Каталог статей

Головна » Статті » Жіночі історії

Жива вода для мертвого «Дерева життя»
Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
 
28 листопада минуло 32 роки з дня загибелі Алли Горської, яку називають душею українського відродження шістдесятих років ХХ сторіч чя. У день похорону 7 грудня 1970 року в майстерні художниці друзі влаштували посмертну виставку її творів, на яку прийшли сотні людей. На кладовищі з прощальним словом виступили учитель Олександр Сергієнко, критик Євген Сверстюк, львів’янин Іван Гель. Василь Стус прочитав присвячений пам’яті Алли Горської вірш:

ПАННО-КОМПОЗИЦІЯ «ЖІНКА-ПТАХ»

    Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
    У білій стужі сонце України.
    А ти шукай – червону тінь калини
    на чорних водах
    – тінь її шукай, де жменька нас.
    Малесенька шопта
    лише для молитов і сподівання.
    Усім нам смерть
    судилася зарання...

Обставини трагічної загибелі художниці, можливо, вже ніколи не будуть з’ясовані, але її друзі переконані, що Аллу Горську вбила тоталітарна система. Як вона вбила Василя Стуса, Василя Симоненка... Про це написав у своїх спогадах Лесь Танюк. Листи, спогади, статті друзів і соратників увійшли до книги: «Алла Горська: Червона тінь калини», яка була видана у 1996 році мізерним накладом у 3000 примірників. Якби цю книгу могли прочитати представники місцевих органів влади, можливо, вони б тоді не вимагали від громадськості доказів того, що творча спадщина видатної української художниці — це пам’ятки національної культури. Адже ніхто не вимагав у Сікейроса і Дієго Ривери доказів їхньої геніальності і народності. Але, якщо навіть працівники регіональних управлінь культури не сприймають українське мистецтво, вони могли б із цієї книжки пізнати Аллу Горську як людину, яка вписала яскраву і героїчну сторінку в історію України. Для того, щоб займатися громадською діяльністю, відстоювати свою принципову і чесну громадянську позицію у 60-х роках ХХ ст. після короткочасної відлиги, необхіднi були мужність, воля і самопожертва. «Неймовірно тяжко працювати для українського народу. Та він завжди давав з себе таких людей, як Алла Горська, готових іди до кінця своєю тернистою дорогою», — написав у згаданій книзі Олександр Сергієнко.

Спогади про Аллу Горську вражають правдивістю і щирістю, допомагають читачеві усвідомити цю найяскравішу постать доби шістдесятництва. У книзі немає простого переказу фактів біографії Особистості, а є спроба за кожним фактом побачити обличчя Людини та Історії. «Життя і творчість Алли Горської – це безмежний космічний простір зі своїми людськими загадками, творчими стражданнями, поразками, трагічними колізіями, по-справжньому цікавими проривами на терені малярства, графіки, театру, монументалізму. Алла Горська була душею українського шістдесятництва. Вороги сподівалися, що ампутація душі призведе до паралічу волі. Бог милостивий – сатанинський задум збанкрутував: Алла своєю неосяжною духовною та моральною силою, чисто людською привабливістю згуртувала друзів (і навіть малознайомих людей у єдину сім’ю свідомих українських інтелігентів, кожний з яких відчував свої обов’язки перед непоступливою долею народу, його трагічною історією. З відходом Алли ми краще усвідомили її роль у всіх процесах 60-х років, і я буквально відчуваю її духовну присутність у новітніх змаганнях 80—90-х років» (Роман Корогодський).

Але є в книзі і окремі, невідомі раніше факти, що раптом сприймаються як космічні відкриття, особливо коли це невідоме було кожного дня поруч. Яскраве, святкове мозаїчне панно, що кожного разу перетворювало буденне відвідування крамниці на приємне перебування у Палаці культури. Напередодні різдвяних та новорічних свят настрій набував урочистого піднесення і навіть з’являлась думка дізнатися, хто ж із маріупольських художників створив цю диво-мозаїку — жінку в українському вбранні, окрилену стрімкою, летючою ходою. Але завжди щось заважало це зробити. Книга відкрила імена авторів маріупольських мозаїк з українським змістом і колоритом. Серед них одне особливо відоме — Алла Горська.

Лель Миколайович Кузьминков розповів мені про пам’ятну зустріч з видатними художниками на узбережжі поблизу Урзуфа. Глибоке враження на художника справила Алла Горська, яка, за словами Кузьминкова, була жінкою дуже цікавою, духовно багатою, цілеспрямованої натури, яскравою особистістю. «Вона розмовляла красивою українською мовою і зверталась до мене не Лель, а Лесь. Мене у дитинстві так звали, і для неї це ім’я було ближче. Запливли на човнах далеко в море, всі пірнали і плавали навколо Алли, немов дельфіни, а коли повертались увечері в Маріуполь, увага пасажирів тролейбуса була прикута до високої білявої жінки, яка розмовляла українською мовою».

