Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи

Права людини в Україні 2009 - 2010. Узагальнена доповідь правозахисних організацій

XXIII. Права жінок та ґендерна рівність

[1]

Ґендерна проблематика як частина гуманітарної та соціальної політики, а також в контексті дотримання прав людини ніколи не була пріоритетною для української влади(навіть на рівні декларацій). Її можна навіть ідентифікувати як маргінальний напрямок. Так, серед принципів реалізації політики, серед цілей «Українського прориву» досягнення ґендерної рівності не згадувалося[2]. У передвиборчій програмі президента Януковича обіцянок щодо досягнення ґендерної рівності як засадничої цінності демократичного суспільства також не було[3]. Тим не менш події 2010 року показали, що ґендерна політика стає реальною політикою, а порушення прав жінок та ґендерна дискримінація є складовими сучасного життя.

Хоча українське законодавство практично не має положень, що закріплювали б дискримінацію жінок, але декларація рівних прав чоловіків та жінок в Конституції ще не є гарантом реальної рівноправності. Щоденна практика засвідчує, що ґендерний паритет, проголошений Основним законом України, в реальному житті часто порушується, хоча переважно в прихованому вигляді.

Демографічна ситуація в Україні погіршується, у зв’язку як з міграційними процесами, так і більш низькою тривалістю життя чоловіків порівняно з жінками.Вагомою проблемою та порушенням права на ґендерну рівність є розрив в доходах жінок та чоловіків, які у жінок, зайнятих в державному секторі економіки, на 30% нижче доходів чоловіків. За даними Держкомстату України середньомісячна заробітна плата жінок за січень – вересень 2007 року склала 1091 грн., що становить 72, 2% зарплати чоловіків. Робочий день жінок довший, ніж у чоловіків, так як слід враховувати ще й те, що крім основної роботи, жінки виконують ще й домашню. Жінки першими втрачають роботу, а відповідно – і джерела існування для себе та своєї сім’ї.

Слід визнати факт прихованої дискримінації, що вкоренилася в суспільній свідомості, консервативних ґендерних стереотипах. Коли місце та роль жінки пов’язуються виключно з сім’єю, а чоловіка – з суспільною діяльності. Тож не представленість жінок в сфері прийняття рішень суперечить принципам демократичного розвитку і є також виявом ґендерної нерівності в Україні.

За кількістю жінок у парламенті Україна займає 110 місце серед 188 країн. При цьому рівень освіти жінок не нижчий, ніж у чоловіків. Насильство в сім’ї та торгівля людьми також мають ґендерне забарвлення.

В складі Кабінету Міністрів України (2010 р.) нема жодної жінки.

Різниця в заробітній платі жінок і чоловіків за працю рівної цінності складає більше 30 % на користь останніх.

Сексизмом (дискримінація за ознакою статі) та ейджизмом (дискримінація за віком) переповнені оголошення про працевлаштування. В них незаконно містяться вимоги щодо віку, статі, і навіть зовнішнього вигляду бажаного працівника.

Надзвичайно поширеною є практика відмови у прийомі на роботу на підставі сімейного стану та віку жінки. Зокрема, дискримінації при прийомі на роботу зазнають незаміжні жінки, жінки з малими дітьми і жінки віком понад 40 років. При цьому освіта, досвід та професійні якості до уваги просто не беруться. Як правило, у вищих навчальних закладах дівчата навчаються краще за хлопців, проте, при розподілі керівних посад надається перевага чоловікам.

У звіті про виконання Україною Цілей розвитку тисячоліття (2010 рік) називаються основні чинники, які гальмують ліквідацію ґендерної дискримінації в країні. Серед них експерти основними перешкодами вважають незавершеність процесу ґендерних перетворень, потребу подальшого розвитку ґендерної статистики, яка б повно та комплексно висвітлювала проблеми ґендерного розвитку в різних сферах суспільного життя, існування сталих ґендерних стереотипів у суспільстві, а також недостатній рівень розвитку соціально-побутової інфраструктури.

