Питання про здібності жінок до управління ставилися ще на початку зародження європейської цивілізації античними філософами. У стародавній Греції жінки не могли вийти навіть з двору без дозволу чоловіка, тим більше не допускались ні на які збори чи заходи. Жінки в античності були цілком виключені з прямої активної участі в суспільному житті. [1; c.312].

Спартанські жінки мали певну свободу від чоловічого домінування. Проте відверта влада чоловіка була замінена в Спарті невиказаним, але дуже реальним контролем держави. Давні греки вважали, що любов до жінки - це всього лише хвороба.[5;с.157]. Античні філософи допускали можливість залучення жінок до управління, хоча в реальному житті таких підтверджень не було.

Мета даної роботи: аналіз та порівняння поглядів античних мислителів на управлінські здібності жінок.

Давньогрецький філософ Сократ стверджував, що відносини шлюбу є політичними. На його переконання, домашнє господарство було сферою здобуття жінками управлінських здібностей. Він не заперечував, що жінки можуть бути громадянками, і навіть філософами. Сократ був переконаний , що не існує ніяких визначених відмінностей між статями. Головний принцип, якого дотримувався Сократ, що чоловіки та жінки, розділяють ті ж самі цінності, бо мають однакову природу. На питання: ”Чи можуть жінки філософствувати чи приймати участь у політиці?”, - Сократ давав  позитивну відповідь[1, т. 1, с. 245-249]. Отже, Сократ вважав, що в управлінні державою має бути рівність між жінками та чоловіками, звертав увагу громадян Давньої Греції на необхідності її встановлення. Намагався донести до мас, що жінки не гірші за чоловіків в усьому, навіть, у керуванні державою.

Його учень Платон своє політичне вчення виклав, головним чином, у трактатах – діалогах: "Держава", "Політик" і "Закони". В запропонованій ним ідеальній державі жінки й чоловіки мають бути рівними в своїх правах і можливостях. Не стать, а здібності є показником довершеності як чоловіків,  так і жінок. Хоча, Платон стверджував, що природа в жінок і чоловіків різна, але щодо занять, пов’язаних з державною діяльністю, вони рівні. [6; с.399-441]. Жінкам слід надати цілковитої рівноправності з чоловіками геть в усьому: "Те виховання, що робить із чоловіка доброго опікуна, зробить і добру опікунку з жінки; бо первісна природа в них однакова”[6; с.127]. Нема сумніву, що між чоловіками й жінками є відмінність, але політики це нітрохи не стосується. Деякі жінки мають натуру філософську, вони придатні на опікунок; інші  – войовничі і з них можуть вийти добрі вояки.

Погляди Платона на рівність мають демократичний характер. Ідеальна держава, за Платоном, є посередником між космосом і людською душею. Вона дотримується принципу розподілу праці, зрівнює у правах жінок і чоловіків, встановлює для правителів і воїнів спільність майна, дружин і дітей, долає розкол на бідних і багатих, виводить на верхівку державного правління наймудріших і найблагородніших аристократів-філософів. Наділяючи жінок тими ж основними здібностями, що притаманні чоловікам, філософ відводить їм ті ж соціальні ролі, що і чоловікам, обходячи питання про фізіологічні відмінності між статями. Так, на його переконання, "демократія створюється тоді, коли ... чоловіків та жінок зрівняють в громадянських правах і обов’язках...” [9; с. 313-320]. В цілому, філософ зображував демократію як найперспективніший лад, але який не має певного керування. Рівність, за Платоном, одна з головних рис демократії, яка формується лише при остаточному встановленні однакових прав для всіх громадян.

Опонент Платона Аристотель аналізував проблеми рівноправ’я чоловіка та жінки на прикладі Спарти. Політичну участь широкого загалу він пов’язував не з формою правління, а швидше з ідеями рівності та справедливості: «справедливість вимагає, щоб в управлінні … всі брали участь» [2, с. 329]. Аристотель зазначав, що у Спартанських жінок було право голосу в виборі чоловіка ( у них зазвичай було більше влади в сім`ї). В той час, як чоловіки-спартанці вели строге, майже аскетичне життя, дружини їх придавалися в своїм домі надзвичайній розкоші. Це обставина примушувала чоловіків іноді добувати гроші нечесними шляхами. Лікург намагався і спартанських жінок підкорити такій же строгій дисципліні як чоловіків, але зустрів з їхнього боку рішучу відсіч.

