16 лютого 2016 року – за ініціативи та підтримки Національного демократичного інституту - у Верховній Раді України відбулося обговорення механізмів забезпечення гендерної рівності у політиці, в якому взяли участь народні депутати, представники організацій громадянського суспільства, міжнародних організацій, експерти з питань гендерної рівності.

Модерувала обговорення керівник програми Жінки-лідери Національного демократичного інституту Олена Єна.
Розпочалася зустріч з виступів сенатора Томаса Дешла, колишнього голови більшості Сенату США; Посла Швеції в Україні Андреаса Фон Бекерата; презентації результатів дослідження громадської думки щодо ставлення до жіночої політичної участі в Україні, які представила Директор Національного демократичного інституту в Україні Мері О’Хейген.

Сенатор Дешл підкреслив важливе значення забезпечення гендерної рівності для демократичного суспільства, відзначив вагомий внесок Національного демократичного інституту в утвердження гендерної рівності та розширення жіночої політичної участі в Україні.

Зазначив при цьому, що збільшення представництва жінок у політиці та посилення політичного впливу жінок - це - тривалий шлях, який потребує чималих зусиль, і навіть у США, де відповідально ставляться до демократичних стандартів, в тому числі – виборчих, лише кожен п’ятий сенатор – жінка (зі 162-х сенаторів 42 жінки), що змушує постійно шукати нові підходи та удосконалювати існуючі механізми.

Посол Швеції в Україні Андреас Фон Бекерат навів чисельні аргументи необхідності просування гендерної рівності в Україні, серед яких виокремив економічне зростання. За словами пана Посла, збереження такого ж темпу залучення жінок в економіку забезпечить збільшення світового ВВП на 26%, а ВВП європейських країн - на 25 відсотків.
Було підкреслено значення співпраці США та ЄС у підтримці гендерної рівності в Україні; зазначено при цьому, що Україні слід активізувати зусилля на шляху розширення участі жінок у політиці, адже, за інформацією пана Андреаса Фон Бекерата, навіть у пострадянських країнах частка жінок серед депутатів Парламенту значно вища, ніж в Україні. Для прикладу, у парламенті Білорусі - 27% жінок-депутаток, Киргизстану - 23%, Узбекистану -23%, Молдови - 19%, не кажучи вже про Швецію, де майже половину депутатів парламенту складають жінки і 50% міністрів – жінки.

Було зазначено, що Швеція досягла таких результатів не лише квотуванням, але і системною роботою, спрямованою на зміну суспільного сприйняття. Особливо було підкреслено роль чоловіків у підтримці гендерної рівності, позитивний вплив забезпечення рівності не лише на жінок, але на суспільство загалом.

Результати дослідження громадської думки щодо ставлення до жіночої політичної участі в Україні, за словами Директора Національного демократичного інституту в Україні Мері О’Хейген, допомогли зруйнувати деякі міфи щодо участі жінок у політиці; визначити бар’єри, з якими зіштовхуються жінки; шляхи подолання перешкод; механізми збільшення жіночої політичної участі. 

Дослідження засвідчило невпинне зростання чисельності громадян, які вважають, що частка жінок у Парламенті має бути від 40 до 50 відсотків; підтвердило важливість застосування квот для розширення можливостей жінок для участі у політиці, продемонструвало стійкість стереотипного сприйняття ролі жінок і чоловіків у політиці.

У ході обговорення визначалися основні механізми забезпечення жіночої політичної участі.

На переконання експерта з питань гендерної рівності Лариси Кобелянської, в Україні сьогодні склалися сприятливі умови і час для більш радикальних законодавчих змін. По-перше, євроінтегаційний поступ України зумовив стрімкі зміни у суспільному сприйнятті паритетного представництва; стимулював процес адаптації українського законодавства до європейських стандартів, тому необхідно використати даний історичний момент.

В контексті напрацювання змін до Конституції, реформування виборчого законодавства було запропоновано закласти принцип паритетного представництва статей у прийнятті політичних та суспільних рішень та можливість застосування позитивних дій у Конституцію України; законодавчо закріпити обов’язкові квоти у поєднанні упорядкуванням списків/ правилами розміщення; у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» і, відповідно, у виборчому законодавстві чітко визначити механізми відповідальності, санкції/заохочення за недотримання квот.

У ході дискусії зазначалося, що збалансоване представництво у виборчому процесі великою мірою визначається правозастосовною практикою та бажанням і спроможністю партій втілювати закон; акцентувалася увагу на значенні інституалізації гендерної рівності у партійних структурах, процесах і практиці, необхідності запровадження програм, спрямованих на розвиток гендерної культури партійного керівництва.

Відзначався внесок організацій громадянського суспільства у просування гендерної рівності в Україні, зокрема, у розробку та запровадження програм підтримки кандидаток та новообраних жінок (навчання, наставництво, стажування); створення мереж жінок-політиків та активісток ГС. В якості прикладу було наведено групу «Жіноче лобі в Україні», до якої увійшли члени МФО «Рівні можливості», депутати органів місцевого самоврядування, гендерні радники, представники організацій громадянського суспільства.
Підкреслювалося значення між фракційних депутатських об’єднань, що створюються у місцевих радах за підтримки НДІ, роль даних інституцій у забезпеченні системності роботи та сталості результатів з розширення участі жінок у політиці.

Було висунуто пропозицію активізувати процес підписання українськими містами Європейської Хартії рівності в житті місцевих громад, в якій закріплений принцип збалансованого представництва в усіх виборних і публічних директивних органах і визначаються зобов’язання органів місцевого самоврядування вживати відповідні заходи для збільшення кількості жінок-кандидатів, врегулювання власних процедур і стандартів поведінки.

Народний депутат України, член МФО «Рівні можливості» Марія Іонова поінформувала про пріоритетні напрямки роботи МФО, серед яких – напрацювання змін до законодавства в контексті забезпечення гендерної рівності у виборчому процесі, інтегрування питань гендерної рівності у миротворчі місії; гендерно-орієнтоване бюджетування, співпраця з депутатками місцевих органів влади та жінками, що балотувалися, але не були обрані.

Наголошувалося на необхідності співпраці і координації зусиль з організаціями громадянського суспільства, експертним середовищем; створенні мережі жінок-політиків та громадських активісток.
Було запропоновано розробити мапу діяльності громадських організацій, створити своєрідний холдинг - для систематизації цілей, завдань і заходів; координації та об’єднання зусиль з просування гендерної рівності та паритетного представництва. 

З метою оптимізації діяльності координаційної групи/холдинга було запропоновано передбачити тематичні підгрупи: децентралізація, політична участь, гендерно-зумовлене насильство і т.п.

Загальне координування діяльності координаційної групи взяв на себе Національний демократичний інститут.