6–8 жовтня 2017 року в Одесі відбулася міжнародна конференція «Гендер у революції, війні та миробудуванні», проведена громадською організацією «Women in War» (Париж) і Центром «Розвиток демократії» (Київ) за сприяння та на базі Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (Одеса).

Конференція об’єднала науковок/ців з галузей історії, соціології, антропології, політології, філософії, громадських активісток/ів, мисткинь/ців з України, Франції, Канади, США, Великої Британії, Вірменії, Швеції, Грузії, Туреччини, Румунії, Австралії, Німеччини, Іспанії, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Македонії, Китаю, Тайваню. До конференції долучилися й українські військовослужбовиці, які беруть участь у бойових діях на Сході України. Діапазон артикульованих на конференції тем був надзвичайно широкий, тому у своєму короткому огляді зупинюся лише не тих, які, на мою думку, є найбільш актуальними для української гуманітаристики на сучасному етапі.

Конференцію відкрила доповідь керівниці Центру підтримки аеророзвідки, голови ГО «Інститут гендерних програм», волонтерки Марії Берлінської. Вона зосередила увагу на труднощах, з якими стикаються жінки у війську: найбільш вагомими, на її думку, є напівлегальне становище, недоступність багатьох військових посад, особливо керівних. Доповідачка поділилася досвідом продюсування фільма «Невидимий батальйон, який з’явився услід за однойменним соціологічним дослідженням, в якому прагнула задокументувати участь жінок у війні на Донбасі, зруйнувати «стіну мовчання» про жіночий досвід і, зрештою, нагадати, що досі триває війна, яка забирає багато життів у тому числі через недостатнє технічне оснащення української армії.

Продовжила тему ролей жінок під час війни Олена Стрельник. Дослідниця проаналізувала материнський активізм в Україні з початку війни, зокрема, діяльність об’єднань солдатських матерів, сучасні образи «хорошої» і «поганої» матері в Україні, роль материнства у процесах іншування і солідаризації в суспільстві. Девід Курковський звернув увагу на недостатню невидимість ЛГБТ-спільноти у революційних та воєнних подіях в Україні останніх років, а також маргіналізацію прав таких людей у публічному дискурсі. Ольга Лабур окреслила способи репрезентації жінок-учасниць жовтневого більшовицького перевороту і громадянської війни в Україні у радянському дискурсі та історичній пам’яті. Доповідачка підкреслила, що формування «нової жінки» відбувалося за допомогою конструювання образів «елітних жінок», «активісток середньої ланки і «безіменних жінок», біографії яких заретушовувалися у відповідності до політичних засад формування нормативної революційної пам’яті.

Про жіночі стратегії виживання під час криз говорили у другій секції на прикладі китайської революціонерки і комуністки Сюе Сюехун, вірменок, американок, які спостерігали російську революцію 1917 року. Мар’яна Байдак представила польсько-український конфлікт 1918-1919 років у приватних текстах галицьких жінок. Зазначила, що міжнаціональна війна в жіночих уявленнях набувала різного трактування і не завжди мала вороже забарвлення.

Великий блок питань, дискутованих у перший день конференції стосувався участі жінок у правозахисних рухах і миробудуванні. Наталя Дубчак звернула увагу на численні інституційні обмеження щодо жінок у Збройних силах України, а також ряд неофіційних перепон, які існують в питанні допуску жінок до миротворчих операцій. Доповідачка підкреслила важливість залучення жінок до складу міжнародних правозахисних організацій, які беруть активну участь у політичних і соціальних трансформаціях у різних країнах, особливо під час воєнних криз. Світлана Закриницька зосередилася на світовому та українському досвіді імплементації Резолюції ради Безпеки ООН №1325 «Жінки, мир та безпека». Дослідниця наголосила, що допуск жінок до побудови миру є необхідністю, адже дані міжнародних досліджень показують, що залученість жінок до переговорів підвищує тривалість мирної угоди щонайменше два роки на 20 %, а присутність жінок у секторі оборони дозволяє значною мірою знизити частку скарг щодо неправомірних дій, невмотивованого застосування сили і використання зброї. Крім того, завдяки участі жінок у миротворчих операціях збільшується довіра громад до збройних сил, зростає готовність повідомляти про гендерно-вмотивовані злочини.

У другий день конференції учасниці/ки обговорювали жіночий досвід воєн, революцій і миробудування у історичній ретроспективі. Багато уваги приділено аналізу більшовицького емансипаційного експерименту у 1920-х роках і «жіночому питанню» та «державному фемінізму» у Радянському Союзі, комуністичних Китаї, Румунії і Польщі, Вірменії. Надін Зігерт звернула увагу на використання фотодокументів як важливого джерела для аналізу репрезентацій жінок на війні. У своєму дослідженні вона використала образи жінок, які брали участь у африканських революціях  у 1960-1985 роках і показала, наскільки ці образи є гендерованими і політизованими, адже, відображають не стільки реальний жіночий досвід війни, скільки суспільні очікування.

