала щороку. 86 в 2006, 145 в 2007, 353 в 2008,  422 в 2009 році.  Зростала і якість моніторингу, фаховий рівень членів мобільних груп від громадськості.

Змінювалась на краще і ситуація в ІТТ. Цього не можна не визнавати. Попри те, що в них ще багато проблем і матеріальний рівень в багатьох не відповідає ні то що європейським, але й національним стандартам. З’явилася постільна білизна. Харчування затриманих. Кварцування камер як засіб попередження розповсюдження туберкульозу. Телефони довіри в прогулянкових двориках. Інформація про права та обов’язки затриманих розміщена безпосередньо в камерах. Почали будуватися туалети. Зніматися двоярусні кроваті. Закриватися ті ІТТ, які суттєво не відповідали стандартам. В липні 2008 році питання діяльності мобільних груп розглядалося на засіданні колегії МВС України.

Чи можна все зроблене вимірити словами багато зроблене чи мало?  Ні. Якщо давати оцінку так, як дає Європейський комітет проти тортур, то можна говорити про зміни на краще.

Одним з показників позитивних змін стало те, що досвід організації роботи мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС вивчався і перезнімався в інших  країнах. Коли в 2009 році члени мобільних груп зібралися на Другу Східноєвропейську конференцію, організовану Харківським інститутом соціальних досліджень  у співпраці з Інститутом відкритого суспільства, Офісом Координатора проектів ОБСЄ  в Україні та з Управлінням моніторингу дотримання прав людини з’ясувалося, що подібні інститути моніторингу створені в Болгарії, Вірменії, Молдові та низці інших держав. Крім того, в 2009 році подібний досвід почав запроваджувати в Україні Державний Департамент країни з питань виконання покарань.

Цей досвід знайшов підтримку в Раді з прав людини ООН, в Комітеті ООН проти катувань, у Європейського Комісару з прав людини, експертів Ради Європи та Європейської спільноти.

Поставимо питання. Можна робити більш корисною роботу таких мобільних груп? Можна. Нема меж для вдосконалення. І головне вдосконалення стосується не того, щоб зробити виїзди раптовими, так, щоб не знали керівники районних відділів, куди виїжджає група. Головне – щоб  було реагування на зауваження, які містяться у звіті, щоб виправлення недоліків (а багато з них  можуть бути виправлені силами самих установ) знаходилося під постійним контролем керівництва УМВС. І щоб громадськість мала доступ до інформації про результати реагування.

Назвемо деякі громадські організації, представники яких делеговані до мобільних груп: Харківській інститут соціальних досліджень, ГО „Співдружність” (АР Крим), Харківська правозахисна група, Вінницька правозахисна група, Одеська правозахисна група „Верітас”, ГО „Донецький меморіал”, Міжнародний жіночій правозахисний центр „Ла Страда Україна”, ВГО „Комітет виборців України – Рівненське відділення”, „Спілка водіїв України”  (Рівно), Міжнародне товариство прав людини – Українська секція (Київ, Івано-Франківськ, Дніпропетровоськ), Чернігівській жіночій  благодійний центр, Громадська мережа "Опора” (Львів), "Чоловіки проти насильства” (Луганськ), ГО "Добробут” (Миколаїв), Дніпропетровська обласна громадська організація "Народний контроль”, Полтавська ГО "Прес-клуб” та інші.

Скажіть, чим поганий механізм реалізації громадського контролю, якщо він працює? Якщо є зацікавленість з боку і міліції і громадськості? Якщо зауваження виправляються? Не поганий. Його потрібно розвивати й далі. Але чи буде для цього бажання та політична воля?  Останнє питання поки залишається без відповіді.

 

Крок 3. Громадська Рада МВС України із забезпечення прав людини та громадські ради при УМВС.

  Відповідно до статті 1 Конституції Україна є демократична держава. Характеристикою демократичного державного управління є залучення до процесу формування та реалізації державної політики громадськості. Це положення розвивається у статті 38 Конституції: „Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами...”. Однією з форм такої участі громадян є громадські ради.

Ідея створення Громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини в органах внутрішніх справ виникла восени 2005 р.  Активна співпраця з громадськими організаціями, завдяки діяльності Радника Міністра з прав людини та гендерних питань, постійна участь в заходах, які проводилися громадськими організаціями, а також наявність великого кола питань, які мали громадські організації до МВС України привели до ідеї проведення постійних круглих столів керівництва МВС України та громадських правозахисних організацій. В процесі підготовки до першого круглого столу (листопад 2005 р.) стало зрозумілим, що взаємодію з громадськими організаціями потрібно поставити на більш регулярну, а головне – системну основу, якою була визнана саме форма Громадської Ради.

