Каталог статей

Головна » Статті » Аналітика

Де закінчується жінка?

Де закінчується жінка? Версия в формате PDFВерсия для печатиОтправить на e-mail
Написал Олена Світлицька
06.10.2010
Не так давно, з 20 по 23 вересня, в Києві відбувся четвертий Національний конгрес з біоетики. Якщо можна було б «вгадати» неофіційне гасло цього конгресу, воно, напевне, звучало б так: «Як зробити жінок безправними за 1 день». Насправді, це твердження не таке радикальне, яким здається: в резолюції одноденного Симпозіуму «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності» пропонується впровадити зміни до статей 27 і 281 Конституції України, після яких жінки дійсно будуть позбавлені одного з найважливіших прав: права розпоряджатися власним тілом. Спроби стигматизації і криміналізації абортів тривають в Україні вже декілька років. З останніх подій варто згадати хоча б мітинги церковних організацій та рухів (переважно на Західній Україні), а також звернення до уряду депутатів Львівської обласної ради з вимогою забороништучного переривання вагітності. З приходом до влади уряду Януковича ціспроби набирають обертів і перетворюються з маргінальних і точкових консервативних сплесків на «генеральну лінію». І, хоча здатність і досвід штучного переривання вагітності властиві тільки жіночій статі, рішення, чи мають жінки право на цей досвід, приймають чоловіки. Перекладаючи відповідальність за це рішення передусім… на Бога.

Церква і жіноче тіло

Як це не прикро, наука все частіше стає каналом для церковної пропаганди, і доповідачі та доповідачки симпозіуму Академії наук України вкотре це довели. «Словник» доповідей часто-густо представляв не наукову (чи хоча б філософську) систему понять і тверджень, а був набором релігійних приписів, - оскільки більшість виступів були зроблені представниками різноманітних християнських церков та конфесій. Як сталося так, що в світській державі церковники можуть активно говорити від імені науки і втручатися в державну політику? На Національному конгресі з біоетики це мало кого хвилювало. Натомість хвилювало питання про те, де «закінчується» «жінка» (тобто її права) і «починається» «Божий дар», «дитина» і «людина» (тобто права ембріона). Судячи з резолюції Симпозіуму, жінка «зникає» одразу ж як вагітніє. Натомість з’являються «мати» і «Божа дитина», і важливіша саме остання, доля якої належить вже навіть не матері, а Богу. Відповідно, без зайвих зусиль, шляхом заміни понять церква отримує повний контроль над жіночим тілом. А «Бог» стає універсальною відповіддю, у яку, як в глухий кут, впираються будь-які запитання. Французький філософ Мішель Онфре чудово пояснює критику абортів у трьох монотеїзмах (іудаїзмі, християнстві та ісламі): «Сім’я функціонує як неподоланний горизонт, базовий осередок суспільства. Вона передбачає дітей, дітей, яких юдаїзм уважає умовою виживання свого Народу, кількість яких церква воліє бачити примноженою, яких мусульмани розглядають як ознаку пророчого благословення. Усе, що перешкоджає цій демографічній метафізиці, викликає монотеїстичний гнів». Викликає саме тому, що тіло, яке не є плідним, не приносить вигоди – ані церкві, ані державі. Це тіло має змогу насолоджуватися і бути вільним від обов’язків. Саме зі страху вільної, «непродуктивної» та некерованої насолоди виникає, як наголошує Онфре, ненависть до жінки, наявна в релігії (і, відповідно, численні церковні приписи і заборони). Жінка мусить стати дружиною і народити, незалежно від її власних бажань чи можливостей.

