Адресат петиції: Верховна Рада України

 

22 жовтня цього року Верховна Рада прийняла за основу проект закону про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів (щодо протидії розповсюдження дитячої порнографії), який можна використати для запровадження цензури в Інтернет, оскільки цим законом, зокрема до Закону «Про телекомунікації», вносяться такі доповнення:

Ст. 33 доповнити новою ч. 3 наступного змісту:
"3. Споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані у разі виявлення в інформаційно-телекомунікаційних системах, в тому числі в мережі інтернет, інформації та даних, пов'язаних з насильством, порнографію, проявами расової і національної нетерпимості та тероризму, пропагандою наркотиків, порушенням прав інтелектуальної власності повідомляти про це провайдерів телекомунікацій і/або правоохоронні органи"

А ч. 2. 2 ст. 39 доповнити новими абзацами 2-4 наступного змісту:
“На підставі мотивованого подання правоохоронних органів провайдери телекомунікаційних послуг зобов’язані вживати заходи з обмеження доступу своїх клієнтів до ресурсів, через які здійснюється розповсюдження незаконного інформаційного наповнення (контенту).

Провайдери комунікацій зобов’язані зберігати інформацію про всі з’єднання свого клієнта з ресурсами, доступ до яких надається зазначеним провайдером. Термін, порядок та повний перелік такої інформації встановлюється Кабінетом Міністрів України.»

Отже, даний закон зобов’язує провайдерів забороняти доступ користувачів до відповідних ресурсів і повідомляти правоохоронні органи про порушників. Для того, щоб повідомляти про порушників і незаконний контент треба стежити за всіма переміщеннями всіх користувачів інтернету і за змістом контенту всіх сайтів. Також закон дозволяє без рішення суду, лише за мотивованим поданням провоохоронних органів обмежувати доступ своїх клієнтів до інтернет-ресурсів.

Це все є абсолютно недопустим. Стежити за переміщеннями людей в Інтернеті це те саме, що стежити за людиною яка ходить містом: в які магазини ходила, з ким пила каву в кафе, на яку книжку задивилася в книгарні, як переходила дорогу, з ким і про що розмовляла. На нашу думку, цей закон легітимізує тотальний контроль за приватним життям громадян і є початком введення цензури в Інтернеті.

Ми переконані, що ліквідація сайтів з дитячою порнографією є необхідною, але не потребує стеження за всіма користувачами Інтернету і введення цензури. Тож прийняття такого закону є недоцільнім. Такі положення закону суперать загальноєвропейським стандартам і порушують конституційні права громадян на невтручаня в особисте і сімейне життя.

По суті, влада до всього ще й хоче перекласти всю роботу з пошуку та усуненню злочинів в Інтернет на простих користувачів. У вільний, так би мовити від основної роботи час. Тоді постають питання: навіщо нам правоохороні органи?

На які кошти запроваджується тотальне стеження? Очевидно, для визначення законності інформації держава повинна створити окремий підрозділ і витратити на це купу грошей. Адже не можна просто так закрити доступ до якогось сайту, виключно на основі чиєїсь суб’єктивної думки. Для кожного сайту має бути створено окремий процес визначення легальності інформації на ньому розміщенної.

В інтернеті дуже багато інформації незаконно розміщеної або інформації законність якої перевірити дуже складно чи взагалі не є можливим оскільки вона розміщена в інших державах іноземними мовами. І в цих державах ця інформація може бути законною.

Тепер припустімо, що цей закон прийняли, і українці почали надсилати в правоохоронні органи посилання на сайти з незаконним контентом. Кількість такої інформації буде просто неймовірною - будуть мільйони повідомлень від людей, так як в інтернеті є дуже багато сайтів з незаконною інформацією, і до того ж багато людей будуть відправляти одну і ту саму інформацію. На таку роботу піде дуже багато людських і матеріальних ресурсів. Заради чого?

Як вказувалось вище, в законі не передбачено що саме і яким чином слід вважати «незаконим контентом». До того ж, звідки ми можимо знати чи той контент розміщений на сайті є законим чи ні? Можливо, наприклад автор своєї книги дійсно міг дозволити розміщувати її на певних сайтах. Про це теж слід повідомляти?

До речі, списку забороненої інформації ще немає, а закон вже практично є. Виходячи з цих положень, закон передбачає закрити доступ до будь-яких сайтів з суб’єктивно "сумнівним" контентом. На першому місці такого контенту виступають пошукові системи, у тому числі ті якими користуються у всьому світі, наприклад google, yahho, bing та інші. Завдяки цьому закону у нашій країні доступ до цих сайтів буде закрито. Подібне дозволило собі лише декілька країн у світі, і всі ці країни не є демократичними, зокрема Китай, Іран, Узбекистан, Сірія, Куба, Північна Корея. На кого ми рівняємося? Ці пошукові системи є єдиним доступним механізмом пошуку інформації в інтернет, і їх закриття у нашій країні призведе до обмеження доступу українців в інформації та до цензури.

Також чітко не вказано, яку саме інформацію має зберігати провайдер. Чи це має бути просто список веб-сайтів по яких ходив клієнт, чи ще й відправлена та отримана ним електронна пошта, чи це мають бути файли, які він завантажив з Інтернету чи відправляв в Інтернет. Тобто в Інтернеті вся ваша інформація перетворюється з приватної на загальнодоступну і відслідковувану. А це вже є порушенням конституційних прав громадян.

Також дуже багато суб’єктів підприємницької діяльності використовують Інтернет для відправлення важливої інформації, яка складає комерційну таємницю. І ця інформація теж дуже легко може потрапити до конкурентів, бо в законі не передбачено як саме буде зберігатись вся інформація про користувача і хто буде мати до неї доступ. Таким чином, виходить, що до цієї інформації може отримати доступ будь-хто і законодавці не бачать в цьому проблеми.

При цьому додаткове навантаження, покладається на провайдерів: вони змушені будуть витратити чималі кошти на установку нового обладнання для виконання цього пункту закону, що у свою чергу підніме ціну на інтернет-послуги в Україні, де вони і на зараз є не з дешевих.

Враховуючи вищевказане, ми, користувачі Інтернету, вважаємо недопустимими втручання в приватне життя людини і законодавче впровадження цензури під виглядом боротьби з дитячою порнографією, тому вимагаємо скасування доповнень до ст. ст. 33, 39 Закону України «Про телекомунікації».