Важливу роль у розробці підготовчих документів Громадської ради зіграли працівники Апарата Міністра та його керівник, якого ми вже згадували – Володимир Шаповал, які брали безпосередню активну та зацікавлену участь  в цій роботі.

Процес створення Громадської Ради МВС України з питань забезпечення прав людини та громадських рад в областях  розтягнувся у часі майже на три роки (2005-2007,  а потім знов на обласному рівні активізувався в 2008 у зв’язку із появою помічників міністра з прав людини) – настільки непідготовленими до співпраці та спільної роботи один з одним виявилися  з одного боку представники правозахисних організацій, з іншого боку – керівництво обласних управлінь внутрішніх справ. Але складність, тривалість та іноді навіть конфліктність цього процесу не перекреслюють його важливість.

28 грудня 2005 р. був підписаний Наказ № 1243 про створення Громадської ради (www.umdpl.info), а вже наступного дня відбулося її перше засідання. На ньому були визначені основні напрямки діяльності, обрані уповноважені Громадської ради за напрямками, внесені пропозиції щодо регламенту та форм роботи, обрані співголови.

   Відповідно до Регламенту, організаційними формами роботи Ради є її засідання, засідання утворених Радою робочих та експертних груп, які проводяться за потребою. За дорученням співголів Ради її засідання можуть скликатися  відповідальним секретарем та секретарем Ради.

        Посадові особи органів внутрішніх справ України виконують рішення Ради, які мають рекомендаційний характер, у межах їх  компетенції та відповідно до нормативно-правових актів МВС України.

         Напрямки, які обрані в якості пріоритетних Громадською радою МВС України з питань дотримання прав людини є наступними:

  1. Права громадян при затриманні, дізнанні та слідстві.
  2. Дотримання прав під час виборів та виборчої кампанії.
  3. Право на мирні зібрання.
  4. Освіта в галузі прав людини.
  5. Розгляд скарг на дії міліції. Інститут виділеної скарги.
  6. Попередження домашнього насильства, жорстокого поводження з дітьми, торгівлі людьми, гендерна рівність в діяльності органів внутрішніх справ.
  7. Нормативно-правове та науково-методичне забезпечення діяльності Ради.
  8. Права мігрантів та біженців.
  9. Повага до приватного життя.
  10.   Права неповнолітніх.

Принциповим є положення про рекомендаційний характер рішень громадської ради. Це означає, що вони можуть прийматися керівництвом МВС України в якості пропозицій до дій, а можуть і не прийматися. У другому випадку представникам Громадської ради потрібно шукати засоби впливу на керівництво відповідного органу внутрішніх справ для того, щоб переконати його у необхідності запропонованих дій.

Ще більш принциповим питанням є персональний склад ради. При першому формуванні бажання було одне – щоб до Ради увійшли представники найбільш відомих та впливових громадських організацій, які можуть професійно критикувати ОВС, допомагаючи їм при цьому рухатися в напрямку позитивних змін. Володимир Чемерис, Роман Романов, Євген Захаров, Ігор Попов, Олесь Доній, Аркадій Бущенко, Дмитро Гройсман, Ольга Калашник, Андрій Толопіло, Андрій Сухоруков, представники Міжнародної Амністії були в першому складі ради. В процесі ротації почали працювати Володимир Яворський, Генадій Токарев, Деніс Кобзін, Руслан Тополевський, Олександр Букалов. Професіонали своєї  справи.

І чітко дотримувався принцип кадрового формування громадської ради – жодного політика, жодного бізнесмена, жодного представника церкви. Рекомендували до складу не менше двох членів ради. Ротація представників громадськості була виключно справою громадськості. Правда, коли захотіли виключити з членів Ради Ігоря Попова та Олеся Донія, обидва категорично відмовилися йти. Тож є в Раді щось привабливіше за Секретаріат Президента та депутатський мандат!

Втім, процес формування громадських рад показав, що серед начальників ГУМВС-УМВС не було вироблено єдиних поглядів щодо принципів залучення до складу рад представників громадськості, їх ролі у взаємодії органів внутрішніх справ та громадянським суспільством. Саме тому ці питання були обговорені 28 квітня 2006 року під час засідання Громадської ради при МВС України та закріплені розпорядженням МВС України від 15.06.2006 № 499 «Про порядок формування та утвердження складу громадських рад з питань забезпечення прав людини при ГУМВС (УМВС)» http://umdpl.info/index.php?id=1238068149.

