Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Жіночі сторінки історії

Українське жіноцтво має славетну історію, але сторінки цієї історії не вивчаються ані в шкільних курсах, ані в курсах історії, що викладаються в ВНЗ.

В 2009 р. виповнюється 125 років українському жіночому руху, який має свої особливості та свої неповторні характерні риси.

Вся історія України – це боротьба за українську державність та  незалежність, і історія українського жіночого руху є її невід’ємною частиною.

Жіночий рух в Україні формувався під впливом  світового феміністичного руху і його особливістю тісний зв'язок з національно-визвольною боротьбою.      

Українські жінки брали активну участь у суспільно-політичному житті, зокрема у народницькому, соціал-демократичному та культурно-освітньому русі, завжди всіляко підтримували чоловіків. Мета чоловіків і жінок в Україні була єдиною: здобуття прав людини і встановлення демократичного ладу. Потребу відокремлення боротьби за свої праважінки майженевідчували,вважаючи,щолюдські прававключаютьі жіночі.

Вищі жіночі курси в Києві згуртовували молодих жінок зі спільними зацікавленнями. Ці жінки за ініціативи Олени Доброграєвої заснували на зламі 1883-1884 рр. власний український гурток у Києві.

Початок організованому українському жіночому руху покладено створенням у  1884 р. у  Станіславові (м. Івано-Франківськ) за ініціативою відомої громадської діячки й письменниці Наталії Кобринської  «Товариства руських жінок».

З самого початку формування жіночого руху спостерігалося прагнення до єдності жінок обох частин України.І виданням жіночого літературного альманаху «Перший вінок», в якому взяли участь письменниці з обох частин України, під проводом Олени Пчілки та Наталі Кобринської відкривається історична сторінка єднання галичанок і наддніпрянок. При кожній можливості жінки будуть надавати допомогу одна одній. Створенням Української Національної Жіночої Ради і Союзу Українок в Кам’янці-Подільському (1919 р.) жінки обох частин України знову продемонстрували єдність, а весь наступний розвій жіночого руху реально показав силу такої співпраці та взаємопідтримки. Плекаючи почуття єдності всіх частин нації, поділеної кордонами та змагаючись до консолідації національних сил, зібралися жінки в 1934 р. на Перший Всеукраїнський Жіночий Конгрес у Станіславі. А незабаром, у 1937 р., реалізували ідею об’єднання у Всесвітній Союз Українок (ВСУ).

             Українські жінки, які прагнули свободи і гідного становища в рідній країні, не ставили собі за мету потрапити в історію. Вони всім серцем вболівали за свою країну й хотіли кращої долі для своїх нащадків. Але ці жінки не тільки мріяли про «світле майбутнє», вони боролися за нього й віддавали йому свої сили, енергію, а іноді й життя.        

             Своєю діяльністю вони зробили не менш вагомий внесок, ніж чоловіки, в розвиток науки, політики, освіти, виробництва, культури і мистецтва. Вони сприяли розвитку самосвідомості українського жіноцтва, готували його до сприйняття ідей світового фемінізму.

             І хоча більшість жінок залишилась невідомими для історії,  ми знаємо, що кожна з цих жінок – яскрава зірка в історії українського жіночого руху.

Зірки гаснуть.

Імена залишаються в історії доти, доки їх пам’ятають люди.

Світла пам’ять твоїм донькам, Україно!

ЖІНОЧЕ ІМ’Я ЯК ЕПІЗОД ІСТОРІЇ