Дослідниця Мар’яна Рубчак видала книжку про наші пострадянські реалії та перспективи

Нещодавно в США вийшов збірник статей та інтерв’ю, укладений і редагований Мар’яною Рубчак: «Позначення відмінностей: багатолика Жінка в сучасній Україні» (Mapping Differences: The Many Faces of Women in Contemporary Ukraine. Berghahn Press, 2011).

Мар’яна Рубчак — відомий історик, професор Вальпараїського університету (штат Індіана).

Значення цього 222-сторінкового дослідження важко переоцінити. Воно поки що єдине такого плану по той бік Атлантики. Авторки видання — Катерина Ваннер, Сара Д. Філіпс, Оксана Кісь, Вікторія Гайденко (усіх дванадцятеро), половина авторок із Заходу, і то не тільки українського походження. Як почувається жінка в перехідному суспільстві? Які її можливості та перспективи в сучасній Україні? Як бачить саму себе в постколоніальних реаліях? На ці та інші запитання й намагаються дати відповідь дослідниці, яких згуртувала активна й у свої вісімдесят Мар’яна Рубчак, за плечима якої — поважний життєвий досвід (виховала чотирьох доньок), наукові здобутки й неабияка енергія.

— Пані Мар’яно, книжка, видрукувана вами, — перше видання такого плану англійською мовою. Коли виник задум випустити у світ таке дослідження і наскільки воно може бути цікавим американському (і не тільки) читачеві?

— На жаль, зі зрозумілих причин можна говорити про певну байдужість американських дослідників до української проблематики загалом і зокрема тієї, яка торкається стану і статусу жінок в Україні. Однак треба відзначити: останнім часом збільшується кількість праць, які стосуються України. Але досі обминали увагою повсякденне життя українських жінок. Утім, це пояснюється й тим, що в самій Україні не так уже й переймаються ним. За словами відомого українського етнолога Оксани Кісь, жіночі дослідження з соціальної історії й історичної етнології України належать до найменш розроблених ділянок українознавства. Книжка цієї авторки заклала основу у здобутті визнання такого сюжету в Україні. Мій збірник виконує подібну роль у західному світі. Задум цієї книжки, щиро кажучи, майже випадково зародився. Роками спостерігала, як часто дослідження жіночої проблематики викликало мало не осуд: мовляв, це другорядне питання, навіть не заслуговує на науковий аналіз. У розмові з однією редакторкою американського академічного видавництва запитала, просто з цікавості, про перспективність появи такого дослідження в них. Відповідь була дуже лаконічна: «На таку літературу в нас немає ринку». І ці слова ще більше спонукали мене створити таку книжку. Спершу її ідея була не так чітко сформована. Але пізніше, після обговорення з колегою Марією Ревакович, цей намір почав «обростати плоттю». Почала шукати видавництво, яке б зацікавилося проектом, та авторів, які б погодилися на співпрацю. Погодилося 11 науковців із різних дисциплін і двох континентів. Звернулася до Berghahn Press, видавництва, яке знаходиться в Нью-Йорку та Оксфорді: там взялися випустити у світ цю книжку.

— Як науковець ви спершу вивчали європейською історією, ступінь доктора філософії здобули як дослідниця російської та радянської історії. Як прийшло зацікавлення життям українських жінок?

— Моя вища освіта склалася начебто випадково. Спершу, коли вирішила здобути ступінь бакалавра, уже у зрілому віці, відчула потребу різко змінити своє життя, вийти за межі дому. Саме тоді була вагітна четвертою донечкою. Між іншим, моя педіатр сказала так: «Мені здається, ти просто не хочеш продовжувати навчання, коли постійно ходиш вагітна». У Канаді, де в той час жила, мало жінок здобувало вищу освіту. Так відкрився для мене інший світ, який привабив мене новими можливостями. Почала вивчати історію Європи в Ратгерському університеті (Нью-Джерсі). Згодом чоловік одержав роботу в Іллінойському університеті в Чикаго. Наша родина переїхала, і я продовжувала навчатися в тому ж університеті. Переключилася на радянську історію, вивчала й російську мову. Докторську мені дозволили писати (не без труднощів) на українську тематику, яка мене тоді цікавила з різних причин включно з виробленням самосвідомості у будь-якому контексті. Тема дисертації — «Братства ХVІ—ХVІІ століть як джерело творення української національної свідомості». Одночасно почала їздити до України, де мене прикро вразило становище української жінки. Про це почала говорити всім, хто тільки виявляв найменше бажання мене слухати й чути. І раніше гендерна тематика мене притягувала. Поєдналися зацікавлення: для мене відкрилося нове наукове поле, у якому й досі мандрую. Закінчивши студії, почала викладати у Вальпараїському університеті. Стала професором, однією із засновниць жіночих студій, які й очолювала. Почалася поважна праця над гендерними студіями з акцентом на становищі жінок в Україні.