Серед інших поширених форм дискримінації, з якими жінки стикаються вже на робочому місці, є відмова у наданні відпусток у зв’язку з вагітністю і пологами, чи для догляду за дітьми, виплата гарантованих державою коштів, обмеження можливостей професійного зростання, сексуальні домагання, насильство в сім’ї.

Подвійне навантаження на жінок, які працюють і в суспільному, і в домашньому господарстві, не зменшується. При цьому домашня праця такою не вважається і не оплачується. Вимушене проведення часу дому в декретних відпустках в ситуації нерозвинутості інфраструктури дитячих садків та інших закладів для дітей при мізерних виплатах на дитину призводить до дискваліфікації жінок, зменшення їх конкурентоспроможності на ринку праці, незнанню та нерозумінню своїх трудових та соціальних прав.

Виправити ситуацію з ґендерною дискримінацією має ґендерна політика, основними напрямами реалізації якої є: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків; підтримку сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Що дають ґендерна політика та ґендерний мейнстрімінг? Вони мають бути інструментами вирішення існуючих соціальних проблем, зняття соціальної напруги в суспільстві за рахунок уваги до інтересів та потреб окремих соціально-демографічних груп населення та їх врахування в діяльності державних структур, органів місцевого самоврядування, бізнесу тощо.

Але інструментів та механізмів, якими це все має бути досягнуто, як не було в минулому Уряді, так і не прогнозується й тепер. Відсутні навіть декларації намірів щодо діяльності в цьому напрямі, що може розглядатися як відсутність розуміння самої можливості існування таких інструментів по задіюванню існуючого соціального потенціалу. Такими інструментами є ґендерно-дезагрегована статистика, в тому числі з кадрових питань на всіх рівнях і всіх сферах, ґендерне бюджетування, ґендерно-правова експертиза чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів тощо.

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту має розглядати скарги на факти дискримінації і надавати свої рекомендації. Для їх розгляду в 2009 році була створена спеціальна експертна комісія, положення про яку, затверджене наказом Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту. Поки жодного рішення комісії нема. Але експерти вважають, що подібна комісія має бути незалежною від одного органу влади.

Слабка координація діяльності на цьому рівні в минулому є й сьогодні проблемним питання, так само як і залучення представників громадянського суспільства до участі в формуванні та реалізації ґендерної політики.

Основним стримуючим фактором професійної активності жінокзалишається відсутність якісної допомоги у вихованні дітей та виконанні домашньої роботи.

Досить поширеними в українському суспільстві залишаються уявлення щодотрадиційного розподілу ґендерних ролей між суспільним та приватним життям, зайнятістю на ринку праці та в домашньому господарстві, «чоловічими» та «жіночими» професіями та видами діяльності. Недостатнє залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов’язківускладнює для жінок поєднання професійної діяльності та виконання домашніх обов’язків, можливості кар’єрного просування, участі у політичному житті та прийнятті суспільно важливих рішень. Очікується, що чоловіки будуть годувальниками, ісоціальне небажання сприйняти чоловіків, які не виконують роль годувальника, також сприяє їх ризиковій поведінці. Традиційний ґендерний розподіл соціальних ролей досі закріплюється у шкільних підручниках та освітніх програмах, посилюється практикою представлення жінок у ЗМІ та рекламі, у висловлюваннях вищих керівників держави.

Тож окреслені проблеми зосереджують завдання ґендерного розвитку в Україні на забезпеченні рівних можливостей у суспільно-політичному житті та державному управлінні, скороченні розриву в рівні доходів жінок і чоловіків, формуванні механізмів захисту від дискримінації та сексуальних домагань, протидія ґендерним стереотипам, захист від насильства тощо.

Серйозні зміни політичних орієнтирів у зв’язку із президентськими виборами 2010 року дають підстави для виділення двох періодів в цій сфері.