У майстерні художника багато книг з історії грецького мистецтва. Він розповів, що А. Горська вивчала в музеях Донецька і Маріуполя грецькі орнаменти. За словами Л. Кузьминкова, вплив грецьких орнаментів відчувається у роботі «Дерево життя» (А. Горська, В. Зарецький, В. Плаксій). Ця мозаїка була по-варварськи закрита стіною з цегли, на якій розміщено дзеркало (Маріуполь, вул. Артема, 33, ресторан «Україна»). Іншій роботі цих же авторів «Птах Еллади» (1967 р.) поталанило більше. Вона збереглася у гарному стані на п’ятому поверсі ресторану. Автор ескізу Борис Плаксій описує історію її створення: «Я довгий час працював з Аллою... Коли вона відчувала, що було на краще, то ні з чим не рахувалася. Уже було ескізи затверджено, печатки поставлено. На той час було непросто пройти всі ті худради. А на тій стінці мав бути птах. Я кажу Аллі: «Мені не дуже подобається цей ескіз, треба робити інакше – так і так». Вона каже: «Добре». Увечері показав ескіз, пояснив. чому я хотів так зробити. Той зал, де було «Дерево життя», – великий і темнуватий, а той, де «Птах Еллади» – менший і з видом на море... стіна і вікна, з яких видно море, емоційно пов’язані. Там треба було зробити щось легке й пов’язане зі стихією. Алла сказала: «Так і будемо робити»... І всю відповідальність Алла взяла на себе. То був ризик великий —могли не оцінити роботу, могли взагалі сказати – «Збий!» (Борис Плаксій. Людина без страху. с. 189).

У 1967 р. в нашому місті Григорій Кохан зняв Аллу Горську у фільмі «Кам’яний живопис». Тоді створювалось найбільше в Маріуполі панно (100 кв. м). Всю стіну гастроному «Київ» прикрашає композиція «Квітуча Україна» (В. Зарецький, А. Горська, Г. Зубченко, Г. Пришедько), у центрі якої динамічна фігура жінки, що ніби обіймає Всесвіт руками під час польоту. Голова жінки уквітчана віночком, над яким майорять червоно-калинові стрічки.

Монументальне мистецтво створюється у гармонії з архітектурою і природою. Донецька мозаїка «Жінка-птах» розташована відповідно до освітлення, розміру зали, пропорції, змісту твору і ще багатьох важливих нюансів, з яких складається позитивний вплив твору на людину. Художник Л. Кузьминков сказав мені, що він не розуміє, як можна перенести мозаїчне панно, не зруйнувавши його. Я теж цього не розумію. Навіть якщо існує технологія фізичного пересування панно із зали в залу, руйнується творчий задум, гармонія сприйняття, енергетика твору.

Дивує, а, скоріше, навпаки, вже не дивує вимога представника донецької облдержадміністрації до пані М. Олійник надати докази того, що «Жінка-птах» є пам’яткою культури, «а не декоративной достопримечательностью магазина «Рубин» («День», № 213). Колись на нараді архітекторів Донецька у п. Олійник вимагали доказів того, що Василь Стус – геніальний поет. (Вирішували питання про встановлення меморіальної стели В.Стуса). У багатьох ЗМІ кочує афоризм іншого представника донецької влади: «Цена ей (мозаїцi «Жінка-птах». — Г.А. ) – троллейбусная остановка»(!). Чи далеко поїдемо, якщо вимірюватимемо культурну спадщину тролейбусними зупинками? Незрозуміло, чому «пальма з рельси» може бути символом Донеччини, а «Жінка- птах» — ні. А «Дерево життя» могло б стати символом Маріуполя. Хіба не страшно дивитися у дзеркало, знаючи, що у «зазеркалье» поховано «Дерево життя»? Його потрібно розконсервувати та реставрувати. Тільки жива вода людської небайдужості здатна його оживити, за що «Дерево життя» щедро віддячить своїми квітами і плодами.

№226, субота, 7 грудня 2002




Джерело: http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=76155&mainlang=ukr
Категория: Жіночі історії | Додав: gender (05.09.2009) | Автор: Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
Переглядів: 1556 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Вхід ]
Середа, 13.12.2017, 11:13
Вітаю Вас Гость

Категорії

Актуальне інтерв'ю [30]
Ґендерна журналістика [103]
Аналітика [47]
Дослідження [20]
про нас пишуть [27]
Жіночі історії [11]
Практичні поради [1]
Дискусійний клуб [30]
Коментарі [4]

Вхід

Пошук

Партнери


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0