— Чи є ваші чотири доньки вашими ідейними прихильницями?

— Так і ні. Жодна з них себе не визнає у традиційних термінах, хоча найстарша, сказати б, найбільш схильна до традиційної жіночої ролі в повсякденному житті. Інші сприймають поняття «гендер» і «фемінізм» кожна по-своєму. Але жодна не заперечує моїх поглядів.

— У відгуках про вашу наукову та популяризаторську діяльність відзначають: Мар’яна Рубчак послідовно розкриває світові особливості українського менталітету, який, зокрема, стосується ролі жіночого начала, та зумовлені цим характерні риси нинішнього українського жіночого активізму. Що на це скажете?

— Складне запитання. Подам свій особистий погляд, хоча зобов’язана попередити, що він часто викликає спротив. Коротко скажу: у стародавній Україні жінки були сповнені гордості за свій рівноправний із чоловіками статус. Мали повне партнерство з чоловіками у так званому матріархальному світі. Нині це вже не є загальним правилом. По-перше, попередні культурні цінності тепер не завжди в пошані. А по-друге, вони навіть діють проти тієї рівності. Незважаючи на те, що у зв’язку з поняттям жіночої рівності їх, жінок, почали підносити як Берегиню — стародавню богиню біля сімейної печі, над якою вона панувала та довкола якої вирішувалися всі суспільні проблеми. Сьогодні цей «матріархат», цей метасимвол Берегині покликаний увічнити романтизоване бачення квінтесенції українського жіноцтва. Уже після 1991 року такий символ почав заважати формуванню феміністської свідомості.

— Ви підтримуєте тісні зв’язки з феміністками України молодшого і старшого покоління. Чи свідомі того, наскільки досі самі слова «феміністка» та «гендер» є майже лайливими в Україні?

— Так, свідома. Але це стосується не тільки України. Таке ставлення до самого поняття «гендер», а особливо до фемінізму, помітне в цілому світі, може, аж не наскільки негативно, як в Україні. Чому так? Проблема, очевидно, у браку розуміння, навіть елементарних знань щодо самих термінів. Особливо це стосується терміна «фемінізм», який викликає сувору антипатію через неправильне тлумачення. Для більшості самих жінок фемінізм означає втрату жіночності, хоч вони не можуть пояснити, що таке та жіночність. А хто така феміністка? Теж ніхто точно не скаже, хоча побутують усілякі тлумачення, різні дивовижні пояснення. Дуже поширене уявлення в Україні, що феміністка — це щось на зразок чоловікоподібної жінки або така, що ненавидить чоловіків. І навіть не намагаються докопатися до істини. А це ж не просто плутанина! Якщо можна окреслити фемінізм як доктрину, що заявляє рівність статей, і феміністок як оборонців рівних суспільних, політичних та економічних прав для жінок, здається, тоді мало хто міг би відмовитися від такого тлумачення.

— Як неодноразова стипендіатка кількох дослідницьких американських грантів, ви провели тривалий час в Україні, спостерігаючи та аналізуючи суспільні зміни. Тричі брали участь у парламентських слуханнях щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні, були учасницею численних науково-практичних конференцій та семінарів, викладали у міжнародній літній школі з гендерних студій, мали відкриті лекції для студентів та науковців у Харкові, Львові, Києві. Чи помітні позитивні зрушення щодо розвитку самосвідомості жінок в Україні?

— Так і ні. Чимало вже зроблено, безумовно. Позитивні зрушення помітні особливо серед еліти. Значна кількість українських жінок підтримує патріархальні погляди. Навіть коли вони, жінки, (не всі) помічають, що для них патріархальні вартості можуть мати негативні наслідки, бо утруднюють вироблення феміністичної — у найкращому розумінні — свідомості. Ще одна заувага: сьогодні певна частина молоді радикалізується. Вона має зовсім нові, незвичні погляди, не забарвлені радянщиною, перебуває під впливом ліберальних західних ідеалів. Зокрема, у жінок зовсім інше бачення чоловіків і самих себе. Нові переконання і традиційні погляди співіснують, витворюється принципово новий спосіб думання. Іноді це спонукає ставити інші вимоги, підтримувані радикальними діями. Але ж і ми не повинні забувати, що певною мірою це ж покоління торувало молодшому дорогу до такого роду «перевороту».

— Наскільки знаю, ви не зупиняєтеся на досягнутому — розпочинаєте новий видавничий проект, що має на меті показати світові стан жіночих та феміністських студій у самій Україні. Кілька слів про це.

— Не зовсім так. Не тільки самі студії мене цікавлять, а загалом поняття жіночого становища і статусу. Як він змінився протягом останніх двадцяти років? У новому збірникові хотілося б зосередитися на поглядах молодих учених винятково з України. Мене цікавить спосіб мислення і світосприйняття авторів, які виростали в радянській системі, під впливом радянського менталітету, ідеології.

http://www.day.kiev.ua/214920