Дослідження, проведене правозахисними й експертними жіночими організаціями серед політичних та громадських лідерок з шести областей України показало, що жінкам в українській політиці не комфортно, але без їх ширшого залучення позитивних зрушень в країні не досягти.

На заваді активнішій політичній діяльності жінок стоять сексизм, інституційні бар’єри, подвійна відповідальність за роботу і дім. Успішна жіноча політична кар’єра часто прямо залежна від рівного розподілу родинних обов’язків. «Коли приходиш додому пізно увечері або маєш часті відрядження, й немає розуміння у близьких, що це супутня необхідна складова політичної діяльності, то психологічно і фізично довго такого тиску не витримаєш. Для політичних лідерок є надважливим, щоб їх підтримувала родина», – стверджує Оксана Ярош, координаторка ініціативи, голова ВОГО «Гендерний центр».

Серед причин їх дискомфорту в політиці опитані політичні та громадські діячки назвали брак фінансових ресурсів, нестачу жіночої солідарності, гендерні стереотипи й стереотипне сприйняття себе та брак належних знань. Причому, бачення цих труднощів у жінок із початковим політичним досвідом і в політичних лідерок із серйозними політичними досягненнями чи успішною самостійною кар’єрою – різні.

«Політично молоді учасниці дотримувались думки, що жінкам у політиці досить комфортно. Якщо ж їм щось не вдається, то ці жінки або не дуже прагнули політичного успіху, або мали хибні очікування щодо своєї діяльності; то ж загалом самі у цьому винні. – зазначає Марфа Скорик, координаторка дослідження, керівниця Київського інституту гендерних досліджень. – Політично досвідчені учасниці, навпаки, менше пояснювали проблеми з жіночим політичним представництвом їх особистісними рисами, нестачею лідерських якостей чи знань. Вони частіше вказували на структурні перешкоди: гендерні стереотипи; різні очікування від чоловіків та від жінок - політиків з боку партійного керівництва; вимушений стан постійної психологічної готовності „тримати удар” у їх повсякденних взаємодіях через вищі вимоги до політичних лідерок порівняно із їх колегами-чоловіками; очікування чоловіків-політиків, що під час виборів кандидатку можна попросити „поступитися” політичною посадою, і вона погодиться, та інше».

«Ми врахуємо досвід і висновки учасниць дослідження в нашій подальшій роботі, – сказала Марія Алєксєєнко, голова Жіночого консорціуму України. – Йдеться не лише про організацію школи жіночого політичного лідерства, але й про допомогу жінкам в розробці їх персональних стратегій у політиці, розвиток програми політичного наставництва для жінок та взаємодію з жіночим громадським сектором».

Довідково: Аналітичний звіт «Особливості просування жінок у політику в Україні» виконаний Київським інститутом гендерних досліджень в рамках проекту ВГО «Жіночий консорціум України» «Розбудова стратегії участі жінок на місцевих виборах» за сприяння Канадського фонду розвитку місцевих ініціатив у грудні-березні 2013 року.

Дослідження проводилося протягом січня-лютого 2013 року у Севастополі, Рівному, Харкові, Запоріжжі, Переяславі-Хмельницькому та Мукачеві. В опитуванні взяли участь 87 жінок.

Ініціатива мала на меті вивчити причини низької політичної активності жінок, виявити мотивацію жінок до політичної діяльності, а також визначити їх бачення того, як виправити цю ситуацію.