«Праця, Сім’я, Батьківщина» - світсько-християнська свята трійця, стверджує Онфре. «Тим часом, як епістема залишається юдео-християнською, поводяться так, ніби релігія не пронизує, не просочує уми, душі й тіла… Тож світськість бореться за те, щоб кожен міг думати, як побажає, міг вірити у свого бога, якщо тільки того не будуть нав’язувати публічно. Але публічно таки панує секуляризована релігія Христа». В Україні «християнська» думка не лише є невидимим підґрунтям для «світського» мислення і дій, а й активно пропагується як єдино правильний тип раціональності. Мислення, обмежене церковними табу, вигідне державі, і ця вигода передусім матеріальна. Набагато дешевше заборонити аборти, ніж змінити ситуацію так, щоб жінки зважилися народжувати дітей, надати соціальну та економічну підтримку вагітним жінкам. А з посиленням влади церкви це взагалі безкоштовно і безпечно: сила традиції змушує жінок брати відповідальність за вирішення соціальних проблем на себе і покладати надії на примарну Божу допомогу в той час, як чиновники «умивають руки».

Держава і право жінки на вибір

Таким чином, права жінки закінчуються там, де починається політика. Для демографічної політики в Україні важливі цифри, але не люди: «зачаті» діти оберігаються з більшою турботою, ніж вже народжені. Адже завжди можна віддати народжену дитину державі: для цього існують навіть спеціальні «вікна життя», у які можна покласти немовля. Що приховується за «вікнами життя»? Лише мала імовірність того, що держава забезпечить достойну якість життя і виховання небажаним дітям. Проте велика імовірність поповнення неосвічених «мас» - дешевої робочої сили, яку досить легко експлуатувати. Що більш важливо, це те, що заборона абортів створює більш численні «вікна смерті» для жінок. Не усуваючи економічних та соціальних проблем, через які жінки зважуються на цей крок, заборона абортів призведе, окрім зростання корупції, до підвищення смертності, каліцтв та захворювань серед жінок, – оскільки штучні переривання вагітності не зникнуть, а просто стануть підпільною практикою.

Чому ж, замість впровадження якісної сексуальної освіти та доступної контрацепції (що було б альтернативою штучному перериванню вагітності), влада підтримує інший, більш небезпечний крок? Вже у 2006 році держава дала «зелене світло» підпільним абортам, значно скоротивши список соціальних показань для переривання вагітності терміном понад 12 тижнів. Зараз влада мовчазно схвалює церковників, що діють всупереч ратифікованій Україною Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод. Така стратегія, схоже, приносить додаткову вигоду: привчає жінок до поступового обмеження їх прав. Вже зараз жінки майже не представлені у «великій політиці». Мас-медіа та високопосадовці поширюють думки про те, що «місце жінки – на кухні». Догляд за дитиною викидається із трудового стажу жінки, бо це не є «роботою». Народження дитини стає не правом жінки, а її обов’язком – перед Богом і державою. Біополітика (термін французького філософа Мішеля Фуко) бере під контроль народжуваність і сексуальність виключно з метою кращого управління робочою силою (в даному випадку – жіночої статі, яка складає більшу частину українського населення). Ідеальний варіант – перетворення жінки на дешевий працездатний контейнер для виношування, немислячу людину, позбавлену права на вибір і нездатною на боротьбу за це право.

Біополітика у сфері народжуваності – лише один з проявів стратегії нового уряду, поряд з клерикалізмом, цензурою, побудовою поліцейської держави і т.п. І «консервативний наступ» - це перший крок до «дивного нового світу», у якому заборони формуватимуть нових «ембріонів», і «все буде під контролем» - на жаль, в антиутопічному сенсі.

Для сайтів «Політком» та «Ліва Справа»



Категория: Аналітика | Додав: gender (08.10.2010) | Автор: Олена Світлицька
Переглядів: 699 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Понеділок, 05.12.2016, 16:30
Вітаю Вас Гость

Категорії

Актуальне інтерв'ю [29]
Ґендерна журналістика [100]
Аналітика [46]
Дослідження [20]
про нас пишуть [25]
Жіночі історії [11]
Практичні поради [1]
Дискусійний клуб [30]
Коментарі [4]

Вхід

Пошук

Партнери


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0