Цим розпорядженням начальники ГУМВС-УМВС мали залучити до процесу формування громадських рад представників Громадської ради при МВС України, які закріплялися розпорядженням за відповідними областями. Формування остаточних списків членів рад призначалося на 01.08.2006, при цьому було поставлено вимогу виключити зі списків осіб, які не мали відношення до діяльності у сфері захисту прав людини. Не менш важливим було принципове положення щодо включення до складу рад не менше двох третин представників правозахисних організацій, активістів правозахисного руху, науковців.

Назву деякі результати роботи: регулярний моніторинг та вдосконалення нормативної бази ОВС, участь у роботі кадрових та атестаційних комісій при ГУМВС, УМВС; проведення спільно з керівництвом ОВС прийому громадян; розроблено та впроваджено План протидії расизму та ксенофобії до 2009 р.; розроблено Програму забезпечення гендерної рівності в ОВС України; проведено навчання більше 110 експертів мобільних груп; проведено більше 50 тренінгів для слідчих, оперуповноважених, працівників «Беркуту» та ізоляторів тимчасового тримання тощо. За цим «тощо» стоїть робота представників більш ніж 120 організацій, які входять до складу громадських рад на обласному та національному рівні.

До речі в 2006 році саме на засідання Громадської Ради представники правозахисних організацій змогли переконати тодішнє керівництво МВС України відмовитися від використання при купівлі залізничних квитків паспортних даних громадян та самого паспорту. Тоді вдалося.

Чи вдасться лі в 2010 році? Хто прочитає Міністру звернення громадських організацій з  цього приводу? На всяк випадок адреса в Інтернеті: helsinki.org.ua

Громадську Раду неможна розглядати як орган швидкого реагування на отриману інформацію (чи її відсутність) щодо порушення прав людини з боку працівників органів внутрішніх справ, це не може бути терміновим приводом для проведення засідання. На засідання Громадської Ради виносяться питання які стосуються системних порушень прав людини  з боку працівників органів внутрішніх справ. Але представники Громадської Ради, не можуть залишати поза увагою зазначені вище факти порушення прав людини. Для цього використовуються такі форми роботи, як формування громадської думки, проведення зустрічей з  керівниками відповідних департаментів (підрозділів) МВС України.

            Що заважає роботі Громадських Рад? Наведу декілька чинників: відсутність чіткої координації діяльності, не досить чітким розумінням ідеології та функцій громадських рад з боку як правозахисної спільноти, так і начальників УМВС в областях; відсутність відпрацьованого механізму взаємодії Громадської Ради  при МВС України з обласними громадськими радами; залежністю роботи громадських рад від волі обласного міліцейського керівництва. Якщо останнє – негативне, це фактичне зводить нанівець їх роль, як ефективного інструменту громадського контролю.

            Так, не сприйняття ідеї громадського контролю за діяльністю ОВС начальником міліції в Сумській області в 2009 році привело к повному паралізуванню роботи як мобільних груп, так і громадської ради. Питання виносилося на розгляд Громадської Ради МВС України, було прийнято окреме рішення, але й це не переконало начальника обласної міліції в необхідності співпраці із громадськістю. А якщо такі керівники будуть  в більшості областей України? Результати передбачувані.

На рівні Громадської Ради МВС України виникло незадоволення положенням про раду та її регламентом. Створені нові документи. Але вони мають бути затверджені наказом. Чи буде це зроблене? Та й і взагалі подальша доля Громадської Ради сьогодні невідома.

 

Крок 4. Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України.

Що тільки за останній місяць не написано про Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС України! Про це ми поговоримо трішки нижче. Спочатку – історія.

Налагоджена в 2005-2007 роках співпраця між МВС України та громадськими організаціями показала, що з боку міліції потрібно розвивати інституціональні механізми моніторингу дотримання прав людини. Тож на основі напрацьованого досвіду і виникла ідея створення окремого підрозділу в структурі МВС, який носив горду назву Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

Ідея Міністра та громадськості була підтримана Президентом України. Внесені зміни до штатного розкладу. Створене Управління у складі Апарату Міністра. Затверджене положення про нього. Почався відбір кандидатів на посаду помічників Міністра в областях. На 27 посад було більше 80 кандидатів. До комісії по відбору входили представники громадських організацій – Євген Захаров, Роман Романов, Володимир Чемерис. Кожен кандидат здавав письмовий іспит та проходив співбесіду.

Таким чином був реальний альтернативний відбір кандидатів, побудований на оцінці їх професійного рівня, знань та мотивації. А мотивація була одна – діяльність в сфері захисту прав людини.