Представлені самі собі, жінки стали своєвольними, навіть стали втручатися в державні справи , що в решті решт призвело в Спарті до справжньої гінекократії (високого становищо у суспільстві жінок, свого роду матріархат). В вину спартанкам ставилось те, що вони вели себе нахабно та дозволяли собі жити у розкошах, тим самим кидаючи виклик суворим нормам державної дисципліни та моралі. Аристотель вважав, що таке положення жінок у спартанському суспільстві привело до того, що Спарта в другій половині IV століття  до н. е. страшенно обезлюдила й лишилася своєї воєнної міці. Аристотель не пропонував пояснення цього, але зазначав, що істотна різниця жінок з чоловіками, в їхніх вражаючих здібностях.[3, с. 538-543]. Філософ натякав, що жінки могли б виконувати і громадянські і внутрішні ролі. Вибір між політичним обслуговуванням чи філософська діяльність, що пропонувалася громадянам, не поширювалася на жінок в „Політїі” Аристотеля. Останній зауважував, що жіночий вплив на політику, мав негативні наслідки:  призводив до падіння країни [4, c. 163 – 169]. Хоча жінки не голосували на зборах, але мали великий вплив на чоловіків , які приймали рішення.

Плутарх написав, що чоловіки Спарти завжди повинувалися своїм дружинам. У спартанських жінок була репутація відваги та розпусти, що інші греки вважали непристойним. Плутарх і Ксенофонт стверджують, що Лікург узаконив рівність у фізичних навантаженнях для чоловіків та жінок, щоб останні були міцними та могли народжувати здорових нащадків. Спартанські жінки були гідні своїх чоловіків, бо підкорялися суворому вихованню.

Аристотель допускав можливість участі жінок в управлінні, але не сподівався на позитивний результат. Він цілком погоджувався з ідеями Платона, щодо однакових прав обох статей, але не підтримував поглядів свого вчителя та друга, щодо політичного устрою – демократії.     

Всі переживання на політичному ґрунті зачіпали кожного громадянина, і письменників також, і тому не дивно,  що такі піднімалися і в античній літературі. У творах античних драматургів відображається таке ставлення до жінок, яке не було розкрито античними філософами: залежність „сильної” статі від ”слабкої”. Ідеї про необхідність статевої рівності є  у трагедіях Есхіла, Софокла, та Еврипіда (у останнього "Жінки та трагічне заперечення різниці”). У їхніх творах зображені чоловіки, які  заперечують свою залежність від жінок та бажають побудувати політичний устрій без жінок. В кожній із цих вистав, жінок "бояться", тому що вони інші.

На нашу думку, літературний внесок до змін ментальності громадян полісів був дуже важливим. Викладаючи свої думки, автори літературних творів ділилися ідеями з усіма читачами. Тим більше, відомо виховне значення античного театру. Античний театр був засобом для розповсюдження думок драматургів, і в тому числі щодо проблеми гендерної рівності. Підняття цього питання у театрі було  першою ”ластівкою” відкриття інформаційного потенціалу цього вида мистецтва. Не дивно, що саме театр впливав на громадян більше, ніж праці філософів, тому що філософів читали одиниці, а до театру ходили всі, іноді навіть у примусовому порядку.

Афінська демократія була, насамперед, системою прямого правління, за якого народ, як сукупність вільних громадян, виступав у якості колективного законодавця. В античних Афінах громадяни були водночас і підданими політичної влади і творцями суспільних законів та норм. Народ брав участь у законодавчій та судовій справах: «афінське поняття громадянства зумовлювало участь широкого загалу населення у відправленні цих функцій, безпосередню участь у «державних» справах» [3, с. 156].

Мислителі Стародавньої Греції зробили суттєвий внесок у розвиток політичних поглядів і теоретичну розробку проблем гендерної рівності. Вони заклали формування відправних ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики .

Платон та Аристотель зробили суттєвий внесок в розвиток у теоретичну розробку проблем рівності чоловіків та жінок. Цим зумовлений їх помітний вплив на майбутніх європейських авторів та їх видатне місце в історії політичних та правових вчень. Не всі філософи однаково вважали жінок здатними до управління. Але розгляд проблеми рівних можливостей в управлінні жінок та чоловіків мав велике значення у суспільстві, де жінки не мали жодних прав.

Список літератури:

1.Антична Греція: Проблеми розвитку полісу. Т.1-2. М.: Наука:, 1983.

2. Аристотель. Политика // Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории /Аристотель. – М.: Литература, 1998.

3.Аристотель. Политика // Мыслители Греции. От мифа к логике: Соч.– М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Х.: Фолио, 1998.– С. 441−699.

4. Гелд Д. Моделі демократії // Демократія: Антол. / Упоряд. О. Проценко.–К.: Смолоскип, 2005.– С. 155−175.

5. Давньогрецький  поліс. / Ю.В.Андреєв .Л.: Изд. БРЕШУ, 1976.

6. Платон. Держава// Мыслители Греции. От мифа к логике: Соч.– М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Х.: Фолио, 1998.

7. Платон и Аристотель // Знание – сила. – 1990. -№8. –с.70-76.

8. Платон. Пир // Платон. Собр. соч.: В 4 т. – М.: Мысль, 1993. – Т. 2. – С.81-135.

9. Эллиниские поэты: Пер. В.В. Версаева. – М.: Гос. издат. худ. лит., 1963.

10. www.lib.ru

11. http://www.newacropolis.org.ua

12. www.oldgrece.org.ua

Мар’яна Озерова,

студентка Харківського регіонального інституту

Національної академії державного управління

при Президентові України