Ґендерна проблематика як частина гуманітарної та соціальної політики, а також в контексті дотримання прав людини ніколи не була пріоритетною для української влади(навіть на рівні декларацій). Її можна навіть ідентифікувати як маргінальний напрямок. Так, серед принципів реалізації політики, серед цілей «Українського прориву» досягнення ґендерної рівності не згадувалося. У передвиборчій програмі президента Януковича обіцянок щодо досягнення ґендерної рівності як засадничої цінності демократичного суспільства також не було. Тим не менш події 2010 року показали, що ґендерна політика стає реальною політикою, а порушення прав жінок та ґендерна дискримінація є складовими сучасного життя.

 

Хоча українське законодавство практично не має положень, що закріплювали б дискримінацію жінок, але декларація рівних прав чоловіків та жінок в Конституції ще не є гарантом реальної рівноправності. Щоденна практика засвідчує, що ґендерний паритет, проголошений Основним законом України, в реальному житті часто порушується, хоча переважно в прихованому вигляді. Детальніше >