13 травня,  в рамках проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні», у Качанівської виправній колонії №54 відбувся досить незвичайний захід – тренінг для засуджених жінок – майбутніх тренерок.

Цей тренінг, що проводився досвідченим фахівцем – директоркою Громадської організації «Інформаційно-консультативний жіночий центр» (Київ) Наталією Костюк, мав на меті створення групи волонтерок, які змогли б працювати за розробленим модулем в межах самої установи.

Ці тренінги для тренерок спрямовані на підняття власної самооцінки засуджених жінок та на розвиток їх лідерських якостей, навчають основам конфліктології та медіації, розвивають навички успішної комунікації, що базуються на підходах співпраці та діалогу.

Тренінг, який пройшов 13 травня, був уже 3-м із цієї серії. У навчальному заході взяли участь 12 осіб – засуджені колонії №54. У більшості своїй вони мають чималі за строком терміни ув’язнення, але своєю дисциплінованою поведінкою заслужили право займати певні відповідальні посади – наприклад, працюють днювальними у відділеннях.

За словами помічника начальника по взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю управління ДПтС України в Харківській області Юрія Чумака, саме через незаперечну корисність запропонованих тренінгів, проведення занять із засудженими було підтримано на рівні керівництва Державної пенітенціарної служби України та її Харківського територіального управління, а також адміністрацією Качанівської ВК (№54). До речі, для установ виконання покарань тренінги є безкоштовними, адже Швейцарське Агентство Розвитку та Співробітництва виступило донором проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні».

Цікаво було спостерігати за жінками, які самі є засудженими та кожного дня спілкуються із засудженими (а це складна категорії, з певними уявленнями про життя, особливим жаргоном, «поняттями» тощо). Тому опанування для них деякими тренінговими навичками не завжди є простим завданням.

Як згадує тренерка Наталія Костюк, навіть при виконанні вправи «Я пишаюся» у засуджених жінок виникали певні труднощі, адже в умовах ув’язнення не повсякчас легко говорити про себе позитивно. Але це давало можливість жінкам поглянути на себе з іншого боку, пригадати ті вміння, навички, якими вони володіли на волі та проаналізувати той позитивний досвід, який вони отримали в установі (а дехто з них одержав освіту, опанував нову професію, подолав згубні звички, почав займатися фізкультурою…).

На занятті, що відбулось минулого тижня, засуджені освоювали вправу «Конверт життєвих ситуацій», метою якої є запрошення до обговорення життєвих проблем: поведінкових або тих, що пов’язані з міжособистісними відносинами. Учасниці отримували картки з початком фрази, їм потрібно було продовжити її від власного імені.

Наприклад:

Якщо в мене поганий настрій, а до мене звернулася інша засуджена…

Учасниці тренінгу написали таке:

- Коли я буваю злою на будь-кого, то намагаюся обмежити себе і суспільство на деякий час від спілкування (йду). Якщо в пориві і крикнула, обов’язково перегляну ситуацію – права чи ні? Якщо ні, вибачусь.

- Намагаюся бути стабільною і постійно контролюю себе. Емоції, на мою думку, мусять бути контрольованими.

Наступний вираз:

Що я більш за все ціную в людях?

- Говорити правду, вміти відповідати за свої вчинки, бути впевненим у своїх діях. Не лицемірити.

- Цінувати в людині не тільки слова, а вчинки.

Коли я буваю щасливою?

- Я щаслива, коли впевнена в тому, що мої сини здорові, щасливі й забезпечені. Коли я знаю, що моя мама жива і здорова, що з нею нічого не станеться, хоча б поки я знаходжуся в цих місцях.

- Я відчуваю себе щасливою, знаючи, що в травні до мене приїжджають, хочеться кричати від щастя, стрибати як маленька дитина, навіть коли отримую листи з дому, звістки, коли у відділенні немає зауважень, немає претензій з боку адміністрації…

Як зазначають представники адміністрації колонії, тренінговий модуль «Керувати собою – співпрацювати з іншими», започаткований  ІКЖЦ, вже мав позитивні історії. Так, одна з жінок – учасниця минулих тренінгових занять, поділилася власним досвідом роботи з «новенькими», що приходять в загін та мають адаптуватися до нових умов та людей. Засуджена-тренерка провела з ними групову роботу, в якій використовувала отримані на тренінгах навички поводження при знайомстві, що допомогло «новеньким» позбутися «рамки», тобто переконання в тому, що всі в світі винні в ситуації, в якій опинилися засуджені. Це також сприяло тому, що засуджені зрозуміли, що вони не одні-однісінькі, і є люди, які готові їх підтримати.

Рефлексії  учасниць:

«…Переді мною пройшло все моє життя, я пригадала свій дім, рідних, ще раз зрозуміла, скільки горя я завдала їм та собі…».

«…Такі вправи потрібно робити постійно, щоб аналізувати власне життя та не повторювати тих помилок, які вже зроблені…».

18.05.2011  |  Інші питання

автор: Георгій Кобзар

http://helsinki.org.ua/index.php?id=1305717544