 2009 – лютий 2010 року. Внесення малозначущих змін до законодавства у зв’язку із прийняттям Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту № 4374 від 16 грудня 2009 року «Про Експертну раду з питань недопущення всіх форм дискримінації за ознакою статі». Період активної співпраці державних, міжнародних та громадських організацій. Комунікація з Комітетом ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. Захист Україною шостої та сьомої об’єднаної доповіді про виконання Конвенції ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Отримання рекомендацій від Комітету ООН, відповіді на які мають бути надані в наступній доповіді (планова дата захисту – 2014 рік). Голосування більшості Верховної Ради проти ґендерного квотування. Пекін +15.

Лютий 2010 – по теперішній час. Зміна політичних орієнтирів держави. Публічні ґендерно-дискримінаційні виступи вищих керівників держави. Увага до цих проблем з боку міжнародного співтовариства. Початок роботи над новою програмою сприяння впровадженню ґендерної рівності в українському суспільстві. Перші публічні кроки українського уряду, спрямовані на погіршення становища українських жінок – підвищення пенсійного віку, збільшення страхового стажу на 10 років (з 20 до 30). Підготовка державної доповіді про виконання Україною Цілей Розвитку Тисячоліття та представлення її в ООН. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту № 306 від 06.09.2010 № 306 «Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі», який фактично є ідентичним прийнятому в 2009 році без його відміни.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2010 рік (Антикризова програма) серед основних завдань соціальної політики у сфері підтримки сім’ї містить «забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя, протидія насильству за ознакою статі та торгівлі людьми» (с. 19)

Звернемо увагу на очікувані результати реалізації програми: зменшення кількості випадків насильства в сім’ї, зменшення випадків дискримінації за ознакою статі, зменшення кількості потерпілих від торгівлі людьми (с.21). Самі по собі позитивні, на практиці вони будуть призводити до фальсифікації та укриття даних про факти ґендерної дискримінації, про правопорушення, пов’язані із насильством в сім’ї та злочини торгівлі людьми. Такий висновок випливає з того, що всі зазначені явища на сьогодні є латентними в українському суспільстві і тому зростання статистики хоча б частково відображує вихід цих явищ з тіні. Крім того, статистика фіксує лише невеликий відсоток випадків названих порушень та злочинів, і тому її зменшення або збільшення не є однозначним свідченням також зменшення або збільшення їх кількості. На зміни цифр можуть впливати різні фактори. Що стосується, наприклад, фактів ґендерної дискримінації, то вони взагалі фіксувалися одиницями, тож зменшуватися їм взагалі нема куди. Таким чином невірно задані індикатори можуть негативно впливати на активність роботи різних державних структур в частині ідентифікації та реєстрації цих фактів.

Водночас в тих сферах, де впливовими є саме ґендерні чинники, вони не знайшли свого не тільки відображення, але й згадування. Так, в частині аналізу соціальних чинників погіршенні ситуації в країни серед соціальних виділений такий чинник як демографічна криза. Однак при цьому такий її вияв, як серйозний ґендерний дисбаланс у співвідношенні кількості чоловіків та жінок не згадується[4]. Так саме, як не згадуються і серйозний ґендерний розрив у розмірах заробітної плати чоловіків та жінок (с. 8).

Програмою економічного та соціального розвитку планується скорочення переліку державних цільових програм, що будуть фінансуватися з державного бюджету, залишивши ті із них, реалізація яких спрямована на вирішення невідкладних проблем у 2010 році (державні цільові програми, які не увійдуть до вказаного переліку, фінансувати переважно за рахунок інших джерел надходження коштів (місцеві бюджети, кошти замовників та ін.) – Мінекономіки, Мінфін, інші центральні органи виконавчої влади (с. 10). Є серйозне побоювання, що нова програма сприяння впровадженню ґендерної рівності, яка має розроблятися державою, не ввійде до цього пріоритетного переліку.