Окрема панель стосувалася жіночого досвіду Другої світової війни. У своїй доповіді Марта Гавришко окреслила різні форми сексуального насильства, з яким стикалися учасниці українського націоналістичного підпілля з боку свого керівництва, а також від «ворожих» чоловіків: під час військово-чекістських операцій, слідства, утримання в місцях неволі, діяльності агентурно-бойових груп тощо. У фокусі уваги дослідниці були різні жіночі стратегії протидії насильству, починаючи від маскулінізації зовнішнього вигляду (нівелювання сексуальної привабливості) до радикальних методів спротиву, включно із вбивством своїх кривдників. Мовчання ж залишалося найбільш практикованою стратегією виживання жінок, які пережили насильство.

Тему жіночої дієздатності у кризових моментах продовжила Людмила Аскерова. За допомогою аналізу низки архівно-кримінальних справ проти репресованих радянською владою фольксдойче у Чернігівській області, дослідниця показала до яких аргументів вдавалися жінки під час слідства, щоб зменшити чи уникнути покарання за колаборацію з нацистським окупаційним режимом. Серед них: відмова від пільг та активної участі у громадських заходах, використання службового становища для порятунку людей, зокрема, євреїв, апеляція до власної молодості. Андрій Усач презентував дослідження про місцевих жінок-винуватиць Голокосту в окупованій Україні. Дослідник наголосив на досить широкому діапазоні форм жіночої співучасті у переслідуванні єврейського населення та мотивів, що їх до цього спонукали. Прикладом Ліди Пенькіної, яка працювала заступницею редактора окупаційної газети «Нове Життя» у місті Старокостянтинів та була авторкою надзвичайно агресивного антисемітського тексту, проілюстрував, що в умовах нацистської підокупаційної дійсності навіть жінки, в принципі не налаштовані вороже до євреїв, могли використовувати антисемітизм як своєрідний ресурс для досягнення ситуативних цілей.

Загальною темою третього дня була «Жінки у світових революціях». Багато уваги приділено жінкам у регулярних і партизанських арміях, терористичних угрупованнях. Одним із найбільш дискутованих питань був зв’язок між «фемінізацією» різних мілітарних структур і становищем жінок у суспільстві загалом. Почесна професорка університету Чарльза Дарвіна та колишня голова факультету політології Єврейського університету в Єрусалимі Галія Голан підняла питання про те, наскільки присутність жінок у війську як патрірхатній структурі може бути корисною для самих жінок і сприятиме досягненню миру. Адже, мир, на її думку, забезпечується лише демілітаризацією, а не рекрутуванням осіб з різними гендерними ідентичностями до збройних конфліктів. Об’єктами для аналізу були революційні та воєнні події в Ізраїлї, Колумбії, Перу, Македонії, колишній Югославії, Ірані у ХХ столітті.

Про становище жінок у Збройних силах України розповідала Юлія Матвієнко, яка з 2014 року стала волонтеркою, а з весни 2015 пішла на контрактну службув ЗСУ. У своєму виступі військова наголосила на викликах, які стоять перед жінками у війську, а це, зокрема, дискримінація, гендерно-базоване насильство і стигматизація матерів, які воюють. «Приховуючи і не вирішуючи наші проблеми, - наголосила доповідачка, - ми робимо сильнішим нашого ворога».

Під час конференції в приміщенні Французького Альянсу Одеси відбулася презентація збірника «Українські жінки у горнилі модернізації», що вийшов друком цього року і здобув нагороду 24-го Форуму Видавців у Львові у номінації «Історія». Книга вийшла за редакцією Оксани Кісь, яка є однією з авторок разом з Мар’яною Байдак, Ольгою Бежук, Мариною Вороніною, Мартою Гавришко, Мирославою Дядюк, Оксаною Кісь, Катериною Кобченко, Оленою Стяжкіна, Іванною Черчович. Презентація збірника спонукала присутніх до ширшої дискусії про значення студій з жіночої історії  для розуміння ролей і внесків жінок у воєнний та повоєнний час.

Також під час заходу відбувся ряд мистецьких перфомансів. Лариса Артюгіна презентувала документальний фільм «Як ми стали волонтерами». У приміщені Французького Альянсу учасниці/ки конференції змогли побачити фотороботи французької художниці Marion Péhée, які показують авторське бачення воєнного повсякдення молоді Донбасу.

З Програмою конференції можна ознайомитися тут.

У публікації використано світлини Французького Альянсу Одеси, Елли Ламах, Світлани Ростецької та фото з відкритих джерел.

___________________________

 Марта Гавришко – кандидатка історичних наук (2010), молодша наукова співробітниця Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Сфера наукових інтересів: жіночий досвід ОУН та УПА, націоналізм/мілітаризм і фемінізм, гендерно-базоване насильство, усна історія. Авторка низки наукових статей, серед яких “Вплив «ґендерної політики» у Третьому Райху на український феміністичний дискурс в Галичині 1930-х рр.” (Українознавчий альманах. Вип. 6, 2011) та “Illegitimate sexual practices in the OUN underground and UPA in Western Ukraine in the 1940s and 1950s,” (Journal of Power Institutions in Post-Soviet Societies, 2016, No. 17: 1214-1234). Живе і працює у Львові.

Джерело: http://uamoderna.com/event/gender-during-revolution