За своїм професійним досвідом призначені помічники Міністра розподілилися наступним чином: пенсіонери правоохоронних органів, які не мали досвіду роботи в НУО – 44%, представники правозахисних організацій – 41% (Української Гельсінської спілці з прав людини, Харківської правозахисної групі, Севастопольської  правозахисної групі, Міжнародного товариства прав людини, ГО «Опора», Чернігівського жіночого центра та інших), пенсіонери правоохоронних органів, які мали досвід роботи в НУО – 15%. Подібного досвіду підбору кадрів МВС до того моменту не мало.

Формування Управління саме з помічників Міністра з прав людини давала можливість бути для них максимально незалежними від обласного керівництва міліції, бо всі вони були співробітниками Центрального Апарату МВС і підпорядковувалися безпосередньо начальнику управління моніторингу дотримання прав людини, керівникам Апарату Міністра та Міністру.

Напрямки роботи Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС були сформульовані відповідно до основних проблемних зон: процедури затримання, арешту, проведення досудового слідства, охорони громадського порядку, роботи з населенням; аналіз системних проблем та виявлення недоліків функціонування підрозділів; підвищення рівня "прозорості” та відповідальності ОВС; підтримка роботи громадських рад та мобільних груп; розробка та вдосконалення нормативно-правової бази; започаткування нових напрямків роботи ОВС (протидія расизму, робота з етнічними меншинами, гендерно-орієнтований менеджмент); підтримка ініціатив НУО щодо проведення навчальних семінарів та освітніх програм для працівників ОВС тощо.

Перше навчання новопризначених помічників Міністра відбулося в Академії Управління МВС України вже в травні 2008 року відразу після його укомплектування. Потім були тренінги з питань прав людини, організовані громадськими та міжнародними організаціями. Відпрацювання форм роботи. Форм звітності. Організація прийому громадян, виїзні прийоми, налагодження по-новому роботи мобільних груп, знайомство з громадськими організаціями та громадськими радами в областях.

Процес йшов непросто. Вже перші числа липня 2008 року почалися з конфліктної ситуації навколо Дніпропетровської громадської ради. Виявився спротив мобільним групам в Тернопільській області, необхідність переформовування громадських рад в низці областей та в м. Києві. Негативна реакція частини обласного керівництва на доповідні, які викривали проблеми в діяльності міліції.

Для висвітлення діяльності Управління, оперативного представлення інформації спільно із ХПГ був створений окремий сайт: http://umdpl.info.

За результатами роботи управління був підготовлений, надрукований та широко оприлюднений звіт про дотримання прав людини в діяльності міліції в 2008 році. Його і зараз можна знайти на сайті Управління: www.umdpl.info Це був перший досвід в діяльності МВС, коли воно звітувало саме у царині захисту прав людини. Він цікавий не лише узагальненою інформацією про роботу за основними напрямками, але й рекомендаціями. Частина з них була втілена в життя в 2009 році. І знов таки, звіт про роботу в 2009 році вже готовий і чекає на своє оприлюднення.

Так, в 2009 році помічниками Міністра прийнято 3705 громадян, із них 698 під час виїзних прийомів, 2857 звернень громадян, підготовлено 55 пропозицій по вдосконаленню нормативно-правової бази МВС в галузі дотримання прав людини, ініційовано 2016 службових перевірок, перевірено 966 підрозділів, здійснено 422 виїзди мобільних груп, проведено 86 засідань громадських рад, за результатами їх співпраці із ЗМІ вийшло 1071 публікацій з питань дотримання прав людини, організовано та проведено 493 тренінги з цієї проблематики для працівників ОВС, а також 340 прес-конференцій та круглих столів тощо.

Для порівняння - за 2008 рік помічниками Міністра з прав людини прийнято 2606 громадян; перевірено 625 підрозділів; розглянуто 1615 скарг та заяв громадян; ініційовано 1666 службових розслідувань; організовано 356 виїздів мобільних груп; проведено 89 засідань обласних громадських рад; організовано 194 семінарів для працівників ОВС, 671 прес-конференцій та публікацій в ЗМІ з прав людини.

Після призначення, дивлячись на нестабільну політичну ситуацію  в країні, співробітники Управління нерідко повторювали, що дали б нам попрацювати хоча б до осені, а потім й нового 2009 року. Ця дата відсувалася далі й далі. Але весь час не покидало розуміння того, що терм<



Джерело: http://khpg.org.index.php?id=1273443721
Категория: Аналітика | Додав: Flv (11.05.2010) | Автор: Катерина Левченко
Переглядів: 1132 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Субота, 03.12.2016, 19:38
Вітаю Вас Гость

Категорії

Актуальне інтерв'ю [29]
Ґендерна журналістика [100]
Аналітика [46]
Дослідження [20]
про нас пишуть [25]
Жіночі історії [11]
Практичні поради [1]
Дискусійний клуб [30]
Коментарі [4]

Вхід

Пошук

Партнери


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0