В 2000 році Україна приєдналася до Цілей Розвитку Тисячоліття – документу, розробленого ООН і затвердженого 189 державами світу, започаткувала процес досягнення світовою спільнотою визначених до 2015 року результатів у тих сферах, де нерівномірність глобального людського розвитку виявилася найгострішою. Серед восьми основних цілей міститься і та, яка стосується питань досягнення в глобальному масштабі ґендерної рівності. Перед Україною завдання сформульоване як досягнення ґендерного співвідношення на рівні не менше ніж 30% тієї чи іншої статі в представницьких органах влади та зменшити наполовину розрив в доходах жінок та чоловіків.

Події 2009-2010 року

7.Патріархатні заяви голів держави – Президента та прем’єр – міністра. Наприклад, заява Президента України у Львові 27 травня 2010 року про те, що «економіка – це така чутлива жінка, до якої не можна підходити просто так, без розуму» (www.unian.net) є не тільки черговою демонстрацією браку розуміння суті ґендерної рівності як засадничої європейської цінності та принципу дотримання прав людини, але й відсутністю компетентних та кваліфікованих фахівців з цих питань як в Уряді, так і серед радників Глави держави. Подібної відкритої та публічної зневаги принципами демократії та цивілізованого розвитку українські керманичі не виказували давно.

До цього, ще будучи кандидатом в Президенти, він відправив жінок на кухню (www.unian.net), а прем’єр-міністр 19 березня 2010 року висловився про те, що «реформи – не жіноча справа», обмежуючи тим самим жінкам участь в управлінні державними справами (www.unian.net).

8. Певним позитивом в цій сфері можна вважати створення посади представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань недискримінації, що дає підстави говорити про появу уваги з боку Уповноваженого Верховної Ради з прав людини до ґендерної проблематики, що має бути невід’ємною частиною її діяльності відповідно до статті 18 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та статті 9 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок». Представником відкрите провадження з питань ґендерної рівності. Водночас відповіді на звернення громадян щодо допомоги у роз’ясненні їх прав у зв’язку із дискримінаційними висловами М.Я.Азарова навіть після 30-ти денного терміну надано не було. Активізації діяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в цьому напрямку, в тому числі публічної, не спостерігається.

9. 27 квітня 2010 року, відповідаючи на питання членів Парламентської асамблеї Ради Європи, В.Янукович заявив, що готовий в найближчому майбутньому зробити подальші кроки, щоб підняти це питання (ґендерну політику) на новий високий рівень. Вперше посадовій особі такого високого рівня задавалися питання стосовно прав жінок та ґендерної рівності. За свідченням низки депутатів ПАРЕ, вони здивовані ретроградністю поглядів керівників української держави щодо ґендерної рівності і саме тому задавали питання Президенту України під час його виступу.

10. Перший судовий позов із скаргою на дискримінацію за ознакою статі з приводу висловлення прем’єр-міністра. Визначення вислову М.Я.Азарова як дискримінаційного не викликало сумніву у жодного з експертів і навіть політиків в інших державах. Водночас прес-служба Кабінету Міністрів (novynar.com.ua) та Міністерство юстиції повністю заперечують в цьому вислові факт дискримінації. Печерський суд м.Києва прийняв рішення визнати цей вислів виявом свободи слова та особистої думки М.Азарова. Подана апеляційна скарга. Справа триває.

 Публічна дискусія навколо цього вислову стає іспитом для державних структур, які мають опікуватися захистом прав громадян, в тому числі й на недискримінацію. Вона вже показала повну неспроможність механізмів захисту від ґендерної дискримінації, які закладені законодавством у Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Так, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту як уповноважений орган державної влади у сфері ґендерної політики має розглядати скарги на факти дискримінації і надавати свої рекомендації. Для їх розгляду в 2009 році була створена спеціальна експертна комісія, положення про яку, затверджене наказом Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту. Але виявилась ситуація, коли скарга прийшла на дії прямого керівника Міністерства – прем’єр-міністра України. І механізм розгляду скарг показав свою повну неспроможність. Свідоцтвом тому – відповідь Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту скаржницям, в якій дискримінаційний за своєю суттю вислів названий виявом позитивних дій, як вони сформульовані в статті 6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Ця ситуація ще раз підтвердила правильність експертних висновків про необхідність створення та існування незалежної комісії по розгляду подібних скарг.

