Тамара Марценюк, гендерна експертка УГСПЛ

В Україні презентували Стратегію гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки

Віце-премʼєр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе зазначила, що «питання гендерної рівності має підтримку на найвищому політичному рівні і є серед пріоритетних у Плані дій Уряду на 2018 рік». Стаючи на демократичний шлях розвитку та інтегруючись у європейську спільноту, Україна намагається втілювати цінність гендерної рівності та виконувати міжнародні зобов’язання щодо запобігання дискримінації та запровадження ідей прав людини.

Рада Європи (РЄ) – міжнародна організація, заснована в 1949 році, до складу якої входять 45 держав. Україна вступила до Ради Європи у 1995 році. Членство передбачає наближення правових стандартів в Україні до європейських стандартів у галузі прав людини та верховенства права шляхом приєднання України до конвенцій, які складають договірну базу РЄ. Низка документів РЄ стосуються запровадження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та загалом протидію дискримінації.

Базові документами РЄ, які стосуються питань рівних прав і можливостей, – це «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод» (прийнята РЄ у 1950 р., ратифікована Україною в 1997 р.) та Декларація Комітету міністрів РЄ «Про рівність жінок та чоловіків» (прийнята у 1988 р.). Зокрема, у цій Декларації зазначено, що «в сучасному суспільстві між жінками та чоловіками існує нерівність de jure та de facto». Тому держави-члени РЄ повинні працювати над своїми гендерними політиками, аби змінити ситуацію.

Задля втілення проголошеної політики гендерної рівності РЄ приймає стратегії, розраховані на певний період. У березні 2018 року було запроваджено чергову Стратегію гендерної рівності, яка цього разу розрахована на аж 6 років. Попередня Стратегія стосувалася 2014-2017 років та здійснювалася шляхом досягнення п’яти цілей, що враховують питання багатосторонньої дискримінації та особливі права і потреби жінок та чоловіків протягом життя:

• боротьба з гендерними стереотипами та гендерною дискримінацією;
• запобігання та боротьба з насильством щодо жінок;
• гарантування рівного доступу жінок до правосуддя;
• досягнення рівної участі жінок та чоловіків у прийнятті політичних та громадських рішень;
• реалізація стратегії досягнення гендерної рівності в політиці та усіх заходах.

У Стратегії гендерної рівності на 2018-2023 роки до цих цілей додається нова проблематика, викликана сучасною геополітичною ситуацією –

• захист прав мігранток, біженок, жінок і дівчат, які шукають притулку.

Одна із основних проблем гендерної нерівності – це поширення гендерного насильства. У вступі до Стратегії зазначено, що «насильство над жінками залишається найбільш виразним прикладом нерівних владних відносин між жінками і чоловіками. Воно трактується як порушення прав людини та як основна перешкода до гендерної рівності». На жаль, Україна до сих пір не ратифікувала Конвенцію Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством (Стамбульська конвенція), про яку у стратегії зазначено як наймасштабніший міжнародний договір, який бореться з таким порушенням прав людини.

Правозахисне середовище України, у якому активно діє й Українська Гельсінська спілка з прав людини, неодноразово наголошувало на необхідності прийняття цього важливого документа. Зокрема, чимало героїнь проекту «Правозахисниці, які змінюють Україну» повсякчас зауважують про важливість Стамбульської конвенції для запобігання та боротьби із гендерним насильством в українському суспільстві.

Окрім того, у Стратегії йдеться про роль чоловіків у досягненні гендерної рівності. Зазначено, що зміна гендерних відносин, розширення можливостей жінок та скасування негативних традиційних гендерних стереотипів є шляхом до досягнення гендерної рівності та благополуччя всього суспільства, у тому числі, чоловіків.

Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам щодо стандартів та принципів гендерної рівності нагадує про важливість затвердження методики впровадження стратегії досягнення гендерної рівності, включаючи гендерне фінансування, гендерний аналіз та оцінку гендерного впливу. Таким чином, Україні є ще над чим працювати, аби повноцінно втілити задекларовану цінність гендерної рівності.