 Боротьба за виборчі права жінок триває вже більш ніж 200 років! Яка ситуація з цією проблемою в світі і, зокрема в Україні, саме на таке питання ми спробували знайти відповідь!
Жінка в політиці. Зараз ця фраза не викликає подиву, у не так давно цю фразу не сприймало більшість населення землі. Такі імена, як княгиня Ольга, Катерина Медичі, Марія Стюарт, Катерина Велика, королева Вікторія та й навіть зовсім молода порівняно з вище перекисленими дамами Маргарет Тетчер – це скоріше виняток з правила, що світом керують чоловіки.
Треба розуміти, що прямий вплив на політику, право обирати, з’явилось у жінок зовсім недавно, а якщо бути точним то боротьба за визнання виборчих прав жінок точилася з 1788-го, а досягла позитивного результату лише у 1995-му, коли цим питанням почала опікуватись ОБСЄ. Відомо, що першими країнами, де жінкам надали виборче право, були Австралія (1893 р.) й Нова Зеландія (1902 р.). Правда це стосувалось лише жінок, котрі мали європейське походження. Утім, задовго до цього, 1788 року, Конституція Сполучених Штатів Америки апріорі визнала право жінок на обрання до Конгресу, бо в ній ішлося про можливість "усіх громадян" брати участь у виборах. Однак офіційно американки здобули це право лише 26 серпня 1920-го, коли було підписано закон, що дозволяв жінкам обиратися до Конгресу.
Перше найзагальніше документарне закріплення виборчих прав жінок сталося 1967 року – після ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Після створення 1976-го Жіночого Фонду Розвитку ООН (ЮНІФЕМ) держави активізували законотворчість у даній сфері, підписавши в 1979-му Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок. Ці документи містили й політичні підходи до гендерних аспектів. Зокрема, надання жінкам виборчих прав та можливості брати участь у державному управлінні. На той час такі вимоги означали для декотрих держав необхідність кардинальних змін у всій політичній системі.
Для деяких держав та навіть цілих регіонів, ці зміни були світоглядними. Зокрема країни Африки та Азії. В Азії виборчі права жінок вперше визнала 1924 року Монголія. Однак, розпочавшись пізніше, ніж у Європі, "гендерні трансформації" завершилися на 12 років раніше, ніж у Старому Світі. Це сталося 4 листопада 1972-го, коли виборчі права жіноцтву надала Бангладеш. А от африканці надто довго йшли до цілковитого звільнення від кайданів колоніальної залежності, аби в подальшому обмежувати ще й виборчі права жінок. Рух за здобуття рівноправності жителів Чорного континенту розпочався ще під час проведення пан африканських конгресів ХІХ століття. Отож молоді держави, утворені після завершення Другої світової війни, не зволікали з наданням жінкам можливості законотворчості й управління країною. Такі права африканки здобули вже 1945 року в Сенегалі й Того.
Найважче з рівним тендерним правом вибору було в ісламських країнах, але навіть там зараз в парламенті є представники слабкої статті. На сьогодні в парламенті Бахрейну мандат має одна жінка, Кувейту – також одна, а от ОАЕ – аж дев’ять.
Незважаючи на складні трансформації та важке подолання стереотипів виборчі права жінок закріплені у всіх країнах членах ООН.
Права і можливість – дві великі різниці
Дійсно після закріплення прав постало питання можливостей. Всі ж розуміли що навіть маючи право бути обраною жінці потрібно ще потрапити в список партії яка йде на вибори, а потім ще подолати виборчий бар’єр.
Це питання вирішували по різному: приміром, в Уганді одне місце в парламенті від кожного з 39 виборчих округів має бути закріплене за жінкою. В Аргентині виборчий закон передбачає тридцяти відсоткову "жіночу" квоту під час виборчих перегонів. 74-а поправка до Конституції Індії обумовлює надання 33% місць в муніципальних органах влади жінкам.
Кількісні квоти на парламентські місця закріплено в законодавстві Бангладеш (жінки мають 30 обов’язкових місць із 330), Еритреї (10 – зі 105) й Танзанії (15 – з 255 парламентських місць). До речі, 28 жовтня 2007 року Кристина Фернандез де Кіршнер, перша леді Аргентини, отримавши на президентських виборах 46% голосів, змінила свого чоловіка на посаді глави держави. 2005-го перша в історії жінка-президент з’явилась і на африканському континенті: фінансист Еллен Джонсон-Серліф здобула перемогу на виборах у Ліберії, набравши 60% голосів.
Президент України жінка?
Поки в нашої країни нема досвіду обрання на найвищу державну посаду жінки, але недавні вибори нам показали, що в країні є харизматичні лідери серед жіноцтва. Але якщо оцінювати ситуацію реально то ми можемо побачити не найкращу картину.
В 1985 році було обрано до Верховної Ради УРСР 157 депутатів-жінок! Гендерна рівність в радах радянських республік була одним з ідеологічних принципів. Велась системна робота з представництвом жінок в радах, чого зараз нажаль немає.
2003-го Україна зобов’язалася до 2015 року виконати проголошені Декларацією Тисячоліття ООН "Цілі тисячоліття", 6-й пункт яких присвячений рівності прав жінок і чоловіків. Цей документ, зокрема, передбачає конкретні показники пропорційної участі жінок у роботі виборчих і представницьких органів.
Відповідно до нього, 2007 року у Верховній Раді має бути не менш як 13% жінок, у 2011-му – 20%, а в 2015-му – вже 30%. Справжня картина присутності жінок-депутатів просто катастрофічна. На початку 2000-них років ситуація покращувалась, але до показника в 157 жінок в парламенті, Україні ще далеко.
Але незважаючи нінащо динаміка присутності жінок в скликаннях Верховної Ради зараз позитивна. І якщо депутати все таки не зможуть прийняти закон, в якому б було прописано квоту для жінок у парламенті, то слабка стать все рівно, з часом, візьме своє. А обґрунтування цьому просте - Україна матріархальна держава, і народ генетично більше поважає в керуванні жінку ніж чоловіка.
|