11. Гучна судова справа щодо звільнення на підставі сексуальних домагань в Харкові ukr.mediaport.ua).

 12. Заяви керівників держави щодо можливостей та швидко досягнутих результатів ґендерних перетворень в Україні. У тому числі під час проведення першої для новообраного керівництва Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту та інших центральних органів державної влади наради з ґендерних питань 11 червня 2010 року.

В якості прикладу в цьому плані можна також навести виступи прем’єр-міністра Азарова М.Я., який після зустрічі з керівництвом Республіки Фінляндії заявив, що його переконали, що жінки можуть працювати в Уряді і в найближчому часі вони там будуть працювати, які не можуть бути підкріплені ніякими практичними діями.

Водночас заяви про неможливість виконання Цілей Розвитку тисячоліття в частині зменшення розриву у рівні оплати праці жінок та чоловіків та збільшення представництва жінок на вищих щаблях влади.

13. Введення на початку червня 2010 року посади радника прем’єр-міністра з ґендерних питань на громадських засадах. На цю посаду була призначена координатор програми ПРООН в Україні «Рівні можливості та права жінок» Л.Кобелянська.

14. Спочатку заяви про підвищення пенсійного віку жінок до рівня чоловіків без кваліфікованих пояснень важливості цього кроку в тому числі й для покращення пенсійного забезпечення жінок, а потім і внесення закріплення їх в законодавчому плані. Програма економічних реформ передбачає вирівнювання пенсійного віку для жінок і чоловіків: поступово з кроком 0, 5 року протягом 10 років (www.pravda.com.ua). При відсутності кваліфікованого наукового та інформаційного супроводження, ці заяви спільно із заявами про підвищення пенсійного віку працівників правоохоронних органів та військовослужбовців, сприйняті суспільством виключно негативно.

15. Створення Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту робочої групи по розробці нової програми сприяння впровадженню ґендерної рівності (червень 2010 року). Розробка концепції програми. Процес роботи над програмою продовжується ще в жовтні. Щодо проекту, то більшість, однак не всі, пропозиції громадських організацій та незалежних експертів були враховані.

16. Продовження поширення ґендерних стереотипів в рекламі і засобах масової інформації. Те, що ґендерно-дискримінаційні образи поширюються в сучасній рекламі, не можна вважати прямими діями державної влади. Але це є виявом прямої бездіяльності і не реагування влади у цій сфері, причому як самостійного не реагування, так і на звернення громадян.

Негативним явищем можна вважати суттєве збільшення ґендерно-дискримінаційної реклами на вулицях та дорогах в Україні. В червні 2010 року відбулося чергове проведення конкурсу на ґендерну антивідзнаку «Отрута сезону», яку вже третій рік поспіль проводить громадська організація Інформаційно-консультаційний жіночий центр. На конкурс були виставлені примірники реклами. Вони також передані на розгляд до Експертної Ради з питань розгляду звернень на факти ґендерної дискримінації. Рішення станом на середину жовтня нема.

 17. Експертні оцінки та власні спостереження дозволяють говорити про низький рівень ґендерної культури та відсутність знань у цій сфері у державних службовців навіть тих підрозділів, які відповідають за впровадження ґендерної політики в державі, що робить малоперспективними успіхи України у сфері захисту прав жінок та досягнення ґендерної рівності.

18. В країні недостатньо спеціальних досліджень з питань прав жінок та ґендерної рівності, особливо тих, що стосуються вразливих груп жінок, які відчувають на себе декілька проявів дискримінації одночасно. Це стосується жінок ромської національності, інших національних меншин, жінок, які проживають в сільській місцевості, жінок-мігранток та біженок, особливо з країн, чия мова та культура сильно різняться від української. На ці проблеми звертали увагу члени Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. У проекті програми впровадження ґендерної рівності, всупереч рекомендаціям експертів, ця проблематика не знайшла свого відображення.

19. Відсутність на державному рівні політики ґендерного інтегрування і зведення усієї діяльності в цій сфері лише до діяльності Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту.

 20. Відкриті виступи проти прав жінок та ґендерної рівності сколихнули громадську думку, особливо серед жіночих організацій та ґендерної спільноти. Відкрився сайт Ґендерного музею в Харкові, який фактично є основним тематичним ресурсом з ґендерної проблематики в Україні. Але її малочисельність та незабезпеченість ресурсами залишається серйозним гальмом для України. Поява публікацій на популярних сайтах, зачатки дискусії та висвітлення цих тем у ЗМІ є без сумніву позитивом, який з’явився за принципом нема біди без добра. Оживилися форуми та блоги. Але при цьому спостерігається побоювання щодо відкритого висвітлення цієї проблематики в державних ЗМІ, що ще раз підводить до висновку про тісний зв'язок усіх соціальних процесів та тем.

21. Слабкість (фактична відсутність) інституціональних механізмів впровадження ґендерної рівності. Відсутність фахівців на районному та міському рівнях (1 працівник на всі теми), пріоритетність спортивних та молодіжних програм на рівні обласному, дають підстави говорити про відсутність управлінської вертикалі у цій сфері. Кроки по її відтворенню, реанімації та укріпленню новий Уряд поки не демонструє. Неефективність діяльності Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, яке є уповноваженим органом державної влади в цій сфері, дає підстави для питань щодо доцільності існування подібного центрального виконавчого органу взагалі.

22. Разом з тим, ліквідація Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ (umdpl.info) в МВС України та відсутність радника з прав людини та ґендерних питань, наказ про якого (№ 1221 від 06.10.2004, umdpl.info) ніхто не скасовував, дають підстави говорити і про руйнування інституційного механізму просування ґендерної рівності в ОВС.

23. Вже нова влада отримала рекомендації від Комітету ООН з питань ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, в яких висловлюється занепокоєння і з приводу низького представництва жінок в органах влади вищого рівня, і з приводу поширеності ґендерних стереотипів в суспільстві, і насильства над жінками, і торгівлі людьми (umdpl.info). У них зазначається, зокрема, що «Комітет нагадує Державі-учасниці про її обов'язки систематично і постійно впроваджувати всі положення Конвенції і вважає, що стурбованість і рекомендації, сформульовані у цих заключних зауваженнях, вимагають першочергової уваги Держави-учасниці, починаючи з моменту виходу цього документу та до подання наступної періодичної доповіді. Відповідно, Комітет наполегливо закликає Державу-учасницю зосередитися на цих сферах у своїй діяльності з впровадження та подати у наступній періодичній доповіді інформацію про вжиті заходи та досягнуті результати. Він закликає Державу-учасницю передати дані заключні зауваження всім відповідним міністерствам, парламенту (Верховній Раді) та судовим органам з метою забезпечення їх повного виконання».

Рекомендації досі не представлені Міністерством громадськості і не обговорюються заходи по їх реалізації. Експерти, які беруть участь в розробці проекту нової державної програми сприяння впровадженню ґендерної рівності в українському суспільстві, наполягають на будуванні програми відповідно за цими рекомендаціями. По двом з них звітування має відбутися вже в 2012 році – діяльність в напрямі протидії торгівлі людьми та підвищення представництва жінок в процесах прийняття рішень (відповідно пункти 31 та 33 заключних рекомендацій).

24. Вибори судді Європейського Суду з прав людини. Розпочаті в Україні дебати навколо ґендерної проблематики, не(до)представленості жінок у владі та неуваги українського уряду до цього питання, вийшли за межі України і певною мірою вплинули на вибори 27 квітня 2010 року Парламентською Асамблеєю Ради Європи судді Європейського Суду з прав людини: від України була обрана Ганна Юдківська, підтримана правозахисними організаціями України та видатними правозахисниками з інших країн, які свої листи скерували до Ради Європи. Варто зауважити, що її конкурентом була така сильна політична фігура як народний депутат України від Партії Регіонів, колишній міністр юстиції України Сергій Головатий.

25. Видання наказу № 155 Кабінету Міністрів України«Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України» (www.kmu.gov.ua), який визнаний ґендерно-дискримінаційним і таким, що порушує право на приватне життя. Його зміст суперечить статті 8 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод (zakon.rada.gov.ua), статті 1 Протоколу № 11 до цієї Конвенції (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_537) та статті 5 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок(zakon.rada.gov.ua).

26. Увагу до ґендерної проблематики в 2010 році вперше проявили організації релігійного спрямування, які провели перші антиґендерні виступи в західних регіонах України, оскільки вважають, що ґендерна рівність призводить до руйнування сім’ї.

27. Звернення депутатів Тернопільської міської ради за ініціативою секретаря ради Тараса Білана до Президента, прем’єр-міністра з пропозицією брати з чоловіків, які у віці після 25 років не виховують жодну дитину, податки на бездітність. На його думку це зможе допомогти вирішити демографічну ситуацію в Україні. У зверненні пропонується не менш, ніж 6% від заробітної плати таких чоловіків відправляти на потреби дитячих будинків, дитячих садків і шкіл (forum.mediaport.ua).

28. Незарахування до пенсійного стажу періоду перебування у декретній відпустці, про що у вересні 2010 року проголосувала парламентська більшість. На думку експертів, такий крок ніякою мірою не допоможе наповнити державний бюджет, чим прикривалися депутати, і не сприятиме покращенню демографічної ситуації, а лише погіршить економічну ситуацію жінок (www.dw-world.de), а також трудящих із сімейними обов’язками.

29. Проблеми управління та координації у сфері ґендерної політики. Координація роботи у сфері ґендерної політики здійснюється через Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми, домашнього насильства, ґендерної та сімейної політики, захисту прав дітей. Такий монстр для координації діяльності різних органів державної влади був створений ще в 2007 році і не мав ніяких змін до 2010 року. Рада неодноразова критикувалася за свою низьку ефективність. Були намагання реформувати її шляхом створення та діяльності за окремими напрямками тематичних експертних груп. Крім того, необхідним було і залишається оформлення усіх рішень Міжвідомчої Ради, яка є за своєю суттю дорадчо-консультаційним органом, у вигляді доручень та розпоряджень Кабінету Міністрів, щоб вони мали характер обов’язкових для виконання центральними органами виконавчої влади, обласними державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. Практика посилення впливу такої ради з попереднім її змістовним переформатуванням має буде посилена. Її повноваження більш ніж слабкі, але тим не менш за наявності політичної волі (яка є важливою і в цій, і в інших сферах) можливою є підготовка протокольних доручень Кабінету Міністрів, чим і користувалися в минулому. При цьому важливою умовою її ефективності залишається фактор запрошення до діяльності та членства в Раді із можливістю участі не лише у обговореннях, але й процесі прийняття рішень представників профільних міжнародних та громадських організацій.

Серед проблем координації діяльності залишаються проблеми у взаємодії між виконавчою та законодавчою гілками влади, зокрема, із підкомітетом з питань ґендерної політики та міжнародної діяльності Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.

Слабка координація діяльності на цьому рівні в минулому є й сьогодні проблемним питанням. У багатьох ситуаціях можна говорити не стільки про погіршення діяльності, скільки про подальше ігнорування проблем і підтримки того недосконалого стану, який спостерігався при минулому Уряді. Обіцяного покращення нема. Погіршення ж спостерігається.

Надана характеристика існуючому стану справ в Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту, вищих ешелонах влади, відсутність понять та положень про ґендерну рівність як принцип формування суспільства соціальної єдності, ставить під сумнів можливість щодо інтеграції ґендерної складової у всі сфери політики, як того вимагають і міжнар